Пральні порошки. Хатні заморочки

Пральні порошки. Хатні заморочки

Для того, щоб подивитися в секрети пральних порошків, я не користуюся досягненнями потужної хімічної лабораторії (в мене її просто немає), не шукаю інформації в надто мудрих довідниках і енциклопедіях. Все, що я роблю – пригадую отримані на студентській лаві знання з хімії (як хімік) і, якщо чогось не пам’ятаю, шукаю інформацію в Інтернеті. За завдання ставлю собі не заплутування чийогось мозку в лабіринтах хімтехнології, а, навпаки, розплутування усього, що зашифровано в етикетці.

 

Отже, до складу середньостатистичного прального порошку входять: сульфати, карбонати, фосфати, силікати, аніонні ПАР, кисневмісні підбілювачі, неіоногенні ПАР, стабілізатори, ензими, катіонні ПАР, комплекс утворювачі, оптичні підбілювачі, піногасники, активатор відбілювання, барвники, ароматизатори.

 

Для початку, перед розбором польотів, варто, все-таки, розібратися, що відбувається під час прання і за рахунок чого тканини з брудних стають чистими. Завдяки хімічним речовинам, що за певної температури взаємодіють зі змоченими водою волокнами, під час прання відбуваються наступні процеси: пом’якшення води, розчинення, руйнування або підтримка у вигляді зависі різних видів бруду. Бруд руйнується не лише силою хімічних взаємодій, а й механічним тертям та струшуванням.

Всі пральні порошки (чим би вони не означувалися у рекламщиків) містять, так чи інакше, наступні компоненти:

—         поверхнево-активні речовини (ПАР) – власне те, про що і створює мийну дію,

—         зв’язуючі речовини – бруд мало відіпрати, треба зробити ще й так, щоб цей бруд не осів назад на тканину; крім того, зв’язуючі речовини перешкоджають утворення накипу, пом’якшуючи воду;

—         відбілюючі речовини;

—         допоміжні речовини (наприклад, ароматизатори).

На сьогоднішній день найвідомішим миючим засобом є звичайне мило, проте для прання в автоматичних пральних машинах воно не годиться. Утворена ним піна не стабільна, а хімічні взаємодії з дуже багатьма компонентами бруду утворюють у воді нерозчинні сполуки, які рівномірно осідають на тканині, внаслідок чого вона стає сірою, «запраною». Тому в сучасних пральних порошках використовуються синтетичні миючі речовини. Вони знижують поверхневий натяг води (завдяки чому може утворитися мильна бульбашка, а саме вона «відриває» бруд від тканини), відділяють забруднення від волокон і «завішують» його в розчині.

Напевно, найболючішим питанням усіх господинь є фосфати. Реклама безфосфатних миючих засобів. Проблема фосфатів давно і гостро стоїть перед виробниками пральних порошків та екологами. Насправді, для здоров’я шкода від солей фосфорної кислоти не значна, навіть можна замахнутися на фразу «не шкодить». Шкодить вона екології, оскільки фосфор, разом з азотом є «біогенними елементами», тобто елементами, що творять життя, то один грам фосфатів є причиною активного росту кілограмів синьо-зелених водоростей, від чого цвітуть і заболочуються водойми. Немає чому дивуватися, коли ріка або ставок замулюються і заростають ряскою. Фосфати – це міндобрива, а раз є добрива… Синьо-зелені водорості, здавалося б теж нічого поганого не роблять, тільки вони гниють. А коли гниють кілограми водоростей, то зі свіжої і чистої водойми ми отримуємо неприємно пахнучу калюжу.

Здавалося, невже досі хімічна наука не вигадала замінників цьому екологічному лиху. Для чого ті фосфати в порошку взагалі? Проблема така: всім зі школи відомо, що залежно від вмісту у воді солей кальцію та магнію, вода поділяється на жорстку (коли мило погано милиться, а на воді після миття з’являються не приємні сірі клапті кальцієвих солей) і м’яку. Власне жорстка вода є причиною утворення накипу на чайнику, машинці. Миюча дія будь-якого миючого засобу різко знижується в жорсткій воді. Жорсткість, до речі, теж буває різна. Буває така, яку можна зняти простим нагріванням (але тоді всі кальцієві солі у вигляді жовтуватого осаду залишаться на тканині), а буває постійна. І саме проти жорсткості в порошок додається фосфат. Він пом’якшує воду, не дає солям кальцію осідати на те, що переться. Поки що замінником фосфатів служать цеоліти (сульфати алюмінію), проте в регіонах з дуже жорсткою водою, як на Волині, вони не діють. В присутності великої кількості кальцієвих солей, солі алюмінію не справляються з пом’якшенням води, а, значить, і миючі засоби перуть краще.

 

Так що не правий той виробник, який заявляє, що недобросовісні виробники порошків  в Україні користуються застарілими технологіями і не дбають про здоров’я та екологію. Про споживачів в даній ситуації, таки, думають. А от як вирішується екологічне – відомо: ніяк. Хоча давно пора очищати стічні води від біогенних забрудників.

 

Карбонати в пральних порошках (а це, найчастіше сода) – пом’якшують воду, а також переводять жирові забруднення в стійкий вигляд зависі в розчині. Всім відомий факт, що свіжу жирну пляму найкраще зачищати содою. Сода з жиром – утворюють мило, а мило легко змивається з волокна.

 

Силікати – збільшують активність поверхнево-активних речовин (власне, мила), уповільнюють іржавіння металу, а ще захищають тканину від повторного глибокого забруднення, ще вони знижують пилоутворення порошків (а це дуже важливо для алергіків, без силікатів або «обтяжуючих» речовин, маса порошку знижується, значить, він легше переходить у пил).

 

Про поверхнево-активні речовини, і, зокрема, про катіонні ПАР говорити можна багато. З токсикологічної точки зору їх (катіонних ПАР) би в пральних порошках не мало бути. Вони можуть спричинити алергічні реакції, у них не високі порогові концентрації. Проте з усіх видів поверхнево-активних речовин (катіонних, аніонних і неіоногенних) саме катіонні ПАР володіють бактерицидною дією. Це не так важливо при пранні светрів чи джинсів, але відіграє дуже серйозну роль при пранні спідньої білизни чи кухонних рушників. Виробники, які свідомо відмовляються від катіонних ПАР, або не враховують цього факту, тоді після прання речі не є продезінфікованими, або вводять в хімічний склад порошку антибіотик, що, в принципі, може призвести до ще більш виражених алергічних реакцій, ніж на самі катіонні ПАР.

 

Неіоногенні ПАР мають стабільну піну, м’яко діють на тканини, їх здатність до розкладу в навколишньому середовищі стовідсоткова. Вони більш ефективні для делікатного прання та низьких температур. Оскільки більшість неіоногенних ПАР – різної густини рідини, то в порошкоподібні миючі засоби вони вводяться у невеликій кількості – всього 2-6% від маси.

 

Варто ще розповісти про ензими, про які модно зараз говорити в рекламі. Ензими – це, часто, ферменти, речовини, які відповідають за виведення специфічних плям (кава, кров, какао, молоко, трава). Кожен вид плям виводиться окремим видом ензимів. З токсикологічної і екологічної точки зору – це речовини нейтральні. Єдине, що вони не придатні до виведення плям з шовку та вовни, оскільки це розчинники «білка», по суті. Вони не розрізняють, де білкова молекула молока, а де білкова молекула шовку. Тому шовкові і вовняні волокна під впливом ензимів руйнуються – розтягуються, кошлатяться, втрачають блиск і колір. Кількість ензимів в синтетичних миючих засобах не більше 1-2%. Вони погано вживаються з підбілювачами, тому в порошках знаходяться у вигляді окремих захищених гранул.

 

Ну, і, зрештою, залишилися відбілювачі. Вони є хімічні і оптичні. Найвідомішим в Україні хімічним підбілювачем є хлорка, проте цей відбілювач дуже агресивний до волокон і, зрозуміло, в пральних порошках не використовується. Іншим видом хімічних відбілювачів є кисневмісні (або оксигеновмісні) відбілювачі, в пральних порошках найчастіше використовується перборат натрію, який при нагріванні виділяє атомарний кисень, здатний окиснити все на світі, будь-яку пляму. Щоправда, часто відбілювані тканини з часом жовтіють, втрачаючи свій білий вигляд. Чому? В усьому винні солі жирних кислот і атоми заліза, присутні як у воді (згадаймо, що труби, якими тече вода – залізні), так і в складі самих миючих засобів. Окислюючись, вони утворюють нерозчинні сполуки жовтого кольору, які осідають на волокнах і вже ніяким чином звідти не виводяться.

На допомогу можуть прийти оптичні відбілювачі. Їхня роль або забарвити тканину в блакитнуватий колір, що створює враження білизни (першим оптичним відбілювачем  була синька), або створити флуоресцентний ефект (в пральні порошки для білих тканин часто додають флуоресціюючі речовини, які осідають, відбивають світло і створюють оптичний ефект «сяючої» білизни). Для того, щоб відбілювачі почали діяти при більш низьких температурах (самі по собі вони «вмикаються» в процес при температурах, вищих 60 градусів), вводять активатори відбілювання – речовини, які знижують температури процесу до 40-45 градусів.

 

Мусять бути в пральних порошках антисорбенти, які запобігають злежуванню, піногасники (надмірна кількість піни не вимиває бруд, але пом’якшує ефект від тертя та тряски, тобто, не дає бруду вийти назовні), ароматизатори (саме в ароматизаторах часто ховається алергічна дія порошку.

 

Насправді, стаття не для того, щоб відвадити читачів від користування пральними порошками. Адже ніхто зараз не візьме рубель (важка ребриста палиця для вибивання бруду з тканин, якою користувалися наші бабусі), не піде на берег річки і не стане півдня вибивати білизну, стираючи руки до крові. Коли хтось скаже: є ж і природні миючі засоби, на це знайдеться і контраргумент. Їх не так багато, а ті що є (скажімо, витяжка з кінського каштана), насправді, не менш небезпечні для навколишнього середовища, ніж синтетика, вони ще й отруйні, тобто викликають подразнення і при пранні, і при носінні. Не варто сприймати за чисту монету слова рекламщиків, які рекламують свій засіб, як той, що не містить хлору. Зараз жоден з порошків не містить хлору, від відбілювання хлор-вмісними засобами виробники миючих засобів відмовилися дуже давно. Безфосфатні пральні порошки не підходять мешканцям більшості регіонів України, оскільки ми живемо на карстах, а значить навколо нас дуже багато кальцію. Ну, а відсутність магнію та бору в пральних порошках, взагалі, ні про що не свідчить. Ці елементи не є ні отруйними, ні подразнюючими, ні такими, які суттєво знижують миючу дію порошку.

 

Для якісного прання треба користуватися перевіреним вами пральним порошком, не вестися на фрази типу «ми розробили для вас порошки четвертого та п’ятого поколінь (я й про перше та друге нічого не чула, це як «звичайне мило» у рекламах), так само не звертати уваги на боротьбу з азотом та цеолітами, адже це нейтральні в хімічному, токсикологічному та екологічному значенні речовини. А у випадку, якщо ви дійсно хочете екологічного і не токсичного прання – періть на пральній дошці пральним милом без ароматизаторів і пом’якшувачів. Хоч воно і не з собачого жиру, але шкода від нього мінімальна.

Успіхів.

 

Юля Смаль

Пральні порошки. Хатні заморочки: 2 комментария

  1. Юля молодець все доступно пояснила булоб ще краще якби навела декілька простих методів для миття рук ,голови і одягу (з повагою миловар)

Обсуждение закрыто.