@Самотність в мережі@ © Або для чого люди разом?

Все життя на долоні. Ой, пробачте, все життя в Інтернеті. Дитячі анкети, що мандрують по класу з наївними питаннями: «Що ти думаєш про мене?», щоденники, яким звірялися найсокровенніші таємниці, закопані на подвір’ї під бузком «секрети», накриті шматочком пляшкового скла, переросли в блоги, он-лайн денники, сайти. Люди завжди не правильно уявляють собі майбутнє. Воно, майбутнє, розвивається не в бік величезних космодромів і підводної станції життя, не до розумних холодильників і рухомих тротуарів, воно рухається в бік поглиблення ексгібіціонізму. Не збоченого бажання оголювати власне тіло, а, в цілому, такого ж збоченого, але менш соціально небезпечного, простого людського бажання показати усю красу своєї душі. Або навіть не так. Знову пробачте. Бажання оголювати душу виникає від самотності. Навіщо комусь доводити всю свою «роз чудовість», якщо є хтось, хто тобі ж це і доведе?

А ще Інтернет допомагає проводити дослідження бунтівним душам. От, наприклад, душа в сум’ятті. Її цікавить питання: для чого люди разом? Ти, ти, ти, — вказую пальцем на присутніх десь у віртуалі читачів. – Або ти! Навіщо ти разом з тим, з ким ти разом? Що вас тримає? Адже, скільки б мені не розповідали, не доводили про соціальність людини, по суті, від початку часів людина людині… Ну, ви самі знаєте, правда? Покарання в тюрмі страшне не стільки обмеженням свободи, скільки відсутністю самотності, усамітнення, двадцять чотири години на добу ти з кимсь. Це важко. Просто приклад.

Якщо хтось говорить про необхідність спілкування, то виходить, що цілими днями ми спілкуємося на протязі усього життя. Тисячі, десятки тисяч наших робочих людино-годин присвячені спілкуванню. Садочок, школа, університет, батьки, робота, друзі, театр, музей, аська і чати, зрештою, — хіба такого спілкування мало нормальній людині? Навіщо добровільно обмежувати свою свободу, валити на свої, і так завалені плечі, ще чиїсь клопоти, спільні обов’язки (ах ти ж, безвідповідальний, такий-сякий, забув купити мені в магазині шкарпетки, хліб, прокладки, ковбасу, мінералку ітсетера)?!

Секс, точніше – безпечний секс з одним партнером? Ну, для цього, при сучасному розвитку технологій, навіть не обов’язково бути з кимось. Секс – важливо, звичайно, але, не скажу нічого нового, якщо нагадаю, що він не може бути «суперклеєм» стосунків, не слеїть, не зростить, так, лише затримає на трішки.

Тобто, всі версії терплять поразку. А в Інтернет відповідях на поставлене питання виникло багато цікавих варіантів відповідей. Як вам: САМОНЕДОСТАТНІСТЬ? Цікаво, так? Люди шукають те, що «перекриє» їхню само недостатність. Це навіть не пошук половинки. Пошук самого себе. Тобто, людина, наче каліка, шукає будь-кого, аби лікувати свою недостатність. Хтось каже: для різноманітності, щоб сумно не було, щоб було з ким поговорити. Особисто в мене виникає протест. Для різноманітності можна купити новий комп’ютер, телевізор, змінити обстановку, гардероб, з’їздити кудись, але жити з людиною, в горі і в радості, поки смерть… і далі по тексту? Набридне ж, гірше гіркої редьки набридне.

Як на мене: версії  про соціалізацію, різноманітність, недостатності і достатності, сексі – нікуди не годяться. Так, ми боїмося самотності, так, нам потрібно, щоб хтось був поруч, вночі зігрів, втішив. Але ж для цього є ще батьки, друзі. Значить, все не те. Не зовсім те. Не лише для цього люди разом!

Знову банально, не психологічно, але з часом втрачається смак поцілунків, швидкість мурашок по шкірі, блиск у очах, а люди разом, здається, попри всі закони логіки. Давно б вже мали набриднути і розбігтися, а ні! Навіть мимовільна зрада не змінює положення справ у довічній боротьбі. І от вона, одна з тих відповідей, з якими я згодна, може не на сто відсотків, але частково… на більшу частину: люди разом для того, щоб цілуватися вранці, щоб скаржитися, сваритися, радіти один одному, для того, щоб не бути самотніми. Версії об’єдналися. Для того, щоб бути. Але для мене, все одно, секрет: чому з цим я готова старіти, той, ніби ж нічим не гірший, дратує, здається, від такого пішла б на раз. Хімія. Чари.

Залишається додати. Часто ми залишаємося «разом» через звичку. Спочатку, ніби «злюбиться-стерпиться», потім спільний телевізор-холодильник, дітки, а далі просто лінь, страшно щось змінювати. А що там, за межею цього власного острівка між особового болота? Так, заростаючи потихеньку мохом, люди залишаються разом, не маючи права бути разом, відбираючи в когось право на щастя.

Іноді так хочеться, щоб хтось прийняв рішення. Якщо у тебе забирають твоє, відвоюй його. Хіба ні? Скажи: я хочу бути з тобою, хочу померти з тобою в один день, готовий ділити з тобою твої будні і твої свята, твій найокриленіший успіх і найфіасковіше фіаско. Тоді, можливо, тобі і мені вдасться бути разом, а якщо ні, що ж, тоді ми будемо з тим, за кого не доведеться боротися!

О, ще. Довелося в мережі мені ще задати одне питання, яке, судячи з кількості відповідей, хвилює багатьох моїх он-лайн друзів: чи приходилося вам зустрічати ідеальні пари (я дозволила собі не уточняти параметрів ідеальності, оскільки ідеали в кожного свої)? Так ось, що дивно, навіть ті, хто, здавалося б, мав би відносити себе до, якщо і не ідеальних, то щасливих пар, вказували на якісь міфічні престарілі сім’ї, шлюби друзів і т.д. Все виходить, мало? Так ось задавши в мережі два питання, перечитавши гору літератури, я досі не можу зрозуміти. Якщо відкинути моменти обов’язкового «дітонародження», сексу, традицій, різноманітності, спілкування, то для чого люди разом? Навіщо люди один одному? І не будь-які, а саме ці, саме в цій комбінації?!

Юля Смаль

@Самотність в мережі@ © Або для чого люди разом?: 2 комментария

  1. Привіт. Я не проти, але саме цей сервіс в мене самотній і не доглянутий. Маю ще yusmal.livejournal.com
    🙂

Обсуждение закрыто.