Як ми привчаємося до горщика

Як ми привчаємося до горщика…

О, це болюча тема для багатьох мам, тат, бабусь, дідусів. Зараз, коли є можливість не думати про замочені пелюшки і колготки, коли багато часу і пральних порошків зберігають підгузники, дуже важко зібратися і відмовитися від цих благ цивілізації. Значно простіше одягнути на дитину підгузник, в якому дитині сухо, а матері від того спокійно, ніж кожного разу ловити черговий "врожай" і нервуватися, якщо це все виявилося на килимі…

Тут треба відійти від теми і нагадати собі, що діти – не тягар, що ми зобов’язані сприяти їхньому комфорту і розвитку. Коли дивишся рекламу, де дво-трирічні дітки бігають в підгузках, стає шкода тих дітей. Скажімо, в Сполучених Штатах такою дитиною нікого не здивуєш – всі страшенно зайняті, але ж ми інакші. Ми не виштовхаємо дитину в плечі з хати, коли вона досягне вісімнадцяти років, не відмовимося від неї, якщо вона десь не вкладається в рамки нашого бачення їх майбутнього. Українці – нація, в якої в генах прописано турбуватися за потомство до самої смерті. До чого це я? Та до того, що порівняно з усіма іншими проблемами, проблема горщиків – це найменше, зате яке задоволення, коли дитинка починає присідати біля вас або смикати за спідницю, примовляючи при цьому: "Мам, а-а! Мам, а-а!".

З чого почати? Якщо ви ще тільки-тільки поповнили своє сімейство малим галасливим чадом, то саме час братися до роботи. Вперше я про цю методику почула від своєї свекрухи, а потім ще й вичитала в інтернеті, є сторіночка, яка так і називається "Голопопи" J. Суть методики полягає в тому, що кожного разу після того, як дитинка поїсть, поп’є чи поспить, її треба потримати над великою мискою (щоб не промахнутись). В цей час з нею можна побалакати, посміятися, порозказувати віршики, щоб маля не плакало. Якщо трапляється так, що дитинка нервується, то не варто її мучити, просто одягніть і хай зробить свої мокрі справи в пелюшки. Ви ж і не чекали, що все навколо завжди буде сухе і чисте? При такій системі мама привчається слідкувати за знаками від дитини: сукання ніжками, видавання якихось характерних звуків, протягування ручок. І ще, дитина, не привчена до підгузника набагато легше привчається до горщика, ніж привчена. Недоліком такого "висаджування" є те, що в ночі доводиться або змінювати пелюшки, або вилазити з теплого ліжечка, щоб потримати дитину над тазиком. Проте, старання мам швидко винагороджується – дітки, які знають незручність мокрого одягу і перевагу сухого, намагатимуться швидше усвідомити, від чого ж це залежить.

Є думка, що висаджування до року нічого не дає. Дитина здійснює випороження неусвідомленно, не розуміючи, що діється. Найкращим періодом для привчання до горщиків за різними джерелами є від року і двох місяців до року і шести місяців, коли дитна вже починає розуміти слова "ну-ну-ну!", "ай-яй-яй!", "не можна!" і т.д. Важливо підібрати зручний для дитини горщик. Одні мої знайомі купили дитині гарненьку пластмасову, кольорову модельку, до якої дитина ніяк не хотіла підійти, а їй вже було 2 роки, вже й сама вчилася говорити. Тоді батьки взяли примхливе чадо з собою на базар, поставили перед нею всі горщики, які пропонувала якась точка і сказали: "Вибирай!". Дівчинка вибрала, з тих пір проблем з висаджуванням не було.

Ще важлива річ, яку треба пам’ятати батькам і яку переживаю зараз я, — є періоди так званих "горщикових криз", коли дитина, яка вже згоджувалася сідати на горщик раптом відмовляється навіть наближатися до нього і всі спроби посадити доньку чи сина закінчуються скандалом і сльозами, при чому не тільки дитячими. Тут треба тільки чекати. Ну, і ще… змиритися з тим, що якийсь час – може місяць, може тиждень, може кілька днів хтось буде робити свої мокрі справи на килими. Можете спробувати домовитись зі своїми нащадками, щоб вони займалися цим на кухні, на лінолеумі, так як я. Інколи, правда, трапляються казуси, коли заграємося, або, коли я забуду, що вже час перебазуватися на кухню, але це буває рідко, тому… От, вже й доня повернулася до дружби з пластиковим другом J, сподіваюся, що й синочок скоро піде по її стопам,, вони ж усе роблять разом.

P.S. Кілька слів на захист підгузників.

Якщо ви, все-таки, не прихильник примушування дитини, вам легше, коли дитина спокійно собі ходить у підгузнику, то теж не хвилюйтесь, просто, у вас цей процес затягнеться, поки дитина свідомо не стане задумуватись над потребами свого організму. Як каже мій чоловік, ще ніхто не йшов у підгузнику в школу. І ще, кажуть, що хлопчикам підгузники одягати не можна, бо це їх стерилізує і в майбутньому вони не будуть мати дітей. Це не правда, лікарі-андрологи  кажуть, що сперматогенез у хлопчиків починається лише до семи років, до того часу стерилізація від запарювання хлопчикам не загрожує. Слідкуйте, щоб вашим діткам завжди було комфортно, і тоді вони виростуть розумні і здорові на радість батькам і суспільству.

Юля Смаль

Дитяче свято

Кожен з нас з дитинства любить свята. До когось приходив справжнісінький дід Мороз, якому читалися наперед завчені віршики, для якого готувалися цілі номери. Комусь дарували на день народження справжнісіньку дорослу вечірку в дитячому ресторані. А хтось просто любив отримувати подарунки від численних родичів та друзів. Як заворожуюче шаруділа кольорова упаковка! А целофанові бантики і квіточки, напевно, зберігаються в декого й досі.

Проходить час, міняють свята. Інколи ми задумуємося: що, я колись стану батьком? Та ні, мені ще рано бути мамою. Аж раптом … ви вже не просто батьки, на вас вже не просто дивляться ґудзички очі, а з настороженою допитливістю в вас летить перше в житті питання: "А що, мені скоро скільки років буде?". І ви вже розумієте, що просто купити нову красиву футбол очку чи машинку не вийде. Бо з’явився хтось, хто вже любить свята, любить діда Мороза, для якого готове вчити десятки віршів, любить дні народження і дитячі ресторани, любить ПРИГОДУ! У цієї, ще зовсім маленької людини, вже є друзі, яких хочеться запросити, вже є мрії про подарунки… І батькам, нам, доводиться вигадувати все нові і нові свята-ігри.

Основне в організації будь-якого свята не забувати, що ми були дітьми, нам хотілося шукати і знаходити, нам хотілося сміятися, а ще ми дуже любили розгортати так ретельно запаковані подарунки.

Що, почнемо? Ми самі й почнемо бавитися!

Перед  розвагою тільки одна серйозна порада. Що б ви не вирішили: везти усю гамірну зграю друзів вашого малюка на природу, пригощати у ресторані, змагатися у власній квартирі чи організувати справжнісіньку теренову гру, прикрашати ялинку і запрошувати справжнісінького діда Мороза – навколо має бути максимально безпечно. Ніде не повинно лежати незахищених електричних дротів, краще, коли розетки будуть безпечні, менше скла, воно має здатність битися і розсипатися бризками скалок по підлозі. Взагалі, слідкуйте за безпекою, тоді святкування принесе справжню радість, не затьмариться дрібними неприємностями. Якщо ви святкуєте надворі, на природі майте при собі маленьку аптечку: зеленка, вата, бинт і супрастин – от все, чого вам вистачить на вечір.

А тепер починаємо готувати розвагу. Пригадую з власного дитинства, щороку до нас на Новий рік, який ще й до всього мій народження, батьки запрошували друга – актора театру. Він одягав довгу білу бороду, червону шубу, шапку, брав до рук величезного мішка з подарунками і ціпа і ходив по сусідських дітях. Він садив малечу на коліно і уважно вислуховував по сто разів один і той же віршик: "Зимонько-снігуронько" чи "Білі мухи", відпускав і зі старечим "О-хо-хо!" діставав з мішка подарунка. Солодкі миті дитинства. До речі, акторів на свято для малюка, не важливо, на яке свято, зараз можна запросити з театру. Якщо вони не зайняті, вони з радістю візьмуть участь у ваших розвагах, щоправда, не безкоштовно. Є ще численні агентства, які пропонують весь набір послуг з організації свят для діток.

Якщо ж ви вирішили організовувати свято самостійно… Скажімо, у вас хата і обійстя або затишний двір старої багатоповерхівки, тоді проявляймо фантазію. Розкажу, як мій брат організовував день народження сину-другокласнику. Була колись акція в сухариків і чіпсів – збирали діти жетончики з зображенням чи то капітана Флінта, чи то ще якогось легендарного пірата. Одним словом там була ціла легенда з викопуванням скарбів. Цілу ніч, напередодні восьмиріччя сина, брат складав карту, розробляв маршрути і ховав підказки. В брата і його дружини свій будинок, не якийсь аж надто модний – старосвітський – подвір’я, горище, город, гараж, сарай, ну, все що має бути біля хати. Підказки та ключі були в найрізноманітніших місцях і необхідно було точно дотримуватися інструкцій, щоб знайти їх. Одна лежала на горищі (в темному місці, де володарі – страшні восьминоги!). Ще одна підказка була там, де небо ховається в зелених вітах винограду, зрозуміло, що в винограднику. Щось було закопане в городі, а вказівником служила стара лопата. Цікаво, що і справжні піратська записка у пляшці була. В бочці для дощової води плавала справжнісінька пляшка з рому, закоркована, а всередині була записка, в якій і повідомлялося, що скарб чекає на шукача нед інакше, як в хаті біля телевізора. Година сміху, перемірювання кроків, визначання ліворуч-праворуч і захід-схід, зйомок камерою і карколомних пригод забезпечені. Думаю, таку теренову гру, такий день народження ваша дитина запам’ятає назавжди.

Не забувайте і про те, що наші діти, як і ми колись, люблять загадувати бажання, зрозуміло, щоб вони обов’язково збувалися. Пишіть разом з вашою дитиною листи до Миколая, виходьте на балкон, щоб піймати падаючу зірку і зрозуміло, не залишайте товариство без торта з надписом-побажанням і свічками. Гасити свічки можна всім разом або тільки імениннику, обов’язково треба загадати справжнісіньке бажання, яке має збутися. Бажання не можна озвучувати, адже воно не збудеться.

Пам’ятайте, що б ви не робили, який би варіант святкування не вибрали, свято для дитини – це подія усього її маленького життя. Це ми, такі дорослі і поважні вже знаємо, що не існує діда Мороза, а бажання інколи і не здійснюються, що свят буває дуже багато, а за клопотами інколи можна забути привітати з днем народження найближчих. Для дитини свято – одне єдине, воно настає і світ грає усіма барвами райдуги. Діти мріють, щоб день народження чи Різдво, Великдень чи Новий рік бували кожного дня, триста шістдесят п’ять днів в рік. Просто пам’ятаймо це, сміймось з нашими дітьми, святкуймо і на один день залишмо усі клопоти десь в іншому житті. Можна пропустити свій день народження, але ніколи не можна зіпсувати дня народження своєму малюкові!

 

 

Варіанти ігор для дня народження:

1.                    Ляльковий театр. Що може бути цікавіше, ніж поставлена дорослими справжнісінька казка-вистава, коли замість сцени бильця крісел, завішених простирадлом, а актори зроблені з рукавичок.

2.                    Тато-фокусник. Придумайте кілька не складних махінацій з хованням предмета в рукав, відриванням пальця (коли великий палець однієї руки захований, а інший ви тримаєте в такому положенні, наче відірваний). Варіанти всіляких фокусів можна знайти і в газетах, і в книжках і навіть дитячих мультфільмах.

3.                    Фанти. Один учасник стає спиною, до нього підводять когось з дітей чи дорослих, а він визначає, що має робити цей фант: "Цей фант має заспівати пісню!", "Закукурікати, стоячи на лівій нозі" тощо. Єдине, треба наперед повідомити, що ніяких образливих дій загадувати не можна.

4.                    Гра Кіма. Ви кладете кілька предметів на стіл, накриваєте їх рушником. Всі учасники отримують по ручці з листочком. Рівно на хвилину ви піднімаєте рушник, всі уважно дивляться, запам’ятовують, писати в цей час не можна. Ви кладете назад рушник і даєте хвилину на пригадування-записування. Перемагає той, хто назве більше предметів. Не кладіть занадто багато речей. Слідкуйте за чесністю гри.

5.                    Традиційні ігри в колі: "Кішки-мишки", "Хустинка" (коли всі сидять навприсядки в колі, ведучий ходить в них за спинами, кому покладе хустинку, той ловить, якщо спіймав – він ведучий). Гра рухлива, грати її потрібно на вулиці, бажано не на асфальті, а на траві.

6.                    Якщо святкуєте дома, то підійдуть і Лото, і Монополія, і комп’ютерні ігри. Одним словом, підходить усе, що цікаве вашим дітям і вам.

 

І на останок. Якщо ви не хочете, щоб колись ваш малюк заявив: "Ну все мама, у тебе свої справи, у мене свої!" – бавтеся з вашими дітьми, не думайте, що ваші справи важливіші, ніж їхні. Ви не тільки батьки своїм дітям, а й друзі!

Юля Смаль

Про себе

в цьому блозі будуть мої статті або статті людей, яких я ціную і до думки яких прислуховуюсь. Ще тут будуть лінки на мене в мережі або на корисні ресурси з педагогіки, психології, педіатрії або "просто почитати". Особисте шукати тут yusmal.livejournal.com

Минуле і майбутнє наших дітей. Що в імені твоєму?

Минуле і майбутнє наших дітей…

Що в імені твоєму?

 

Як відомо спочатку було слово. А люди з’явилися лише на шостий день, згідно біблійської легенди і перше, що зробив Бог, створивши людей, — дав їм імена, навчив їх мові і дав завдання назвати все, що він створив.

Вже в осяжному минулому, найдавніші імена людей у всіх народів — це просто прізвиська, які давали їм оточуючі. Як правило прізвисько відображало характерну особливість людини, яка відрізняла її серед інших — Швидкий, Веселий, Кривоніс, Мила і т.д. Також відомо, що в минулому у багатьох народів прийнято було давати людині декілька імен — одне при народженні, інше — коли людина ставала дорослою, імена могли змінюватись, коли людина здійснювала певний вчинок (добрий чи поганий) або займала нове положення у суспільстві. Цікаво також, що дитині могли давати як ім'я яке означає гарну якість (щоб людина мала цю якість коли виросте) так і погану (щоб дитину не чіпали злі духи).

З розвитком сімейно-родових відносин спосіб найменування людей починає змінюватись. Поряд з власним іменем починає вживатись ім'я батька, а також родове ім'я (прізвище) — ім'я спільне для членів даної родини, роду. В деяких суспільствах до імені людини додають також ім'я його сина, або назву місцевості звідки він родом. Яскравий приклад — класичні мусульманські (арабські імена). Наприклад абу Хасан, Мухаммад ібн Ахмед Ісфахані перекладається як батько Хасана, Мухаммад син Ахмеда з Ісфахану. Можливий варіант (характерний також для біблійських персонажів) — Мухаммад ібн Мустафа ібн Ахмед ібн Хасан … — Мухаммад син Мустафи сина Ахмеда сина Хасана і т.д… У складі арабського імені також може бути присутнє прізвисько або ім'я родини (відповідник укр. прізвища).

В більшості країн Близького Сходу, Центральної Азії, а також у східнослов'янських країнах до останнього часу зберігся спосіб повного іменування людей типу — Іван (ім'я) Степанович (по-батькові) Непийпиво (прізвище) , тобто Іван син Степана з родини Непийпиво. При цьому при близькому спілкуванні так само як і в інших народів людину можуть називати лише по імені, або прізвиськом. Останнім часом в ділових стосунках набуває поширення європейська модель іменування — Іван Непийпиво, тобто лише ім'я та прізвище людини.

Первісно власні імена людей у всіх народів утворювались за допомогою слів рідної мови. Після появи більш тісних контактів між різними народами, зокрема після поширення світових релігій і іноземних культур у багатьох народів стали поширюватися імена іншомовного походження — у мусульманських країнах — арабські, у християнських — грецькі, староєврейські і латинські. Саме така ситуація в Україні і Росії — багато імен грецького походження. Приклад — Григорій (грецьк. Швидкий) і т.д. (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC'%D1%8F)

Сьогодні батьки, називаючи дітей, мають величезний вибір. Все частіше люди звертаються до традиційних, дещо призабутих донедавна імен. Буває, називають на честь героїв серіалів, передач або шоу. Як раніше побутували Олімпіада і Електрифікація, так зараз можна зустріти Марісабель, Леонсію чи Рикардо. Дехто підбирає співзвучність імені та по-батькові, хтось вичислює астрологічну придатність імені. Яких тільки забобон і прийомів не використовують, вигадуючи імена.

А керуватися в підборі імені треба одним чітким правилом: воно має бути досить просте у вимові і не виділятися немилозвучністю посеред інших. Ніхто не говорить "бути, як всі", але Родріго Убийвовк, погодьтеся, викликає посмішку.

Проведене нами опитування батьків з інтернету стосувалося двох питань: чому вибрали саме таке ім’я для дитинки і чи впливав хтось на вибір.


Орій-Всеволод. Чомусь хотіли подвійне. Орій — давнє слов"янське ім"я, похідне від "Ярило", в побуті, правда, називаємо Орестом. На вибір не впливав ніхто — як з дружиною вирішили, так і назвали.
В майбутньому планую розвивати його здібності і таланти — запишу на безліч секцій, а чим займатись буде підросте і вибере.

Сікорський, Львів

 

Назвали доньку Ніно, на честь святої Ніно, бо знайомство з татом було пов’язане з розповіддю про святу Ніно. Майбутнє не загадую. Виросте — сама собі обиратиме що їй до вподоби, я ж лише допомагатиму.

Леся, Луцьк

 

Юра в нас сам собі ім’я обрав. Коли ми дізналися, що буде хлопчик (УЗД показало, але я раніше то знала — мама я чи хто?), зробили просто — руку на живіт і давай імена називати. Озвався на Юру, Андрій і Максима. Оскільки брати Андрії в нас обох вже є, а Максим — просто не подобається, то став наш хлопчик Юрою.
Оля, Київ

 

В чоловіка дідусь Павло, якого він не бачив, але на якого дуже схожий. Просив, якщо хлопчик, то хай буде Павлом. В мене уподобаннь щодо чоловічих імен не було, тому з радістю погодилася.
Віра, Київ

 

Донечку назвали Софією. А історія імені така. Після приїзду з будинку, де роздають діток, маленький племінник цікавиться:
— а хто мама цієї маленької дівчинки?
-я;
— А тато?
-Олег . Виросте, буде Олегівна.
— О! Зовсім як наша вчителька- Софія Олегівна.
Отак і стала в нас Софія Олегівна.
А ще мені сподобалось , що означає це ім"я — мудрість. Дуже хотілося б такої риси для своєї дитини.
2)А на майбутнє особливо не загадую. Вже зараз бачачи її характер, знаю: було б здоров"я, то раду вона собі в житті дасть сама. І у виборі друзів , і у виборі професії. Особливо наполягати, тиснути не буду, чим зможу допоможу і старатимусь розуміти та поважати її вибір.Кожен сам коваль свого щастя. Та й табу особливих немає. Я думаю їй вистачить мудрості самостійно робити правильні вибори.

Леся, Луцьк

 

Мою звати Соломія (Соль, Соля, Солоха, Соломієчка, Солошка, Суліко….. так можна дуже дуже довго:). Вибрали бо подобається, навіть дуже. Ще хотілось українського імені (співробітниця чоловіка якось навіть перепитала: А как єта будет па русскі:). І щоб не на кожному кроці (з цим трохи лажанулись, бо виявилось що у Львові майже на кожному, правда ми в Києві:). Так звати мою двоюрідну сестричку, але то особливо не впливало, просто може імя було на слуху.
Стосовно майбутнього — нічого особливого — здорова,щаслива, розумна, хороша освіта, принц з каньом, впевнена в собі, (стандартне мамське:). І жодних схем, то вже як буде:)Правда школу явже вибрала:))
а в тебе як? і перше і друге:) а то однобоко якось виходить, ти питаєш а сама не розказуєш:)

 

Оля, Київ

 

мое дете

Книга в мене є Б. Хігера «Таємниця імені», зачитана до дірок.

Ми ж чекали сина, ну, зовсім чекали, навіть без варіантів. В книжці на форзаці виписані імена, які мені подобались і які за характеристиками з книги хороші.

Хлопчачі:  
Арсен, Артур, Всеволод, Вадим, Владислав, Святослав(улюблене), Ярослав, Герман, Денис, Ждан, Ілля, Назар, Роберт, Родион, Устин.

Зійшлися на Всеволоді, я до вісімнадцяти тижнів пузко Севкою називала.

З вісімнадцяти стало взагалі важко. Нам повідомили, що ми дівчинка. Почалось! Я мріяла дитину назвати Амалією. В моєї близької подруги трішки раніше народилася дівчинка. Вони місяць не могли назвати дитину і кілька разів мені дзвонили, ми це обговорювали. Я сказала, що мрію про Амалію. Вна назвала дитину Амелією, але дитини не стало. Коли мені довелося вибирати ім’я для доньки, я вже не могла назвати майже так само, хоча до того часу встигли посваритися зі свекрами з того приводу. Довелося шукати щось нове: Августа, Адель, Анеліна, Анастасія (всі родичі чоловіка були переконані, що буде Настя, бо в університеті в нього була велика любов – Настя. Я ж запротивилась. Крім того, так звали мою бабусю, а на честь когось я називати не хотіла), Вероніка (це моїй мамі найбільше подобалося), Даніела, Дар’я, Діана, Зоряна, Лаура, Лілія, Маріана, Марта, Майя, Поліна, Стела, Соф’я, Еліна, Емілія, Яс міна. Одного прекрасного дня, коли ми вже по сотому разу бракували імена, які подобаються один одному, він прийшовши з роботи, заявив, що вже вибрав ім’я. Я сподівалася, що це Даніела, вже вирішила зрадіти, як він повідомив, що по телевізору слухав якусь жінку – адвоката, її звали Мілада. Я навіть не обговорювала, мені сподобалося.  Але пішла я шукати в Інтернеті її характеристики. Я ж дитині долю вибираю за іменем, вже всі імена дивилися з прізвищем, з по-батькові, з місяцем народження, з днем тижня, з числом. Все ж треба продумати. Голова обертом, то ім’я до прізвища не підходить, то хороші дітки осінні, а ми ж весняні. Весняне ім’я підходить під прізвище, але з по-батькові зовсім не стикується. А тут Мілада. Характеристик імені в Інтернеті не виявилося взагалі, крім того, що ім’я слов’янське, дуже популярне в Чехії, означає мила, добра. Двоє людей мені сказали, що знали дівчат з таким іменем, хороших людей. Більше нічого я не змогла взнати про долю для моєї доні, не парила голову днями, сумісністю, годинами, порами року – просто назвали Міладою і все.
Так і живемо.

 

Олена, Київ

Підготувала Юля Смаль


Кого робота любить?

Кого робота любить?

Якщо людина знаходить те, що їй до душі, то вона більше жодного дня в житті не працює, а лише займається улюбленою справою.

(перефразоване)

Трапляються на життєвому шляху люди, які катастрофічно не вміють шукати роботу. Вони професійно подають резюме, їх в обличчя знають в кожному кадровому агентстві і з освітою ніби все гаразд, а робота їх не любить і все, не знаходиться те, до чого лежить душа. Ці люди мають безліч записів в трудовій книжці, можливо, вони навіть ризикнуть відкрити свій маленький бізнес, але ніколи з них не вийде ні топ-працівників, ні трудоголіків.

Є інша категорія людей. Здається, в їхніх руках все горить. Вони можуть робити все, що захочуть і ніщо їм не може в цьому завадити. Легко змінюють пріоритети, захоплення, швидко вчаться, їх поважають (не обов’язково люблять) в колективі, все вдається. Вони досягають вершин, а потім легко змінюють вид діяльності, починаючи з нуля, знову вчаться, важко працюють, але робота в їхніх руках і головах кипить. Таких люблять працедавці і зовсім не знають в кадрових агентствах, оскільки сенсу їм там з’являтися нема, або знають лише, як високооплачуваного працівника, якого б хотіло перекупити *** підприємство. Це топ-працівники, це трудоголіки, які роблять те, що хочуть, і отримують за це стільки, скільки хочуть. Справжня мрія. На жаль, таких людей мало. Переважна більшість працівників відпрацьовують свій роботчий день.

Чому? Кого робота любить? Чи можна щось зробити, щоб полюбити роботу самому.

Почнемо. Спочатку про причини, чому ми не любимо свою роботу.

Причина перша. Не та професія.

Ситуація:

  Доню, ти підеш вчитися на бухгалтера (юриста, менеджера, біолога тощо).

  Але ж, мамо, я хочу танцювати (малювати, писати вірші, фарбувати стіни).

  Це не професія, послухай мене, бо я краще знаю, чим займатися моїй дитині!

Минає п’ять років студентського життя, дитина стає дорослим спеціалістом в галузі, до якої її не тягне, яка просто мало оплачується, яку обрали дитині батьки, мода, суспільство.

Що робити? Міняти спеціалізацію. Вірити в свої сили, знаходити курси, факультети післядипломної освіти, навчання для компаній, йти до мети. Адже, робота, яку спочатку не любиш, потім буде все більше і більше викликати відразу, спричиняючи нервові зриви.

Причина друга. Не той колектив, не та посада.

 Людина знаходить роботу, відповідну кваліфікації, але не вживається в колективі. Або обіймає посаду, яка не відповідає ні акцентуації особистості, ні типу темпераменту.

Що робити?

Вибирати посаду не з позиції імовірного престижу, а з позиції емоційного комфорту. Намагатися не вступати в конфронтації ні з колективом, ні з керівництвом. Звільнятися, якщо все ж, робота з даним колективом не можлива.

Причина третя. Не усвідомлення власної ціни.

Попри те, що люди вже давно не речі і не меблі, їх, за законом не можна ні продати, ні купити, все ж не даремно вживається термін "найманий працівник". Працівник, який продає свій час і вміння роботодавцю. Завищуючи собі ціну, людина втрачає шанс на працевлаштування, а занижуючи – на повагу і можливості до зростання.

Що робити? Бути впевненим у собі, але не самовдоволеним, знаючим, але не абсолютом в знаннях, лабільним, але не ламким. Фраза: "Я не вмію цього робити, але навчусь обов’язково", — сприяє контакту з майбутнім керівництвом. Фраза: "Ой, як же це, я ніколи такого не робив", — зазвичай викликає негативну відповідь при підборі персоналу.

Причин і наслідків, способів боротьби з невдачами є безліч. Для цього варто відкрити один з тих посібників, що останнім часом впадають в вічі з вітрин книжкових магазинів. "Як заробити свій перший мільйон", "Навчися бути лідером", "Як правильно шукати роботу". Ці книжки написані спеціалістами психологами і інколи, при вмілому використанні, можуть дати якийсь позитивний результат, як і різноманітні психологічні тренінги і курси, але…

Якщо прийнято рішення розпочати пошук роботи, то першим кроком в цьому напрямку є складання резюме. До цього кроку не варто ставитись зневажливо, оскільки дуже часто спілкування з роботодавцем починається саме з цього, і якщо резюме не несе у собі якоїсь "родзинки", то особисте знайомство з претендентом може так і не відбутися. Постає питання: що варто, а що не варто писати про себе. Звичайно, воно має відповідати класичним вимогам (тобто мати певні розділи і певним чином викладену в ньому інформацію, але крім цього резюме має містити щось таке, що може відрізнити кандидата серед десятка інших. Дуже часто бувають випадки, що цікава, розумна та перспективна людина приходить у агентство з пошуку роботи, залишає готове резюме, а роботодавці цією кандидатурою не цікавляться. Претендент на вакансії не розуміє причину відсутності пропозицій, а все могло бути інакше. Висновок: якщо виникла неохідність скласти резюме, потрібно добре подумати, зважити всі свої позитивні сторони, знайти індивідуальну "родзинку", при можливості почитати резюме ваших конкурентів і, зрештою, порадитися з професіоналами.

Нарешті, готове резюме, і можна перейти до другого кроку.

Сучасна людина може використовувати всі шляхи для досягнення бажаної мети. Існує багато способів пошуку роботи.  

1. По знайомству. Цей варіант обмежується шириною кола знайомих. Крім очевидних переваг він має і недоліки: невелику заробітну плату та відсутність можливості кар`єрного росту — до протеже упереджене ставлення. Проте, якщо пошук роботи відбувається вперше, нехтувати цією можливістю не варто.

2. Пошук роботи по газетах. Перевагою є простота цього методу. Недоліком — більшість вакансій, які надруковані в газетах — мережевий маркетинг або просте обдурювання. Інші вакансії з газет на момент їх виходу часто не актуальні, оскільки газети виходять через три дні після подачі оголошень.

3. Internet. Перевага цього методу пошуку роботи — його доступність. Недоліки — половина вакансій з Internet не відповідають дійсності.

4. Кадрові і рекрутингові агентства. Пошукач має знати різницю між кадровими та рекрутинговими агентствами.

Кадрові агентства беруть оплату з потенційних клієнтів (причому, якщо агентство бере відсоток з першої заробітної плати — це означає, що воно також зацікавлено у їх працевлаштуванні). Переваги цих агентств у тому, що в них завжди набагато більше вакансій і відсоток влаштованих через кадрові агентства в десятки раз більший, ніж через рекрутингові. Якщо Ви не являєтесь рідкісним спеціалістом, цінність якого очевидна кожній фірмі, є зміст використати саме цей метод.

У рекрутингових агентствах за послуги сплачує фірма-замовник, проте недоліком таких агентств є менший відсоток влаштованих працівників, за рахунок значно меншого числа замовлень (особливо це стосується працівників середньої ланки). Хорошим виходом є кадрово-рекрутингові агентства. У випадку, якщо роботодавці погоджуються оплатити послуги агентства, пошукач роботи за них не сплачує, а у випадку незгоди фірми на платний пошук спеціалістів, є можливість скористатись великою базою вакансій кадрового напрямку. Результат — швидке влаштування на бажану вакансію. Існує ще один важливий момент — коли людина іде реєструватись в агентство з працевлаштування, потрібно вдягнутися так, наче вона йде на співбесіду до роботодавця та по можливості таким самим чином необхідно будувати розмову. Від справленого на залежить частота пропозиції роботодавцям Вашого резюме.

Третім кроком у пошуку роботи буде етап співбесіди з роботодавцем. Тут одяг, біжутерія, висота голосу, манера поведінки, навіть те, як людина сідає на крісло, все має значення. Найкраще на співбесіду вдягнути не яскравий костюм, помірну кількість біжутерії (це стосується жінок — діє правило: краще менше, та ліпше). Велике значення має взуття (як не дивно багато чоловіків про це не задумуються) — його чистота, фасон, відповідність до костюму.

Перед співбесідою простіше всього заздалегідь продумати відповіді на деякі загальні питання. Починаючи з найбільш ймовірних — розповісти про себе, останнє місце роботи, причини звільнення, стосунки з колишнім керівництвом. На більшість питань, які задаються при співбесіді не слід давати прості відповіді "так" чи "ні". Відповіді мають звучати у доконаній формі та бути обґрунтованими. Не слід давати негативні відгуки про колишнє місце роботи, керівництво та колег, оскільки ваше можливе керівництво може розцінити це як потенційну погрозу для своєї власної компанії чи персони. Найкраще назвати нейтральну причину: нерегулярність грошових виплат, відсутність перспектив росту, віддаленість від місця проживання, незручний графік роботи і т. д. Необхідно підкреслити переваги, згадати про недоліки. Це додасть вам балів. Співрозмовник буде впевнений, якщо йому прийдеться мати справу з цим працівником, він може розраховувати на таке ж відношення. Варто завчасно ознайомитись з напрямком діяльності та специфікою компанії. Під час демонстрації знання сфери діяльності, динаміки розвитку компанії та її останніх досягнень, здобувач підтверджує свою компетентність виявляє повагу до роботодавця. Необхідно дати позитивну оцінку діяльності компанії в цілому. По-можливості варто зробити кілька пропозицій та критичних зауважень, показати імовірну корисність компанії, що проводить з вами співбесіду.

Працівника, якого поважають, ініціативного, закоханого в свою роботу,  не звільнять і боротимуться за нього з конкурентами, працівника, який не склав ціни собі сам і відпустять легко і причину звільнити завжди знайдуть.

Отож, "учітесь, читайте" (Т.Шевченко), складайте собі ціну і обов’язково обирайте свою професію, посаду, роботу. А тоді, коли на роботі буде цікаво, коли ви зможете реалізувати власні амбіції і стосовно власного розвитку і стосовно фінансового забезпечення, ви зможете стати по-справжньому успішною людиною, в особистому житті, в громадському, в будь-якому.

Тільки тоді людина щаслива, коли на роботу йде з задоволенням, а додому з посмішкою! І це не правда, що робота любить дурних, робота любить щасливих і захоплених.

Успіхів.
Юля Смаль.

Доманівські картки

доманівська картка з теми "Рахунок"Рубрика "Розвиток"

Частина 1. Розвиток за Доманом

Емоційний вступ до циклу про методики раннього розвитку

Майже в кожного з нас настає в житті момент, коли з дітей, учнів, студентів, працівників ми перетворюємося на батьків. Дев’ять місяців, проведених за читанням журналів, посібників, трактатів, на курсах материнства, батьківства, грудного вигодовування і т.д. не проходять даремно. Ледь відкривши очки, дитина починає сприймати світ крізь призму освіченості батьків.

Розроблені сотні методик. Книжні магазини, Інтернет-сайти майорять заголовками "Як виростити генія", "Повір у своє дитя", "Запорука дитячих успіхів", "Найкращі методики виховання" тощо. Дитина, як губка, дитині все цікаво. Вона буде бавитися з батьками за Доманом, Монтесорі, Зайцевим тільки тому, що це її батьки, вони приділяють їй час.

Можна довго сперечатися, чи потрібно дитині в два роки вміти читати, чи дійсно потрібно кидати дитину в ополонку, як в сумно відомому кліпі Нікітіних, АЛЕ! Основне  пам’ятати, що жодна методика не замінить старих, добрих пальчикових ігор, з лоскотною і прихованою тактильністю, або читання казок на ніч. І Марія Монтесорі, і Глен Доман, і Бенджамін Спок, і всі інші знаменитості від педагогіки і психології розробляли свої революційні теорії для дітей з різними формами розумових і психічних відхилень.

Для наших, звичайних, хороших, розумних діток ці методики підходять лише при вмілому помірному використанні.

І останнє, перед тим, як перейти до безпосереднього описання методик. Любі мами і тати! Ви дійсно хочете виховати генія? Чи потрібні вашому малюкові енциклопедичні знання, закладені ще з народження, чи, насправді, потрібно виховувати і плекати просту життєву мудрість, бажання вчитися і орієнтуватися в житті? Кожна дитина – індивідуальність, далеко не кожній потрібно все те, що мама, начитавшись, буде намагатися втиснути в голову рідного чада. Ну, успіхів. В даному циклі статей буде запропоновано опис методи, вам вибирати, що підходить і як це реалізовувати.

 

Виховання за Доманом

Певно, немає методики, яка б викликала більш неоднозначну думку серед психологів. Вивчення мов, математики, читання, сприйняття картин і музики. Все через презентації. Вбирання величезних об’ємів інформації через важку працю мами (вчителя) і дитини (учня). Згідно цієї методики, дитина вже з народження сприймає форму, звук, поступово розвиваючи чуття. Вже з півроку дитина може починати сприймати букви, звуки, слова, поступово, з часом, починає знайомитися зі словами, реченнями, текстами, вчити гами, кольорові палітри, твори мистецтв.

Як здійснюється навчання згідно Домана? Картки. Хочемо навчити дитину алфавіту? Готуємо тридцять дві картки з буквами. Не більше трьох секунд на демонстрацію і називання букви. Не більше п’ятнадцяти карток на раз. В довільному порядку. Хочемо, наприклад, слова. Вибираємо тему: фрукти (овочі, машини, люди, їжа і т.д.). Ті ж матеріали, ті ж умови. Не більше декількох хвилин на тему. В методиці Домана дитина занята цілий день, кожна хвилина життя розписана під конкретний предмет з перервами на прогулянку, сон, їжу. Ця методика забирає весь час вихователя і дитини, але, разом з тим, при правильному підході, до трьох років дитина вміє читати, розмовляти на декількох мовах (з врахуванням віку), розрізняти Далі і Моне. В грі, в постійній взаємодії з дорослими, дитина вчиться.

Краще, якщо на карточках, разом з буквою, словом, словосполученням, буде зображення названого предмету чи явища. На сьогоднішній день технології дозволяють вчити дитину не лише за допомогою саморобних чи куплених в магазині картках, але і використовувати з цією метою комп’ютер. В продаж регулярно поступають "Навчання за Доманом", "Доманівські презентації для дітей" і т.д. Вони добре розроблені, там гарно розраховано час показу і вони економлять час вихователів.

Власна думка  автора статті про методику. В комплексі з методиками інших педагогів, направленими не стільки на нагромадження знань, скільки на розвиток дрібної моторики, тактильності, орієнтування в просторі, не загружаючи весь час дитини навчанням, дуже користа, дієва і потрібна дітям річ.

Що почитати на тему:

Сесиль Лупан. Поверь в свое дитя. – С.-Петербург. Дельта, 1996. (не слепо по Доману, но интересная адаптация).

Г. Доман. Вылечить их – наш долг (в интернете можно найти, тут описаны исследования, проводившиеся в процессе лечения детей с поражением мозговых функций).

Гиблерт Ф. Тринадцать на дюжину (тоже в интернете, юмористический рассказ о том, как отец двенадцати братьев и сестер, использовал развивающие методики в начале двадцатого века).

Також за ключовим словом "Доман" в Інтернеті можна знайти багато цікавої, потрібної і корисної інформації.

 

Юля Смаль