Пласт в житті пластуна

Коли б хто запитав мене: що для мене Пласт, я б, напевно, відповіла, що Пласт – це просто моє друге я. Ще коли різноманітні патріотичні, скаутські, трохи мілітарні організації були майже в підпіллі, я стала пластункою, зовсім-зовсім малою, тоді вперше відчула різницю між просто розумною людиною і людиною, занятою в якійсь громадській діяльності. Важко уявити десятирічну дівчинку «політиком», а тим не менше, я брала участь в організації поетичних вечорів, розробляла програми мандрівок, вчилася дискутувати за всіма правилами, навіть стояла в обороні церков – такі були часи.

Табори тих часів, які зовсім-зовсім відрізнялися від піонерських, — це зоряне небо, скрип старих дерев під час нічної стійки (так-так, ми самі охороняли табір вдень і вночі), це теренові ігри, на яких вбрід переходили болото, щоб захопити «ворожий» прапор. Напевно, мені важко буде про все, по порядку в одній-єдиній статті. Чим Пласт відрізняється від школи? Чим пластові табори відрізняються від звичайних, відпочинкових? Чим пластуни відрізняються від інших людей? По-перше, в Пласті ніхто нікого ні чого не вчить. Не важливо, скільки тобі років – десять чи п’ятдесят – якщо ти пластун, ти, найперше, друг, п’ятнадцятирічний юнак звертається до сорокарічного виховника на ти, цілий гурток юначок (це п’ять-сім дівчат) можуть усі разом варити кутю на кухні своєї виховниці. Тоді для чого цим юначкам і юнакам, взагалі, дорослі? Ну, складається так, що дорослі вже мають якусь кваліфікацію з гірськолижного спорту, в’язання вузлів, самовиживання, природознавства, першої допомоги і інших, вельми цікавих речей, тому можуть бути інструкторам. І ясно, що батьки не відпустять дітей на табір, де зовсім будуть відсутні дорослі.

Сьогодні в школах часто згадують про принцип «рівний-рівному», тільки, все одно, ніхто цього принципу не дотримується. Йдеться, ніби про те, що вчитель мусить стати учневі другом, а, насправді, є вчитель десь дуже-дуже далеко від нас, і учень, якому не цікаво вчитися, ходити на додаткові заняття. Повірите? На пластові сходини новаки і новачки, юнаки і юначки ходять добровільно, їх ніхто не примушує, вони отримують від цього задоволення, а їхні виховники працюють просто так, бо їм це подобається, просто подобається бавитися, їздити до лісу, щоб черговий раз нагодувати комарів, поспівати українських пісень під гітару, в колі друзів біля вогнища, «повоювати» у черговий день індіанця чи здійснити черговий марш-кидок.

Пластові вже більше дев’яносто років. Народився в Україні неспокійного початку двадцятого століття, пережив еміграцію до різних країн світу – США, Австралії, Польщі, Англії, Канади, Словаччини, Аргентини і т.д., повернувся додому в кінці вісімдесятих років і захоплює все більше неспокійних дитячих і дорослих душ.

Не знаю, можливо, ця стаття нагадує вам чимось так званий «піар», може, вона надто захоплена, але можу розказати про найзвичайнісінькі сходини. Хочете? А на сходинах ми… Наприклад, малюємо відбитками. Мені довелося самій спочатку навчитися, але вийшло не погано. На сходинах ми говоримо про те, як можна розвести вогонь, якщо ти опинився серед болота, а вогонь розвести обов’язково потрібно. Ще на сходинах ми обговорюємо історію пласту, правила ведення дискусії, так-так, навіть таке є, співаємо, бавимося, багато-багато говоримо, готуємося… А готуватися приходиться до різноманітних речей: інтелектуальних змагів, спартакіад, Брейн-рингів, таборів, гаївок… Тому що пластунам, не важливо від віку, доводиться вчитися робити багато корисної і якісної роботи. Наприклад, задумали хлопці до дня захисту дітей допомогти дитбудинку, пішли і допомогли: зібрали іграшки, книжки, одяглися в робочий одяг, щоб поспилювати сухі гілки. А дівчата до гаївок зайняли цілу паркову площу, де на різних столах розклали зразки писанок, яйця, писачки, віск, фарби, готові вироби і вчили всіх бажаючих писати й собі. Крім того, вони довго, з зими аж до самого Великодня готували ігри, забавки, розповіді, щоб зайняти усіх допитливих перехожих. Скажете: та ну, стільки роботи, лінь! Будете праві, напевно. Але для тих, хто почав цим займатися, Пласт стає способом життя. Як для мене, наприклад. Навіть через двадцять років пластування, маючи своїх дітей, багато років «дорослого життя» за плечима, я все ще бавлюся зі своїми вихованками в Велику Гру (це друга назва Пласту). Можу гасати з ними на велосипедах лісом, можу здати своїх дітей, якщо треба кудись іти – довіряю своїми юначкам в усьому, вони – мої подруги.

Ну і до решти, розкажу ще про романтику таборів. Моє перше кохання, найцікавіші пригоди, багато літніх днів, приємних спогадів, сліз і сміху сталися саме на пластових таборах. Мені траплялося бути і в звичайних відпочинкових таборах, і в літніх школах, навіть в Артеці, але жоден табір не зрівняється з Пластом. Між іншим, саме завдяки Національній скаутській організації України – Пласту, завдяки Спартакіада, Орликіадам, вишколам, різним святам (Андрія, Валентина, перше квітня, Зелені свята, Купала), таборам, я вже об’їздила всю Україну, була в таких куточках, про які навіть мріяти важко. Так от, про табори.

Пластовий табір, якщо говорити про табір юнацький (11-18 років), проводиться серед лісу, в наметах. Дощ чи спека в жодному випадку не заважають програмі. Вдень юнаки, разом зі своїми виховниками мають заняття: піонерку (це вміння в’язати брами-дошки оголошень-інші таборові споруди за допомогою линви) – кожен пластун має вміти в’язати близько двадцяти різних вузлів, табірництво, першу допомогу, природознавство і самовиживання, спів… стільки занять, що іноді голова обертом іде. Але заняття ці зовсім не схожі на уроки, бо відбуваються серед лісу, з практикою, сміхом і, зрозуміло, з користю. Юнаки самі варять їсти на вогнищі, самі стоять нічну стійку, бережуть прапор, самі слідкують за порядком. На фотографії є брама – вона збудована без жодного гвіздка – тільки за допомогою линви. На таборі щодня відбувається ватра – вечірня розвага, де люди співають собі, балакають, граються в смішні ігри, ставлять сценки-імпрези. А ще на таборах закохуються, дивляться в безмежно оксамитове чорне-пречорне небо, дихають свіжим лісовим повітрям, що пахне скошеною травою і вологою землею. Ех, це я знову переходжу до ліричних відступів. Табір – це ще дуже багато теренових ігор. Терен – територія. Тобто, теренова гра – це гра на великій території, гра, в якій обов’язково бере участь карта, увага, вміння орієнтуватися на місцевості. Гра може бути на знання: знайти «хворого», надати першу допомогу, транспортувати до табору, розпалити на швидкість вогонь, закип’ятити на ньому воду, поставити правильно і швидко вогонь, розшифрувати повідомлення, написане морзеткою, дати правильну відповідь на питання, пролізти під «павутинкою. А може бути «день індіанця», це для прикладу, бо варіантів цих ігор безліч. Тобто два «ворожих» табори – ловлять один одного, відбирають «життя», «прапори», завойовують територію, стратегічні запаси тощо. Цілий таборовий день занятий. Скажу навіть більше. Коли пластун повертається додому з табору, кілька днів його не впізнають власні батьки – така працьовита і слухняна дитина. Самим смішно, а зробити нічого не можеш, так звик працювати за останні чотирнадцять днів.

Що додам? Не знаю жодного пластуна, який би був «неуспішною» людиною. Коли ти з самого дитинства привчений до роботи, то виростаєш і стаєш в усьому успішний. А, я ще не розказала про «новацтво», тобто, про Пласт для 6-11 річних пластунів. Але, як бачите, і цього, що вже написано, вийшло досить багато. Тому новацтво, історію… і що ще не розповіла – розкажу наступного разу.

А, може, є питання?

 

Юля Смаль

Пласт в житті пластуна: 1 комментарий

  1. охїнедщш кмищдщношкашг780щ8щшгз8щ9хжщх9-0зщзжщзжх0їг

Обсуждение закрыто.