Чи складно бути жінкою?

Краса після тридцяти — це важка праця і високі технології
хтось із видатних косметологів, вичитано в косметичному салоні

Хоча б раз на тиждень кожна жінка мусить витратити на себе кілька годин у ванній (це не рахуючи косметичних салонів). Для наведення краси їй потрібна така кількість тюбиків та баночок, що треба мати не абияку пам’ять, щоб все це запам’ятати.

Так от. Що потрібно жінці для того, щоб прийняти справжню ванну?
1. Піна для ванни, сіль або масло для ванни.Поєднувати їх не треба, а от чергувати — обов’язково.
2. Шампунь, бальзам для волосся, маска (помити голову шампунем, нанести маску, посидіти так півгодинки, змити маску, нанести бальзам).
3. Засоби для догляду за шкірою обличчя, шиї і декольте: засіб для очищення шкіри (щоб не милом), скраб, маска, тонік, крем для обличчя, крем для очей (це спрощений варіант, бо ще потрібні не тільки зволожуючі, але й живильні креми, при чому, денний окремо, нічний окремо, ватні диски чи тампони для нанесення цих всіх справ).
4. Гель для душу, мило (тіло тре помить), відповідно, лосьйон, молочко чи крем для зволоження і живлення тіла (залежить від сухості і молодості шкіри).
5. Гель для гоління, засіб для пом’ягшення шкіри після гоління.
6. Зволожуючі, підживлюючі, заживляючі креми для рук і ніг.
7. Антицелюлітні креми (в разі необхідності).
8. Зубна паста і щітка.

Зрозуміло, що такі процедури, як глибинне очищення шкіри обличчя, депіляція зони бікіні (дехто депілює ще й руки, спину і т.д.), вищипування брів, манікюр, педікюр, реабілітація шкіри обличчя (після тридцяти), масажі (релаксуючі, антицелюлітні, лікувальні) залишаються для косметичних салонів. Не треба забувати ще й того, що для того, щоб гарно виглядати, спортзал, басейн чи хоча б велосипед — це просто життєво необхідні речі.

Ну і, такі серйозні прийоми ванн, з величезною кількістю баночок-пляшечок-тюбиків потрібні, все-таки, не так часто. Скажімо, скраби і маски наносяться не частіше, як два рази в тиждень і то при потребі. Ванну можна замінити душем, тоді відпадає необхідність пінки, масла, солі. Голити ноги кожного дня теж не у всіх є гостра необхідність… Проте, ще необхідно згадати, що при виході з дому кожна жінка наносить хоча б трішки косметики, а повертаючись це все має змити спеціальними засобами.

При тому жінка має встигати приготувати обід для сім’ї, відпрацювати робочий день, посміхнутися кожному члену родини, запитати, як у нього справи, попрасувати-попідмітати, щоб не виглядати занадто «блондинистою» їй ще треба заглянути в комп’ютер, перевірити електронну пошту і почитати якусь книжечку (на біду, можна написати віршик чи пост в жж), ну, і зрозуміло, в жодному випадку ідеальна жінка не мусить проявляти ні ознак роздратування, ні ознак смертельної втоми :). А, ну і до решти, приказка: справжня жінка має бути на кухні господинею, в компанії подругою, а в ліжку повією.

Такі от справи. Чи ж дивно, що в великому бізнесі і в великій політиці так мало жінок? Хіба у них є час і сили?
Жінкою бути не легко…
Але дуже приємно, особливо, коли після тридцяти всі навколо захоплюються свіжим виглядом, неабияким інтелектом і неймовірною здатністю до всевстигання.

Юля Смаль

Луцький опіковий центр (інтерв’ю)

Тут немає чорнобильців, афганців, інвалідів, тут є хворі: важкі, середні і легкі. І навіть чорнобилець з усіма посвідченнями, буде чекати півдня, якщо він легкий опіковий хворий, поки не розберуться з важким.

Чомусь усі думають, що в опіковому відділенні лікують опіки – попечену вогнем, електрикою, хімікатами шкіру.  Насправді ж, опікова хвороба – це важке порушення діяльності всього організму, коли уражаються і серце, і кров, і шлунок, і нирки, і печінка. Ускладненнями важких опіків бувають і виразки шлунку та кишківника, сердечні та нервові хвороби. Луцький опіковий центр та відділення пластичної хірургії приймає усіх, хто постраждав не лише від вогню, а й внаслідок аварій чи будь-яких інших подій, що привели до травми. Але травми не будь-якої, а такої, що вимагатиме втручання пластичного хірурга.

Завідуюча Опіковим центром другої клінічної лікарні міста Луцьк,а заслужений лікар України, Шепель Лідія Петрівна на розмови не має часу. Тут завжди багато роботи – хворі поступають щогодини: операції, огляди, знову операції. Буває одному хворому потрібна не одна, не дві, а цілий десяток пересадок шкіри. Наприклад, щоб сформувати втрачене вухо, шкіру з живота спочатку приживляють на руці, а лише після того пересаджується на «постійне місце». Але й це не все. Тільки тоді, коли тканина приживеться займаються «ліпкою» форми.

Опікове відділення за давніх часів, яких дехто й не пам’ятає, справляв гнітюче враження. Повз другий поверх лікарні відвідувачі, хворі та й самі лікарі, намагалися швидше пройти, щоб позбутися неприємного, важкого запаху відділення, відчуття важкої хвороби. Зараз охайні, викладені плиткою палати тішать погляд хворого (відвідувачів сюди не пускають, оскільки більшість пацієнтів після важких операцій, такої тиші, як в цьому відділенні не зустрінеш більше в жодному крилі лікарні). Стерильний запах стериліуму та спирту, у, сучасні ліжка, ритмічно гудуть апарати життєзабезпечення – це сьогоднішній Опіковий центр.

—         Все спонсори, – каже Лідія Петрівна. – Фінансування, що надається державою, не достатнє – Трохи більше, ніж дві гривні в день на хворого. На ремонт відділення лікарня виділяє гроші дуже рідко. Але біди немає: обладнання все нове, недавно зроблений ремонт.

Проте, на запитання: «скільки середньостатистичному хворому обійдеться лікування?» тут відповідають: «по різному». Зрозуміло, що дві гривні вдень – це пластинка недорогих анальгетиків.

—         Обговорюємо з хворим, скільки він може потратити грошей, а тоді складаємо йому список ліків, які можна купити тут же в аптеці. Насправді, до нас за рік попадає до двадцяти так званих бомжів, — розповідає головний лікар. – Лікуємо і їх. Адже, крім сумнозвісних двох гривень, лікарня забезпечує відділення усім необхідним: бинтами, антисептиками, антибіотиками, мазями, нехай недорогими, але ж ліками! І годуємо їх краще за інших, бо до інших прийдуть, а цих нещасних немає кому відвідати.

Є в Опіковому центрі і тема для гордості. Хоча сюди регулярно потрапляють діти з різними опіками, вони тут не вмирають. Ось уже близько десяти років тут не померло жодної дитини. Що змінилося? Змінилося обладнання, лікування. Змінилося і ставлення лікарів до пацієнтів, поступово зникає байдужість, коли пацієнти – це просто сировина для виконання п’ятирічок, самі лікарі визнають, що поступово, хай там як, а світ стає кращим.

— Нема біди! Я не вірю в цю біду, про яку всі навколо говорять! Ви подивіться на лікарні, адже вони – обличчя здорової нації. От ми поступово виліковуємося!

В лікаря з таким величезним досвідом, як у пані Шепель, збереглося в пам’яті чимало цікавих лікарських історій, на жаль, більшість з них з поганим кінцем. Проте під час бесіди вона згадала останній випадок. Три молодих чоловіка, три шахтера з Ново волинської шахти, потрапили під завал в забої і постраждали від вибуху метану. В усіх трьох важка опікова хвороба, багато пластичних операцій по відновленню. В усіх трьох однакове ускладнення – кровоточива виразка шлунку, усі троє вижили після десятка операцій за два місяці. Трагедія сталася на Різдво, а якраз в переддень нашої розмови, наприкінці лютого чоловіків, нарешті, виписали додому.

Опіковий центр – специфічне місце роботи, напевно, при розподілі по закінченні навчання про таке не мріють: багато болю, багато смерті. Хворі не хочуть фотографуватися, ховаючи від камери бинти і шрами, медсестри не мають часу перепочити і поправити зачіску: аналізи, проби, уколи, перев’язки, лікарі з’являються в коридорі, щоб одразу знову зникнути в операційній чи в палаті нового хворого. От і завідуюча відділенням всередині дня, виділивши кілька хвилин на відпочинок і розмову, просила її, втомлену і заклопотану не фотографувати.

Залишилося тільки сказати, що Опіковий центр і відділення пластичної хірургії другої лікарні Луцька – гарне і затишне місце, але дуже не хотілося б на собі випробувати привітність тамтешнього медперсоналу…

 

Юля Смаль

Догляд за собою. З циклу «Чи важко бути жінкою»

Кожна жінка прагне гарно виглядати, пахнути, тобто, бути жінкою. Щоденні душі, ванни, вмивання поступово виснажують шкіру, волосся, одним словом все, що, від природи призначене нас захищати. А чому?
Так от. Дехто скаже: от не люблю я цих всіх кремів після душу, люблю, щоб шкіра дихала! Так то воно так, але ж шкірі не притаманно бути чисто вимитою, без жодного захисного жирового покриття. Наш природний жир захищає шкіру від пересушування, розтріскування, подразнень, він збирає і блокує на собі мільйони різноманітних мікроорганізмів, десять відсотків з яких — хвороботворні. Ретельно позбуваючись так званого «забруднення» за допомогою мочалок, мил, гелів для душу та пін для ванн (а всі поверхнево-активні речовини жири розчиняють) ми, заодно, позбуваємося від елементарного захисту організму. Шкіра вже ніяк не може перешкоджати виходити воді з клітинних мембран епітелію, вона швидше старіє, розтріскується від найменшого морозу. Я в жодному випадку не стверджую, що людині не треба митися, ні. Це наші предки, а ще більше давні сибіряки, ескімоси, чукчі, обмазувалися ведмежим чи тюленячим жиром і роками не мились, так захищали себе від холоду, від швидкої зміни температур: з тріскучого морозу підійти до вогнища. Нам, сучасним людям, вражати ближнього ароматом немитого тіла якось і не пристало. Тому миття стало щоденною необхідною процедурою, для декого навіть не щоденною, а щопівденною. Навіть проста гаряча вода, без застосування мила, здатна позбавити шкіру значної частини природного захисту. От саме для цього і існує крем. Ні, він не створить бар’єру мікробам (з цим успішно справиться антибактеріальне мило з додаванням слабкого антибіотика, триклозану), він не закупорить пори від випаровування, але він, вбираючись на клітинному рівні, наситить клітину потрібною водою, а мембрану — жиром, сповільнюючи такі небезпечні для захисту людини процеси, заодно, надавши потрібної еластичності, щоб запобігти розтріскуванню і подразненням. Особливо різноманітні креми для тіла, лосьйони, молочко потрібні в зимовий час. Влітку, коли організму гаряче, обмінні процеси відбуваються дуже швидко і певна кількість жиру постійно вкриває шкіру (не залежно від кількості прийнятих душів), тому шкіру можна вважати умовно захищеною і кількість «хімії» обмежити захистом від загару (згоряння). Взимку, коли організму холодно і він не віддаватиме свої внутрішні ресурси на захист, шкіра сама не справляється. Звідси всі наші почервоніння, запалення, прищики, подразливість і т.д. Якщо ж жінка категорично проти вживання косметики, в її запасі є народні засоби: лимонний сік, узвар з шипшини, сметана, олія (тільки її варто прокип’ячувати перед нанесенням на шкіру), ефірні масла, морська сіль з додаванням екстрактів трав, гусячий жир тощо. Якщо ж вона не має протипоказань, алергії і категорично негативного ставлення до побутової хімії, в неї є широчезний асортимент зволожуючих засобів, від дитячого крему за кілька гривень до дорожезних брендових баночок і тюбиків.
Тепер стосовно волосся. Іноді фарбоване волосся, яке ще й пережило хімічну завивку, раптом починає страшенно ламатися, розпушуватися, нагадувати паклю і викликати дике бажання обстригтися і не перейматися дурним. Кожне ранкове розчесування супроводжується витяганням зі щітки жмені волосся. Зрозуміло, що з понищеними кінчиками нічого не зробиш і їх, таки, доведеть обстригти в перукарні, а далі братися до роботи. Маски з реп’яхової олії (на звичайній оливковій олії настояний корінь реп’яха, червоний перець і листя м’яти), куплений в аптеці шампунь на основі тієї ж олії, лимон для змивання і за кілька тижнів волосся перестає ламатися і вводити власницю в глибоку меланхолію від споглядання гребінця.

Для чого нашому волоссю бальзами, маски (не обов’язково куплені за страшні гроші, дехто миє голову курячими яйцями, кефіром чи чорним хлібом). Чому б не дати свіжовимитому волоссю самостійно висушитись, влягтись, як воно хоче і не обтяжувати зайвими речовинами «по всій довжині і біля коренів»? Все дуже просто. Наш волосяний покрив — це дуже складна система, сюди входить і шкіра, про яку я говорила в попередньому абзаці, і волосяні бульбочки, і, власне, сама волосина, яка, якщо її грубо уявити виглядає, як трубочка, всередину якої вставлені тоненькі волоконця. Зовні ця трубочка вкрита тоненьким шаром природного воску (жироподібної речовини), який не дає їй пересушуватись і лопати (сіктись). Звичайний, навіть найдорожчий шампунь змиває віск з волосся, позбавляє його еластичності (власне те, про що ми мільйон раз чули в рекламі різноманітних засобів), тому виробники, спеціалісти дуже радять користуватися не лише шампунями, а й кондиціонерами (їхнє призначення — «підлатування» структури волосини), бальзамами (підживлення, захист, воскоподібне покриття), масками (волосина вбирає корисні речовини — як білки, жири, вуглеводи, так і вітаміни, мікроелементи). Крім того, ці засоби призначені і для захисту шкіри голови (пересушена шкіра — перший крок до лупи, яка не є чимось іншим, ніж не здатністю шкіри боротися з паразитичними організмами).
Велике значення як для догляду за тілом, руками, обличчям, так і для догляду за волоссям надається кислотності. Стандартний рН, про який, знову таки, говорять в рекламах, і це правда, для шкіри та волосся становить 5.5. Для порівняння рН (показник кислотності) питної води становить приблизно 7. Звичайне дитяче мило має лужне середовище і його рН рівне 10-11. Тобто, підкислюючи шкіру, волосся, ми створюємо природні умови, які сприяють запуску власних механізмів захисту. Традиційно, спокон віків, люди використовували лимонний сік, оцет (будь-який), квас і узвари багатих на кислоти ягід (як от, шипшини, хоч вона і не кисла, але узвар з ягід шипшини має ідеально вивірений показник кислотності). Тут важливо не «переборщити», адже кількох крапель оцту чи лимонного соку вистачить для створення необхідної кислотності. А при використанні масок з кисломолочних продуктів, ніяких допоміжних засобів вживати не треба, як і при митті голови кашкою з чорного хліба і яйця, адже вони вже мають потрібну для шкіри та волосся кислотність.

Так от, любі мої подруги, жінки! Всі ми хочемо гарно виглядати і якомога довше зберегти свіжість молодості, хочемо мати красиву шкіру і розкішне волосся. А все дуже просто, це ж в наших силах :).

Юля Смаль

Звідки береться?

Звідки береться?

Чи задумувався ти колись, чому літо називається літом, осінь — осінню, зима- зимою, а весна — весною? Або, скажімо, чому маленьку біляву дівчинку з двома хвостиками, звати Оленка? Тут все просто, скажеш ти: її так назвала мама! Але що означає її ім’я? Звідки взялося? З іменами дівчаток, як і з іменами хлопчиків, все просто: колись давно, багато-багато століть тому, ще коли не народилися наші бабусі і прабабусі, їхні імена називали предмети, явища і навіть богів: наприклад, Оленка, насправді, — це зовсім не Оленка, а факел, іскорка, вогник. Увляєш, якби всіх Оленок у цьому світі звали Іскорками? Хіба це ім’я? — запитаєшся. Звісно ім’я, а наші, українські, предки, запросто могли так назвати новонароджену дівчинку, якщо вона була така ж жвава, як іскорка від вогню.

Проте, щось я не туди зазирнула. Я ж питала про «осінь» і «весну», «зиму» і «літо». Ми кожного дня користуємося цими назвами, вчимо про них віршики, читаємо казки і історії. Всі знають: восени дозрівають яблука та груші, жовтіє та опадає листя, ідуть дощі і літає павутиння, взимку — Різдво і коляди, холодно, сніг, санчата, навесні ми співаємо веснянки, радіємо, все пробуджується до життя, народжуються нові листочки, пагони, ну, а влітку — тепло, сонце сяє так яскраво, що від спеки всі роздягаються, часто бувають грози з громами і блискавками, дозрівають смачнющі полуниці, малина, кавуни. Навіть важко вибрати, яка краща, правда? 
Ну, от, розповім вам звідки побралися ці дивні слова. Для цього мені довелося трохи пошукати, а де не знайшла, то й трішки вигадати. Так що ви читайте, думайте і, може, придумаєте і кращі історії.

Так от. Давно-давно, коли Земля тільки народилася, не було ще багато людей,  жили на світі чотири сестри — одна одної кращі. Такі вони були красиві, що навіть їхній синьоокий дідо — Небо не міг надивитися на онучок і звикнути до того, які ж вони гарні.

Одна була дуже весела, зеленоока, струнка, у її волоссі завжди були вплетенні блакитні стрічки і чого б вона не торкнулося, все оживало. Чи це була суха вербова гілка, чи пересохла від спеки річка — усе одразу починало радіти разом з наймолодшою, найвеселішою сестрою. От і називали її всі Весна — весела. Весна щоранку прокидалася, віталася з Сонечком і бігла до лісу, до дерев, до звірів. Всі її любили, бо ж як можна не любити таку радісну дівчину.

Друга сестра — була смаглявою і жовтокосою, з темними-темними, наче земля, що рік від року родить пшеницю, очима. Любила ця сестра поливати втомлені від спеки стебельця трав, квітів, навіть дерев не оминала вона стороною. Воду любила сестра понад усе, і від цієї її роботи ростити і підливати (лити водичку на коріння), назвали цю сестру Літо. Літо була дуже спокійної вдачі, проте іноді, коли хтось сердив її, могла розпочатися й справжнісінька гроза, з громом і блискавками, проте й тут Літо поливала все і всіх водою-дощиком.

Третя сестра, майже найстарша, вдачею найспокійніша любила все доводити до кінця, а коли закінчувала, осінювала все знаком подяки сонцю, вітру, сестрам Весні та Літу, що так гарно посадили, виростили та доглянули рослини. За це її назвали Осінню. Осінь збирала яблука, груші, виноград, поки її легковажні молодші сестри бавилися і веселилися. Осінь заосінювала цілий світ, щоб приготувати його до довгого-довгого сну.

А четверта сестра — найстарша, срібнокоса, срібноока, дуже рідко навідувалася вона до сестер, живучи у своєму Химному царстві. Там усе було не живе, зроблене зі срібла-снігу. Ніщо не ворушилося в тому царстві, усе спало, не тікла в ріках вода, не цвіли квіти. І коли вона приходила до молодших своїх сестер ті, з поваги до неї, не веселилися, не поливали усе живе цілющою водою, не доглядали врожаї. Тільки тоді вони сиділи у своєму домі, замотавшись у теплі шалики і раділи старшій сестрі, яку через те, що приходила вона зі свого Химного царства, називали Хима, Зима.

Дідо Небо довго дивився на своїх онучок і вирішив він тоді, що не може Зима приходити тоді, коли Літо поливає світ дощем, а Весна закликати усе до життя, коли Осінь тільки вколисує. І сказав він так: «Ти, Весно, наймолодша моя онуко, приходитимеш у світ першою, веселитимеш його, будитимеш, пробуджуватимеш до життя. А ти, Літо, моя зеленоока онуко, підеш наступною, щоб усе, що народилося весною, цвіло, буяло, дорівало. Хто влітку догляне свого, взимку матиме! Осінь, люба моя золоволоско, тобі доведеться йти третьою, осіняти світ, завершувати усю роботу, складати у скрині, бочки, банки та погреби. Зима буде холодною і довгою, а прийде вона останнью, четвертою. Вона загортатиме світ у холодний сніг, щоб спав він спокійно аж до весни. То ж нехай буде так! Послухалися сестри. Кожна отримала від діда дарунки і, хоч продовжували вони жити в одному домі, проте у світ стали приходити по черзі, щоб і людям, і звірам, і усім-усім рослинам було добре.

Цікаво знати
Слово «весна» походить від слов’янського, а, імовірно, і від санскритського слова, від якого ж походять слова «веселощі», «веселитися», «весілля». Тобто, весна — пора веселощів та весіль.
Слово «літо» імовірно походить від санскритського слова «лити» (лити воду, наприклад), від якого потім греки та римляни утворили цілу низку слів. Означати слово «літо» може пору, коли ллють дощі. Можливо, ти не повіриш, але і слова «літр», «літера», «література», «латунь» — теж походять від слова «лити».
Слово «осінь» також має слов’янські (чи навіть санскритські) корені, ті ж, що і слова «сіно», «осінювати», означати воно може сухість, смерть, закінчення. Хоча, хто зна…
Зима — санскритське слово «Хима», а, може, «Гіма» — темна, мертва пора року.

Юля Смаль

@Самотність в мережі@ © Або для чого люди разом?

Все життя на долоні. Ой, пробачте, все життя в Інтернеті. Дитячі анкети, що мандрують по класу з наївними питаннями: «Що ти думаєш про мене?», щоденники, яким звірялися найсокровенніші таємниці, закопані на подвір’ї під бузком «секрети», накриті шматочком пляшкового скла, переросли в блоги, он-лайн денники, сайти. Люди завжди не правильно уявляють собі майбутнє. Воно, майбутнє, розвивається не в бік величезних космодромів і підводної станції життя, не до розумних холодильників і рухомих тротуарів, воно рухається в бік поглиблення ексгібіціонізму. Не збоченого бажання оголювати власне тіло, а, в цілому, такого ж збоченого, але менш соціально небезпечного, простого людського бажання показати усю красу своєї душі. Або навіть не так. Знову пробачте. Бажання оголювати душу виникає від самотності. Навіщо комусь доводити всю свою «роз чудовість», якщо є хтось, хто тобі ж це і доведе?

А ще Інтернет допомагає проводити дослідження бунтівним душам. От, наприклад, душа в сум’ятті. Її цікавить питання: для чого люди разом? Ти, ти, ти, — вказую пальцем на присутніх десь у віртуалі читачів. – Або ти! Навіщо ти разом з тим, з ким ти разом? Що вас тримає? Адже, скільки б мені не розповідали, не доводили про соціальність людини, по суті, від початку часів людина людині… Ну, ви самі знаєте, правда? Покарання в тюрмі страшне не стільки обмеженням свободи, скільки відсутністю самотності, усамітнення, двадцять чотири години на добу ти з кимсь. Це важко. Просто приклад.

Якщо хтось говорить про необхідність спілкування, то виходить, що цілими днями ми спілкуємося на протязі усього життя. Тисячі, десятки тисяч наших робочих людино-годин присвячені спілкуванню. Садочок, школа, університет, батьки, робота, друзі, театр, музей, аська і чати, зрештою, — хіба такого спілкування мало нормальній людині? Навіщо добровільно обмежувати свою свободу, валити на свої, і так завалені плечі, ще чиїсь клопоти, спільні обов’язки (ах ти ж, безвідповідальний, такий-сякий, забув купити мені в магазині шкарпетки, хліб, прокладки, ковбасу, мінералку ітсетера)?!

Секс, точніше – безпечний секс з одним партнером? Ну, для цього, при сучасному розвитку технологій, навіть не обов’язково бути з кимось. Секс – важливо, звичайно, але, не скажу нічого нового, якщо нагадаю, що він не може бути «суперклеєм» стосунків, не слеїть, не зростить, так, лише затримає на трішки.

Тобто, всі версії терплять поразку. А в Інтернет відповідях на поставлене питання виникло багато цікавих варіантів відповідей. Як вам: САМОНЕДОСТАТНІСТЬ? Цікаво, так? Люди шукають те, що «перекриє» їхню само недостатність. Це навіть не пошук половинки. Пошук самого себе. Тобто, людина, наче каліка, шукає будь-кого, аби лікувати свою недостатність. Хтось каже: для різноманітності, щоб сумно не було, щоб було з ким поговорити. Особисто в мене виникає протест. Для різноманітності можна купити новий комп’ютер, телевізор, змінити обстановку, гардероб, з’їздити кудись, але жити з людиною, в горі і в радості, поки смерть… і далі по тексту? Набридне ж, гірше гіркої редьки набридне.

Як на мене: версії  про соціалізацію, різноманітність, недостатності і достатності, сексі – нікуди не годяться. Так, ми боїмося самотності, так, нам потрібно, щоб хтось був поруч, вночі зігрів, втішив. Але ж для цього є ще батьки, друзі. Значить, все не те. Не зовсім те. Не лише для цього люди разом!

Знову банально, не психологічно, але з часом втрачається смак поцілунків, швидкість мурашок по шкірі, блиск у очах, а люди разом, здається, попри всі закони логіки. Давно б вже мали набриднути і розбігтися, а ні! Навіть мимовільна зрада не змінює положення справ у довічній боротьбі. І от вона, одна з тих відповідей, з якими я згодна, може не на сто відсотків, але частково… на більшу частину: люди разом для того, щоб цілуватися вранці, щоб скаржитися, сваритися, радіти один одному, для того, щоб не бути самотніми. Версії об’єдналися. Для того, щоб бути. Але для мене, все одно, секрет: чому з цим я готова старіти, той, ніби ж нічим не гірший, дратує, здається, від такого пішла б на раз. Хімія. Чари.

Залишається додати. Часто ми залишаємося «разом» через звичку. Спочатку, ніби «злюбиться-стерпиться», потім спільний телевізор-холодильник, дітки, а далі просто лінь, страшно щось змінювати. А що там, за межею цього власного острівка між особового болота? Так, заростаючи потихеньку мохом, люди залишаються разом, не маючи права бути разом, відбираючи в когось право на щастя.

Іноді так хочеться, щоб хтось прийняв рішення. Якщо у тебе забирають твоє, відвоюй його. Хіба ні? Скажи: я хочу бути з тобою, хочу померти з тобою в один день, готовий ділити з тобою твої будні і твої свята, твій найокриленіший успіх і найфіасковіше фіаско. Тоді, можливо, тобі і мені вдасться бути разом, а якщо ні, що ж, тоді ми будемо з тим, за кого не доведеться боротися!

О, ще. Довелося в мережі мені ще задати одне питання, яке, судячи з кількості відповідей, хвилює багатьох моїх он-лайн друзів: чи приходилося вам зустрічати ідеальні пари (я дозволила собі не уточняти параметрів ідеальності, оскільки ідеали в кожного свої)? Так ось, що дивно, навіть ті, хто, здавалося б, мав би відносити себе до, якщо і не ідеальних, то щасливих пар, вказували на якісь міфічні престарілі сім’ї, шлюби друзів і т.д. Все виходить, мало? Так ось задавши в мережі два питання, перечитавши гору літератури, я досі не можу зрозуміти. Якщо відкинути моменти обов’язкового «дітонародження», сексу, традицій, різноманітності, спілкування, то для чого люди разом? Навіщо люди один одному? І не будь-які, а саме ці, саме в цій комбінації?!

Юля Смаль

Тематична атестація № 1. 8 клас. «Кількість речовини» (думаю, з часом, тут будуть всі матеріали моєї педагогічної роботи)

Тематична атестація № 1, 8 клас

«Кількість речовини»

Варіант 1

 

Теоретичні питання

  1. Кількість речовини. Моль.
  2. Число Авогадро.
  3. Молярна маса.
  4. Молярний об’єм газів.
  5. Відносна густина газів.
  6. Закон об’ємних відношень газів Гей-Люсака.
  7. Формули для визначення кількості речовини.

 

Задачі

І рівень

1. Визначити масову частку Оксигену в Кальцій карбонаті СаСО3.

2. Визначити кількість речовини Водню об’ємом 5.6 л.

3. Визначити відносну густину хлору за воднем.

4. Визначити об’єм кисню кількістю речовини 3 моль.

 

ІІ рівень

  1. Визначити масу Сульфур (IV)оксиду, якщо він займає об’єм 224 л.
  2. Яка маса 3.01*1023 молекул сульфатної кислоти H2SO4?
  3. Скільки атомів і молекул міститься в аміаку NH3 об’ємом 448 л?
  4. Відносна густина невідомого газу за повітрям 0.5. Визначити відносну густину цього газу за гелієм.

 

ІІІ рівень

  1. Визначити об’єм азоту, необхідний для взаємодії з воднем, щоб утворилося 18 л аміаку NH3.
  2. Визначити об’єм кисню, який утвориться при розкладі бертолетової солі KClO3 масою 316 г. Скільки молекул кисню при цьому утворилося?
  3. Визначити масу Гідроген пероксиду H2O2, який розкладається з утворенням 8 л кисню.
  4. Густина газу становить 3.17 л/моль. Визначити густину цього газу за повітрям.

 

 

***

Обчисли молярну масу газу, якщо його густина за воднем становить 8.5. Визнач формулу газу, знаючи, що масова частка Нітрогену в його складі становить 82,35%, а Гідрогену – 17,65 %.

 

 

 

 

 

БАЖАЮ УСПІХУ!

 

Нагадую: однакові роботи оцінюються однаково, найчастіше, негативно!

 

Тематична атестація № 1, 8 клас

«Кількість речовини»

Варіант 2

 

Теоретичні питання

  1. Кількість речовини. Моль.
  2. Число Авогадро.
  3. Молярна маса.
  4. Молярний об’єм газів.
  5. Відносна густина газів.
  6. Закон об’ємних відношень газів Гей-Люсака.
  7. Формули для визначення кількості речовини.

 

Задачі

І рівень

1. Визначити масову частку Оксигену в Натрій нітраті NaNО3.

2. Визначити кількість речовини Гелію (He) об’ємом 4.48 л.

3. Визначити відносну густину хлору за воднем.

4. Визначити об’єм фтору F2 кількістю речовини 0.1 моль.

 

ІІ рівень

  1. Визначити масу Карбон (IV)оксиду, якщо він займає об’єм 1,12 л.
  2. Яка маса 6.02*1022 молекул Барій гідроксиду Ba(OH)2?
  3. Скільки атомів і молекул міститься в Нітроген (IV) оксиді об’ємом 5,6 л?
  4. Відносна густина невідомого газу за воднем 22. Визначити відносну густину цього газу за киснем.

 

ІІІ рівень

  1. Визначити об’єм азоту, необхідний для взаємодії з воднем, щоб утворилося 18 л аміаку NH3.

2. Визначити об’єм кисню, який утвориться при розкладі бертолетової солі KClO3 масою 316 г. Скільки молекул кисню при цьому утворилося?

3. Визначити масу Гідроген пероксиду H2O2, який розкладається з утворенням 8 л кисню.

4. Густина газу становить 3.17 л/моль. Визначити густину цього газу за повітрям.

 

 

***

Чи вистачить водню, що утворився внаслідок взаємодії цинку кількістю речовини 0.5 моль з хлоридною кислотою HCl, для відновлення заліза масою 11 г з залізної окалини Fe3O4?

 

 

 

 

 

БАЖАЮ УСПІХУ!

 

Нагадую: однакові роботи оцінюються однаково, найчастіше, негативно