Мамадея-4. Соціальний психоз

Мамадея – 4. Соціальний психоз.

Чотири розмови

Мамадея – проект соціальний, «літературний» з елементами інших видів мистецтва. Впертість його організаторів «Молоді нації», ініціативної молоді, тобто, вражає і викликає повагу. Попри різні думки учасників проекту, однозначно одне: Мамадея є і набуває щораз більшої популярності в масах. Думаю, на п’ятій «соціальній вечірці» вже буде не проштовхатися. Що ж, побачимо. Мені пощастило зустріти кількох старих друзів і знайомих і спровокувати їх на розмову. Що ж, поети народ публічний, інтерв’ю дають охоче, а мені тільки цього й треба.

Першою жертвою диктофона став тернопільський поет Микола Шпаковський, більше відомий в народі, як Барет.

—         Привіт. Що тут робиш, як сюди попав?

—         Оленка Артеменко запросила, організатор. Не зміг відмовити такій красивій дівчині.

—         Ти вперше на Мамадеї?

—         Так. Напевно, і востаннє. В мене трохи інші вподобання стосовно цього всього,  не такі панківські.

—         Колю, що би ти хотів, щоб у тебе запитали?

—         Я б хотів, щоб мене запитали, чого тут бракує, а чого вдосталь?

—         Кажи, — хіба ж йому відмовиш?

—         Бракує, як на мене, глибини. Може, тому що це п’ятниця, люди не налаштовані слухати. А вистачає тут усілякої потолочі, що хоче себе розташувати десь ближче до арту.

—         А ти критичний. Не буває ж таких масових заходів без «потолочі», як ти кажеш.

—         Не буває, але ж це не значить, що не варто про це говорити. Ми маємо орієнтуватися на активного слухача.

—         Ну, мені здається, що активних слухачів тут нема. Але, з іншого боку, те, що нас хоч хтось почув, називається «добре, що ми хоч щось робимо».

—         Так. В цьому плані ясно, що хочеться робити, але ж таке, що буде максимально ефективним. Що принесе віддачу, як авторові, так і публіці.

Далі наша розмова перейшла в суперечку, а, крім того, за звуковим ефектом, створеним рок-гуртом «Stinx» та стомленою від поезії молоддю, розмовляти стало не можливо. Тому, під час наступної невеличкої звукової перерви, розмовляти зі мною довелося Оленці Артеменко, одній з організаторів вечірки. Вона, нарешті, пояснила мені, що ж означає цей загадковий термін «соціальний психоз».

—         Мета сьогоднішньої Мамадеї, так? Це літературний вечір з аспектами інших видів мистецтва. Мета: дати можливість людям продемонструвати свою позицію стосовно тематики, яку ми висвітлюємо. Тому й поезія мала бути така, яка викриває ставлення людей до соціального психзу, розкриває цю проблему, показує, що це таке, і як впливає на життя. Ну, музика підібрана теж така, соціально психозна.

—         Досягла того, що хотіла?

—         Процентів на сімдесят.

—         Поезія відповідала темі?

—         Ні!

—         Думаю, що це тому, що люди не зрозуміли, що ж ви мали на увазі під терміном «соціальний психоз». Може, поясниш?

—         Соціальний психоз – це явище, коли людина припиняє думати сама за себе, коли її думки співпадають з думками соціуму, один в один, так би мовити.

—         Тепер ще таке. Це четверта Мамадея. Боротьба з наркотиками, війною і т.д. Чи досягнута загальна мета цієї боротьби, заявленої в темі?

—         Я скажу так: по-перше, як тільки ми зараз даємо оголошення про те, що буде Мамадея, одразу починають зголошуватися люди. Це стосується і музичних гуртів і письменників. По-друге, мені здається, що головне – це когось проштовхувати, дати можливість виступити для людей. Є ж ті, хто не вміє шукати собі місця під сонцем. По-моєму, Мамадея багатьом з них в цьому плані допомогла.

—         Оленко, от сьогодні прозвучала думка, що ця акція збирає занадто багато так званої потолочі, тих, хто приходить не слухати, а тусуватися, випивати, розважатися. Що скажеш з цього приводу?

—         Я особисто не бачу, кого б я могла назвати «потолоччю»!

—         Це зрозуміло, ти ж організатор, тобі не можна!

—         Та ні, взагалі. Я знаю цих людей, деякі з них, їхня поведінка, можуть здатися жахливими, а, насправді, це дуже креативні люди, які роблять багато хорошого. А те, що вони зараз так себе поводять… Ну, це ж і є соціальний психоз!

—         Ну і до теми сьогоднішньої Мамадеї. Як думаєш, війна буде?

—         Ні, її не повинно бути.

—         Вона потрібна чи ні?

—         Звичайно, не потрібна!

—         Чи стосується, взагалі, сьогоднішній «Соціальний психоз» теперішньої кризи і потенційної загрози війни?

—         Так. Люди закривають очі на те, що відбувається. Вони ніяким чином не проявляють своєї позиції. В цьому, як на мене, головна загроза.

—         Думаєш, сьогоднішній вечір якось вплине на активність людей?

—         А ти бачила, скільки тут молодих людей? Думаю, що це щось та й значить. Принаймні, для них. Думаю, поезія, музика – це шлях альтернативного розвитку сучасного суспільства.

—         Ще скажи, чому люди мають брати участь в Мамадеї?

—         Треба піднімати свій естетичний рівень, начитаність. Треба більше живого спілкування, знайомств. Напевне, це одне з наших завдань: спілкування.

—         Скажи щось світові.

—         Світ, я тебе люблю!

Оленку терміново покликали вирішувати якісь організаторські питання, а мені довелося шукати новий об’єкт. Об’єкт знайшовся майже зразу, ним стала Юліана Паранько, львівська поетеса, яка цього разу прийшла не себе показати, а людей подивитися.

—         Що робиш на Мамадеї?

—         Прийшла просто відпочити.

—         Будеш читати?

—         Ні! Кажу ж: сьогодні відпочиваю!

—         Звідки дізналася про вечір? Це твоя перша Мамадея?

—         Перша. Раніше навіть не чула про таке. А дізналася від Люби Артеменко, яку зустріла в галереї «ОМ».

—         Ти підтримуєш ідею і її втілення?

—         Ну, ці виступи важко не підтримувати.

—         Скажи тоді ще основні плюси і мінуси на твою думку.

—         Плюс в тому, що це весело, гарно, можна, нарешті, відпочити. Мінус, як завжди, це проблеми з організацією, з людьми.

—         Як думаєш, Мамадея досягла поставленої мети?

—         Думаю так. Люди приходять почути музику, але їм доводиться слухати поезію. Виходить, що ті, хто хотів виступити – виступили, а ті, хто мали почути – почули.

—         Тут сьогодні прозвучала думка про велику кількість зайвих людей, випадкових. Що скажеш з цього приводу?

—         Що тут скажеш. Думаю, що тут зібралися дуже різнопланові люди. Зрозуміло, що ті, хто прийшов слухати музику, не дуже налаштовані слухати поезію. Кожен шукає щось своє в Мамадеї, тому й можуть виникати образи.

Юліана побігла до своєї компанії, слухати музику і насолоджуватися шумним вечором. Ах, молодість, молодість. А мені на очі потрапив ще й Вано Крюгер.

—         Скажи кілька слів про Мамадею.

—         Все дуже класно. Не дочекаюсь, коли буду виступати, бо ж дуже втомлений, хочу спати.

—         А що тут, взагалі, робиш?

—         Що роблю? Відриваюсь. Що планую робити? Виступити і йти спати!

—         Тобі тут подобається? – Вано не багатослівний, видно, розмовляти просто так він не дуже любить.

—         Ну так! Атмосфера супер! Люблю цю публіку.

—         Опиши плюси і мінуси Мамадеї, на твою думку.

—         Плюси: молодість, не комерційність проекту, щирість, відвертість. А мінусів мало, хіба деякі проколи в організації, але, думаю, це все лікується часом.

—         Як думаєш, Мамадея досягла поставленої перед собою мети?

—         По-моєму, мета подібних заходів одна: зібрати прогресивну молодь. Тут, безумовно, вона досягнута.

—         Дякую, а тепер скажи людям те, що вони мають почути.

—         Люди! Я вас люблю! Начувайтеся!

—         Дякую тобі! Па!

Відгриміла холодна і застуджена Мамадея, струсивши з підземних стін «Пивного клубу Роберта Домса» зимовий холод, розійшлися учасники і глядачі. А літературний соціальний проект продовжує жити. Думаю, не за горами наступна, п’ята Мамадея з черговою ідеєю боротьби. Може, навіть з божевільною ідеєю. Але хто сказав, що божевільні не творять історію?

 

Юля Смаль

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*