Поговоримо про…

Поговоримо про…

«Маленька Ганнуся завжди щасливаі. Вона жила у своєму чарівному світі, який населяли чарівні мешканці: добрі леви, срібноголосі птахи. У Ганнусі, в її казці були і подруги, найсправжнісінькі подруги, яким можна звірити найбільші таємниці. Подруг звали Вінна і Вітта…»

Якщо чесно, то я чотири рази сідала писати про дивацтво. Про нього, ніби, багато сказано, багато написано. Ми сміємося, дивуємося, сердимося на дивацтва людей, що нас оточують. Це все відомо. А тепер візьміть ручку і спробуйте написати що-небудь написати, щоб це був не поділ диваків на класи, види, підвиди, щоб не описувати якихось конкретних прикладів, дивних саме вам (в той час, як хтось інший нічого дивного в усьому вами сказаному не знайде). Що ж, давно відомо, що «скільки людей, стільки релігій, в кожному домику свої гномики», приказки можна продовжувати, проте тарганів у кожній голові не перелічиш.

Тоді як писати про дивацтво?! Хто б порадив… Я хочу написати про диваків, маю величезну кількість матеріалу по темі, проте жодним чином не можуи написати щось нове, притомне і цікаве. Що ж, сказано-зроблено. Будемо класифікувати, раз уже простий людський розум не може осягнути всієї величини дивацтва людської раси.

Що буде мірилом не подібності? Що вважатимемо нормою, а що відхиленням від неї? А судді хто? Спробую почати з різних боків (раз уже я взялася за роль судді, з усією відповідальністю і безпристрасністю).

Про що писати? Про веселе і добродушне дивацтво ботана Паганеля чи про злостиве, людиноненависницьке дивацтво убивці Родіона Раскольнікова? Що нам більш дивно: занурена у власний кольоровий світ шизофренія чи агресивна, оголена високовольтними проводами психопатія? Ніби і те, і те викликає зворотній, глибинний викид адреналіну. А, скажіть, що нам ближче, демонічна сутність з усіма пороками людської душі чи янгольська, світла, альтруїстична? Демонічна нам зрозуміла, адже звичайна людина гріховна, як стверджують різні релігійні світогляди. Альтруїзм, доброта часто чи не викличуть емоцій більш негативних, ніж чужа агресія?  Ми, люди, намагаємося відсторонюватися від усього, що інакше, що нам не зрозуміле, чуже.  Все, що відхиляється від поняття  норми, нам дивне, дивне, дивне. Писати про якийсь свій життєвий досвід, про власні зустрічі з диваками? Але ж те, що мені видається дивним, може зовсім не бути дивним вам. От, наприклад, я не їм шоколаду і всі, хто мене оточують, вважають це дивацтвом, бзіком, а, проте, серед вас цілком можуть бути люди, які тільки знижуть плечима і погодяться: «а що тут дивного? Я теж не їм»

Подумалося ще от що. Наші смішні дивацтва перетворюються з часом на шкідливі звички. Хтось смикає себе за полу сорочки в розмові, хтось не правильно тримає зубну щітку, а ще хтось в пельменях виїдає серединки. А якщо об’єднати людей з різними дивацтвами – один любить складені у певному порядку ручки в пеналі, а інший смішно прицмокує, коли їсть, то може статися різне, особливо, якщо ці люди – чоловік і дружина. Хтось звикає, а комусь, як кислотою по відкритій рані…

Перечитую за горнятком м’ятного чаю все написане, все одно, не те. От якось задумалася знову. Відволічуся, бо, відчуваю, що толку з того мого писання мало, а сказати щось треба.

Давайте, краще, я вам розкажу про смерть. Або навіть не так. Про смерті. Колись, як тільки я вперше загорілася бажанням стрибнути з парашутом, на летовиську, де ніколи не ставалися трагедії, раптом загинула семи десятирічна бабуся-інструктор. Всі ветерани знизували плечима і казали: нормальна смерть, на максимальній швидкості. Тоді вперше думала: і правда, так би померти. Але то треба мати мужність не вчепитися за кільце мертвою хваткою, щоб не висмикнути його з дружнього колись рюкзака, який раптом став ворожим. Тим, хто міцно тримається усіма чотирма кінцівками за землю не зрозуміти.

А ще читала я про смерть альпініста, одного з не багатьох, хто підкорив усі чотирнадцять восьми тисячників світу. Так от, все своє життя він був дуже набожним, і щодня під час молитви просив, щоб Бог не дав йому померти в долині. Цей польський альпініст, можете при нагоді пошукати його, він відома людина, загинув під час сходження – попав у лавину. Хто зрозуміє бажання померти не в ліжку? Та, кожен, напевно! Всі мріємо про героїчний кінець. Хто хотів би загинути в лавині? Так само ніхто.

Дивацтва – це погано. Чесно. Дивацтва примушують людей робити дурниці, розгублено озиратися навколо в пошуках окулярів, що мирно в цей час спочивають на лобі власника, дивацтва роблять людей ворогами, які ні за що в світі не захочуть помирити своїх тарганів. Добродушне дивацтво Паганеля, маніакальне дивацтво Раскольнікова – і те, і те в однаковій мірі зло. Чому? Хто зна, скількох неприємностей можна було б оминути команді Дункана, якби не Паганель…

І хоч це погано, дивацтва закладені в людську істоту, як день і ніч у звичний хід життя світу. Так є і з цим нічого не зробиш. І навіть якби комусь надумалося позбутися усіх своїх дивацтв, стати абсолютно не дивакуватим, то такий сміливець виявився б найдивовижнішою людиною в світі… зі своїми тарганами J.

 

Юля Смаль

Що треба знати про добрива?

Що треба знати про добрива

Весна. Пора братися до роботи. От і моя мама довго плутаючись між тим, які добрива кращі, які для чого, нарешті сказала: ти в нас хімік, от і шукай, чим мені підживлювати свої рослинки, щоб шкоди мало, а користі – багато. Довелося пошукати.

Наперед хочу застерегти читача. В цій статті не буде ні слова про шкідливість добрив, крім сказаного зараз. Добрива, органічні чи мінеральні, комплексні чи прості, при правильному використанні мало того, що не шкодять оточуючому середовищу і, тим більше, врожаю. Бо, може хтось не знає, при раціональному внесенні добрив і дотриманні правил їх внесення під рослини, людина отримує понад 50% «бонусу» — земля може видати більше пшениці, картоплі, буряку. А от при внесенні, скажімо, селітри в ґрунт безпосередньо перед дощем, господар досягне одного – всю його селітру змиє з дощем у найближчу річку. Кому від того гірше? Зрозуміло, що в цьому випадку страждає екологія, а господар тратить гроші саме на забруднення навколишнього середовища. Отже, дуже важливо дізнатися, коли і яке добриво потрібно вносити під рослини і як зробити так, щоб добриво не вимилося, не «зникло» без сліду, а витратилося саме на те, для чого призначено.

Отже, які ж елементи потрібні нашим городнім культурам? Всього вчені знайшли 70 елементів періодичної системи в рослинах, що ростуть в наших широтах. Проте, для повноцінного росту і плодоносіння рослинам так чи інакше потрібні всього п’ятнадцять: макроелементи – Нітроген (азот), Фосфор, Калій, Кальцій, Магній, Сульфур (сірка), Оксиген (кисень), Гідроген (водень), Карбон (вуглець) та мікроелементи – Бор, Ферум (залізо), Манган (марганець), Купрум (мідь), Молібден, Цинк. Добрива бувають простими (містять тільки один елемент) і комплексними (два і більше), органічними (гній, сеча тварин, пташиний послід, зелена маса) і мінеральними (селітри, амофоси і т.д.), бувають мішані добрива.

При використанні добрив слід дуже виважено підходити до кількостей – кілька крупинок амофоски ніяк не допоможуть рослині рости, але й завалена добривом, вона, швидше за все, згорить. Це стосується не лише мінеральних добрив, органічні добрива також дуже агресивні до рослин. Так, пташиний послід рекомендують розводити водою у масовому співвідношенні 1:20 (на літр посліду – 20 літрів води). Я б особисто рекомендувала, трохи нейтралізувати це добриво хоча б попелом, оскільки в пташиного посліду надзвичайно висока кислотність. Саме після нього найбільше горять рослини, якщо використати його не правильно. Попіл же рослин, крім того, що у великій кількості містить калій – має лужну реакцію. Тобто, при доброму розведенні і невеликій кількості попелу – добриво одночасно стає не таким агресивним до зелені і, заодно, стає комплексним.

Якщо говорити про гній, то відомо, що його найкраще вносити після осінньої оранки. За цей час азот, фосфор та інші речовини, які знаходяться в погано засвоюваній формі у вигляді білків та поліпептидів, перейдуть у гумус, крім того, ґрунт, утеплений таким чином не вимерзає і не піддається ерозії.

Тваринну сечу, по суті рідке азотне добриво, слід вносити дуже обережно, адже в саме в сечі міститься найбільша кількість різноманітних хвороботворних бактерій. Проте азот карбаміду (сечовини) добре засвоюваний, особливо, його добре поглинає картопля. В погоні за «натуральним» добривом, слід пам’ятати, що картопля, наприклад, нітратів не накопичує, тому помірні кількості азотних добрив добре покращать її ріст, а от буряк, морква – «складують» міндобрива, накопичуючи все, що ви внесли під гичку. Тому при їхньому рості слід бути дуже обережними з добривами. При чому, їм, в принципі, однаково, які нітрати засвоювати – натуральні чи синтетичні, в будь-якому випадку «пере удобрені» буряки не принесуть здоров’я.

Не варто хвилюватися про нестачу в рослинах таких елементів, як водень, кисень та карбон, їх рослини у вигляді води та вуглекислого газу в достатній кількості отримують з навколишнього середовища. Так, так, коли ви поливаєте свій город водою, ви підживлюєте їх найважливішим в житті добривом.

Як вибирати добрива? Найбільше всім рослинам потрібні мікроелементи, перераховані з самого початку. На звичайних та південних сіроземах, супісках та суглинках особливо сильно впливає на врожай внесення фосфатів. Проте, вплив фосфору на виснажених розораних ґрунтах зменшується внаслідок його накопичення у великих кількостях. Тобто, якщо фосфорні добрива щороку давати в ґрунт, то з часом його дія зменшується. Що робити? Висаджувати культури, які особливо вимагають фосфору і не удобрювати протягом певного часу. Це, наприклад, бобові. Дія азоту за відсутності зрошення суттєво слабша, але в роки, багаті на опади, та в умовах зрошення значення азоту росте. Роль калію, як правило, незначна і обмежується посівами цукрового буряку. Проте, якщо ви не користуєтеся сівозмінами і маєте виснажену землю, то внесення калію хоча б у вигляді рослинного попелу не тільки корисне, а й дуже рекомендоване. Фосфор, азот, калій потрібні всім без винятку рослинам.

Скільки добрив вносити? Обов’язково дотримуйтеся інструкцій, на кожному добриві має бути вказано кількість добрива, необхідна для певної площі. Наприклад, не рекомендоване внесення більше ніж 1 кг  фосфорних добрив на 1 сотку розораного ґрунту, куди раніше такі добрива вже вносилися. Для розрахунку необхідної кількості відповідного добрива, використовуються хімічні розрахунки.

Слід зазначити, що комплексні добрива, як правило, гірше розчинні за прості. Це не стосується калієво-азотних речовин, вони добре розчинні у воді, тому їх в жодному випадку не слід вносити під рослини, якщо є загроза дощу. Найкраще їх вносити в вологий ґрунт після дощу, але з позитивним сонячним прогнозом погоди на найближчі кілька днів. Такі добрива слід вносити уже безпосередньо після проростання рослин, оскільки вони добре засвоюються рослинами. Амофоску, складне, але добре розчинне добриво краще вносити на початку періоду вегетації, воно універсальне, підходить для всіх рослин.

Тоді як різноманітні карбофоски і інші складні фосфати, випускаються у погано розчинній формі, вони вносяться в землю один раз, найкраще після осінньої оранки. Вони не вимиваються з родючого шару водою. Взагалі, легко визначити, які добрива краще вносити на початку вегетації, а які потрібно вносити одноразово протягом усього періоду росту. Якщо невелика кількість речовини, яку ви купили добре розчиниться в воді, значить – це добре розчинне добриво, розраховане на внесення безпосередньо під рослини в період вегетації, тоді як зовнішньо схожі на пінопласт «кульки», погано розчинні у воді, навіть погано змочувані нею, вносяться, як правило, восени, «під сніг».

В усьому нашому сільському господарстві дуже важливий принцип: все, що ви купили, має бути використано, але використано розумно, без шкоди для оточення, для власного здоров’я. Без «їжі» не виросте жодна рослинка, то ж хай та їжа іде їй на користь.

Юля Смаль

Може, буде цікаво

  • Нітрат калію KNO3 (калійна селітра) являє собою безбарвну кристалічну речовину. На вологому повітрі не мокріє і не злежується. Нітрат калію — дуже цінне мінеральне добриво, в якому міститься два поживних для рослин елементи — азот і калій. Однак за агрохімічними вимогами вміст азоту в азотнокалійових добривах повинен бути більшим, ніж в KNO3. Тому нітрат калію застосовують переважно в суміші з амонійними солями.
  • Нітрат амонію NH4NO3 (амонійна селітра) дуже багате на азот добриво. Але нітрат амонію має істотний недолік — на вологому повітрі він мокріє, а при висиханні утворює тверді куски. Цілком сухий нітрат амонію може вибухати. Тому його застосовують як добриво в суміші з сульфатом амонію. Така суміш на повітрі не мокріє; не злежується і являє собою дуже цінне добриво, особливо під цукрові буряки, картоплю та інші культури.
  • Нітрат кальцію Ca(NO3)2 (кальцієва, або норвезька, селітра) — теж цінне азотне добриво. Його виробляють у великих кількостях нейтралізацією нітратної кислоти вапном. Цінність нітрату кальцію як добрива полягає також у тому, що іони кальцію Ca2+ благотворно впливають на структуру ґрунту.
  • Нітрат натрію NaNO3 (чилійська селітра) являє собою єдину сіль нітратної кислоти, яка утворює потужні природні родовища (в Чилі). В багатьох країнах чилійська селітра широко використовується як мінеральне добриво.
  • Сульфат амонію (NH4)2SO4 — одне з найстаріших азотних добрив. Його добувають у зеликих кількостях нейтралізацією сульфатної кислоти аміаком. Сульфат амонію не гігроскопічний і не злежується. Він значно підвищує врожайність таких культур, як жито, пшениця, картопля і особливо чай і рис.
  • Хлорид амонію NH4Cl одержують нейтралізацією хлоридної кислоти аміаком. Він теж не гігроскопічний і не злежується. Але на відміну від сульфату амонію його не вносять під такі культури, як цукрові буряки, табак тощо, оскільки іони хлору на ці культури впливають негативно.
  • Рідкий аміак і аміачна вода є найбагатшими добривами за вмістом азоту. Рідкий аміак, як і аміачну воду, стали застосовувати як азотні добрива лише останнім часом, коли були розроблені методи внесення в ґрунт добрив у рідкому стані.
  • Звичайний суперфосфат — Ca(Н2РО4)2 + 2CaSO4) є найбільш поширеним фосфорним добривом. Недоліком його є те, що значну частину його маси складає баласт — сульфат кальцію, який сильно здорожує транспортування добрива.
  • Подвійний суперфосфат(Ca(Н2РО4)2), як і звичайний, містить фосфор у вигляді добре розчинного дигідрофосфату кальцію. Але в ньому, на відміну від звичайного, немає сульфату кальцію, і вміст фосфору в ньому значно вищий. Через це виробництво подвійного суперфосфату розвивається більшими темпами, ніж звичайного. Подвійний суперфосфат дорожчий від звичайного, оскільки виробництво його складніше і при цьому витрачається багато тепла на випарювання води.
  • Преципітат за складом являє собою дигідрат гідрофосфату кальцію CaHPO4 • 2H2O.
  • Фосфоритна і апатитна вода — Фосфоритна і апатитна мука — тонко розмелений фосфорит або апатит, її використовують як фосфорне добриво лише на кислих ґрунтах, оскільки фосфор у ній міститься у вигляді нерозчинного нормального фосфату кальцію Са3(PO4)2. Фосфоритну муку краще вносити в ґрунт разом з кислими добривами, наприклад з сульфатом амонію (NH4)2SO4 або тваринним гноєм.
  • До амофосів належать дигідрофосфат амонію NH4H2PO4 і гідрофосфат амонію (NH4)2HPO4. Амофоси одержують нейтралізацією розчину фосфатної кислоти розчином амоніаку з наступним упарюванням і кристалізацією солі. Амофоси являють собою дуже цінне складне добриво, яке містить азот і фосфор.
  • Азофоска — це суміш гідрофосфату амонію (NH4)2HPO4 і нітрату калію KNO3 її одержують кристалізацією з розчину суміші двох солей. Залежно від співвідношення вихідних речовин одержують різні сорти азофоски, які відрізняються між собою процентним вмістом азоту, фосфору і калію.
  • Томасшлак — відхід металургійного виробництва. Він утворюється при переробці чавуну з великим вмістом фосфору в технічне залізо томасівським способом. Склад томасшлаку виражається такою приблизною формулою: Ca3(PO4)2•CaO. Отже, він відрізняється від нормального фосфату кальцію тим, що містить у своєму складі надлишок CaO, завдяки чому відзначається сильно основним характером. Томасшлак застосовують у вигляді тонко розмеленого порошку на сильно кислих ґрунтах (наприклад, торфянистих і болотистих), де він нейтралізує надлишок кислот і одночасно збагачує ґрунт фосфором.

 

Пральні порошки. Хатні заморочки

Пральні порошки. Хатні заморочки

Для того, щоб подивитися в секрети пральних порошків, я не користуюся досягненнями потужної хімічної лабораторії (в мене її просто немає), не шукаю інформації в надто мудрих довідниках і енциклопедіях. Все, що я роблю – пригадую отримані на студентській лаві знання з хімії (як хімік) і, якщо чогось не пам’ятаю, шукаю інформацію в Інтернеті. За завдання ставлю собі не заплутування чийогось мозку в лабіринтах хімтехнології, а, навпаки, розплутування усього, що зашифровано в етикетці.

 

Отже, до складу середньостатистичного прального порошку входять: сульфати, карбонати, фосфати, силікати, аніонні ПАР, кисневмісні підбілювачі, неіоногенні ПАР, стабілізатори, ензими, катіонні ПАР, комплекс утворювачі, оптичні підбілювачі, піногасники, активатор відбілювання, барвники, ароматизатори.

 

Для початку, перед розбором польотів, варто, все-таки, розібратися, що відбувається під час прання і за рахунок чого тканини з брудних стають чистими. Завдяки хімічним речовинам, що за певної температури взаємодіють зі змоченими водою волокнами, під час прання відбуваються наступні процеси: пом’якшення води, розчинення, руйнування або підтримка у вигляді зависі різних видів бруду. Бруд руйнується не лише силою хімічних взаємодій, а й механічним тертям та струшуванням.

Всі пральні порошки (чим би вони не означувалися у рекламщиків) містять, так чи інакше, наступні компоненти:

—         поверхнево-активні речовини (ПАР) – власне те, про що і створює мийну дію,

—         зв’язуючі речовини – бруд мало відіпрати, треба зробити ще й так, щоб цей бруд не осів назад на тканину; крім того, зв’язуючі речовини перешкоджають утворення накипу, пом’якшуючи воду;

—         відбілюючі речовини;

—         допоміжні речовини (наприклад, ароматизатори).

На сьогоднішній день найвідомішим миючим засобом є звичайне мило, проте для прання в автоматичних пральних машинах воно не годиться. Утворена ним піна не стабільна, а хімічні взаємодії з дуже багатьма компонентами бруду утворюють у воді нерозчинні сполуки, які рівномірно осідають на тканині, внаслідок чого вона стає сірою, «запраною». Тому в сучасних пральних порошках використовуються синтетичні миючі речовини. Вони знижують поверхневий натяг води (завдяки чому може утворитися мильна бульбашка, а саме вона «відриває» бруд від тканини), відділяють забруднення від волокон і «завішують» його в розчині.

Напевно, найболючішим питанням усіх господинь є фосфати. Реклама безфосфатних миючих засобів. Проблема фосфатів давно і гостро стоїть перед виробниками пральних порошків та екологами. Насправді, для здоров’я шкода від солей фосфорної кислоти не значна, навіть можна замахнутися на фразу «не шкодить». Шкодить вона екології, оскільки фосфор, разом з азотом є «біогенними елементами», тобто елементами, що творять життя, то один грам фосфатів є причиною активного росту кілограмів синьо-зелених водоростей, від чого цвітуть і заболочуються водойми. Немає чому дивуватися, коли ріка або ставок замулюються і заростають ряскою. Фосфати – це міндобрива, а раз є добрива… Синьо-зелені водорості, здавалося б теж нічого поганого не роблять, тільки вони гниють. А коли гниють кілограми водоростей, то зі свіжої і чистої водойми ми отримуємо неприємно пахнучу калюжу.

Здавалося, невже досі хімічна наука не вигадала замінників цьому екологічному лиху. Для чого ті фосфати в порошку взагалі? Проблема така: всім зі школи відомо, що залежно від вмісту у воді солей кальцію та магнію, вода поділяється на жорстку (коли мило погано милиться, а на воді після миття з’являються не приємні сірі клапті кальцієвих солей) і м’яку. Власне жорстка вода є причиною утворення накипу на чайнику, машинці. Миюча дія будь-якого миючого засобу різко знижується в жорсткій воді. Жорсткість, до речі, теж буває різна. Буває така, яку можна зняти простим нагріванням (але тоді всі кальцієві солі у вигляді жовтуватого осаду залишаться на тканині), а буває постійна. І саме проти жорсткості в порошок додається фосфат. Він пом’якшує воду, не дає солям кальцію осідати на те, що переться. Поки що замінником фосфатів служать цеоліти (сульфати алюмінію), проте в регіонах з дуже жорсткою водою, як на Волині, вони не діють. В присутності великої кількості кальцієвих солей, солі алюмінію не справляються з пом’якшенням води, а, значить, і миючі засоби перуть краще.

 

Так що не правий той виробник, який заявляє, що недобросовісні виробники порошків  в Україні користуються застарілими технологіями і не дбають про здоров’я та екологію. Про споживачів в даній ситуації, таки, думають. А от як вирішується екологічне – відомо: ніяк. Хоча давно пора очищати стічні води від біогенних забрудників.

 

Карбонати в пральних порошках (а це, найчастіше сода) – пом’якшують воду, а також переводять жирові забруднення в стійкий вигляд зависі в розчині. Всім відомий факт, що свіжу жирну пляму найкраще зачищати содою. Сода з жиром – утворюють мило, а мило легко змивається з волокна.

 

Силікати – збільшують активність поверхнево-активних речовин (власне, мила), уповільнюють іржавіння металу, а ще захищають тканину від повторного глибокого забруднення, ще вони знижують пилоутворення порошків (а це дуже важливо для алергіків, без силікатів або «обтяжуючих» речовин, маса порошку знижується, значить, він легше переходить у пил).

 

Про поверхнево-активні речовини, і, зокрема, про катіонні ПАР говорити можна багато. З токсикологічної точки зору їх (катіонних ПАР) би в пральних порошках не мало бути. Вони можуть спричинити алергічні реакції, у них не високі порогові концентрації. Проте з усіх видів поверхнево-активних речовин (катіонних, аніонних і неіоногенних) саме катіонні ПАР володіють бактерицидною дією. Це не так важливо при пранні светрів чи джинсів, але відіграє дуже серйозну роль при пранні спідньої білизни чи кухонних рушників. Виробники, які свідомо відмовляються від катіонних ПАР, або не враховують цього факту, тоді після прання речі не є продезінфікованими, або вводять в хімічний склад порошку антибіотик, що, в принципі, може призвести до ще більш виражених алергічних реакцій, ніж на самі катіонні ПАР.

 

Неіоногенні ПАР мають стабільну піну, м’яко діють на тканини, їх здатність до розкладу в навколишньому середовищі стовідсоткова. Вони більш ефективні для делікатного прання та низьких температур. Оскільки більшість неіоногенних ПАР – різної густини рідини, то в порошкоподібні миючі засоби вони вводяться у невеликій кількості – всього 2-6% від маси.

 

Варто ще розповісти про ензими, про які модно зараз говорити в рекламі. Ензими – це, часто, ферменти, речовини, які відповідають за виведення специфічних плям (кава, кров, какао, молоко, трава). Кожен вид плям виводиться окремим видом ензимів. З токсикологічної і екологічної точки зору – це речовини нейтральні. Єдине, що вони не придатні до виведення плям з шовку та вовни, оскільки це розчинники «білка», по суті. Вони не розрізняють, де білкова молекула молока, а де білкова молекула шовку. Тому шовкові і вовняні волокна під впливом ензимів руйнуються – розтягуються, кошлатяться, втрачають блиск і колір. Кількість ензимів в синтетичних миючих засобах не більше 1-2%. Вони погано вживаються з підбілювачами, тому в порошках знаходяться у вигляді окремих захищених гранул.

 

Ну, і, зрештою, залишилися відбілювачі. Вони є хімічні і оптичні. Найвідомішим в Україні хімічним підбілювачем є хлорка, проте цей відбілювач дуже агресивний до волокон і, зрозуміло, в пральних порошках не використовується. Іншим видом хімічних відбілювачів є кисневмісні (або оксигеновмісні) відбілювачі, в пральних порошках найчастіше використовується перборат натрію, який при нагріванні виділяє атомарний кисень, здатний окиснити все на світі, будь-яку пляму. Щоправда, часто відбілювані тканини з часом жовтіють, втрачаючи свій білий вигляд. Чому? В усьому винні солі жирних кислот і атоми заліза, присутні як у воді (згадаймо, що труби, якими тече вода – залізні), так і в складі самих миючих засобів. Окислюючись, вони утворюють нерозчинні сполуки жовтого кольору, які осідають на волокнах і вже ніяким чином звідти не виводяться.

На допомогу можуть прийти оптичні відбілювачі. Їхня роль або забарвити тканину в блакитнуватий колір, що створює враження білизни (першим оптичним відбілювачем  була синька), або створити флуоресцентний ефект (в пральні порошки для білих тканин часто додають флуоресціюючі речовини, які осідають, відбивають світло і створюють оптичний ефект «сяючої» білизни). Для того, щоб відбілювачі почали діяти при більш низьких температурах (самі по собі вони «вмикаються» в процес при температурах, вищих 60 градусів), вводять активатори відбілювання – речовини, які знижують температури процесу до 40-45 градусів.

 

Мусять бути в пральних порошках антисорбенти, які запобігають злежуванню, піногасники (надмірна кількість піни не вимиває бруд, але пом’якшує ефект від тертя та тряски, тобто, не дає бруду вийти назовні), ароматизатори (саме в ароматизаторах часто ховається алергічна дія порошку.

 

Насправді, стаття не для того, щоб відвадити читачів від користування пральними порошками. Адже ніхто зараз не візьме рубель (важка ребриста палиця для вибивання бруду з тканин, якою користувалися наші бабусі), не піде на берег річки і не стане півдня вибивати білизну, стираючи руки до крові. Коли хтось скаже: є ж і природні миючі засоби, на це знайдеться і контраргумент. Їх не так багато, а ті що є (скажімо, витяжка з кінського каштана), насправді, не менш небезпечні для навколишнього середовища, ніж синтетика, вони ще й отруйні, тобто викликають подразнення і при пранні, і при носінні. Не варто сприймати за чисту монету слова рекламщиків, які рекламують свій засіб, як той, що не містить хлору. Зараз жоден з порошків не містить хлору, від відбілювання хлор-вмісними засобами виробники миючих засобів відмовилися дуже давно. Безфосфатні пральні порошки не підходять мешканцям більшості регіонів України, оскільки ми живемо на карстах, а значить навколо нас дуже багато кальцію. Ну, а відсутність магнію та бору в пральних порошках, взагалі, ні про що не свідчить. Ці елементи не є ні отруйними, ні подразнюючими, ні такими, які суттєво знижують миючу дію порошку.

 

Для якісного прання треба користуватися перевіреним вами пральним порошком, не вестися на фрази типу «ми розробили для вас порошки четвертого та п’ятого поколінь (я й про перше та друге нічого не чула, це як «звичайне мило» у рекламах), так само не звертати уваги на боротьбу з азотом та цеолітами, адже це нейтральні в хімічному, токсикологічному та екологічному значенні речовини. А у випадку, якщо ви дійсно хочете екологічного і не токсичного прання – періть на пральній дошці пральним милом без ароматизаторів і пом’якшувачів. Хоч воно і не з собачого жиру, але шкода від нього мінімальна.

Успіхів.

 

Юля Смаль