Канцерогени

Канцерогени

Частота використання слова «канцерогени»(лат. cancer – рак, gen – утворення, створення) в побуті вимагає популярного пояснення даного терміну та його зв’язку з антропогенним впливом (тобто, діяльністю людини).

Комітет експертів ВООЗ в 1979 р. дав визначення поняттю: “Канцерогеном (фізичним, хімічним або вірусним) називають агент, що може викликати або прискорювати розвиток новоутворення, незалежно від механізму (або механізмів) його дії або ступеню специфічності ефекту. Канцероген – це агент, що в силу своїх фізичних або хімічних властивостей може викликати незворотну зміну або пошкодження у тих частинах генетичного апарату, які здійснюють гомеостатичний контроль над соматичними клітинами”.

На сьогоднішній день канцерогенами називають речовини, які сприяють утворенню та розвитку ракових захворювань. При чому, канцерогенез напряму пов’язують з антропогенезом (діяльністю людини). Але це не зовсім так, оскільки до канцерогенів відносять також фізичні впливи: іонізуюча та неіонізуюча радіація, наприклад, сонячне випромінювання (яке не можна віднести до антропогенної діяльності). Також канцерогенну дію мають біологічні агенти, до яких належать різноманітні віруси.

За походженням канцерогени можна класифікувати на антропогенні (породжені діяльністю людини) та природні (відомими прикладами природних канцерогенів є ізопрен – основна складова природних каучуків та терпени з хвої).

Хімічні речовини та професійні впливи з точки зору їх канцерогенності для людини поділяються на три групи:
— хімічні речовини, група речовин, виробничий процес або професійний вплив, які є однозначно канцерогенними для людини; до цієї групи відносяться речовини лише за наявності достатніх епідеміологічних доказів, що свідчать про причинний зв‘язок між впливом речовини та виникненням раку; характерні представники цієї групи- 4-амінобіфеніл (ефективний антиоксидант), сполуки миш‘яку, азбест (волокнистий силікат, сюди ж належить і шифер, який з азбесту виготовляється), вінілхлорид, полівінілхлорид.

— речовини, можливо канцерогенні для людини; до них відносяться сполуки з більш або менш високим ступенем доведення їх канцерогенної дії. Представники: металічний берилій та декотрі його сполуки, акрилонітрил, епіхлоргідрин, 1,4-діоксан, гідрохлорид феназопірину (анальгетик).
— речовини, що не можуть бути класифіковані з точки зору їх канцерогенності (тобто їхній канцерогенний вплив не доведено): характерні представники цієї групи- фторурацил, бензилхлорид, фенобарбітал, стирол, сахарин.

За хімічною структурою канцерогенні речовини належать до різноманітних класів неорганічних та органічних сполук, вони відносяться до: 1) поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ); ароматичних азосполук; 3) ароматичних аміносполук; 4) нітрозосполук та нітрамінів; 5)металів, металоїдів та неорганічних солей (найвідоміші нам канцерогени цієї групи – сполуки ртуті).

Проблема впливу канцерогенних чинників на організм людини є сьогодні надзвичайно актуальною. Наприклад, фахівці ВООЗ і міжнародного інституту раку стверджують, що 70-80% пухлин виникає під впливом негативних зовнішніх чинників (хімічних, фізичних і навіть деяких біологічних). Коли люди зрозуміли, що потерпають від власної діяльності, вони почали активні дослідження канцерогенезу і речовин, що його викликають. Проте робота, яка ведеться в цьому напрямку є очевидно не достатньою. Так, на сьогоднішній день у світі відомо понад десять мільйонів сполук, тоді як на канцерогенність досліджено не більше десяти тисяч.

За пріоритетністю небезпеки було виокремлено три основних класи відомих на сьогодні канцерогенів. Перший — це група поліциклічних хроматичних вуглеводнів, найвідомішим представником яких є бензопірен. Другий — клас нітрозаміни і третій — важкі метали. Сюди ж ще можна віднести азбести (які отримують пріоритет через поширеність використання, особливо в будівництві) та діоксини, є продуктом термічної переробки органічної сировини чи продуктом хлорування під дією високих температур. Останні дві групи канцерогенів не вивчаються і найближчим часом, їхнім дослідженням українські вчені не будуть займатися, незважаючи на небезпеку для оточуючого середовища та здоров’я людства. Україна підписала хартію про  заборону  використання азбестових матеріалів в будівництві і побуті. Проте, ще впродовж двох років ця вимога не діятиме. Крім того, матеріали, які містять азбест, стають небезпечними з часом, коли починають старіти, руйнуватися і перетворюються на відходи, надійних методів утилізації яких досі не існує. Тому наслідки нинішнього їх використання люди відчуватимуть на собі ще довго. Так само, як до сьогодні людство відчуває вплив ДДТ – дифтордифенілтрихлорметилметану – інсектициду, винахіднику якого в свій час вручили Нобелівську премію. Речовина, що належить до ароматичних фтор,хлор-вмісних похідних вуглеводнів, тобто за всіма ознаками – канцероген високого рівня небезпеки. Проте з часом ДДТ розпадається на дві ще більш небезпечних речовини – ДДД та ДДЕ, вони не розкладаються, накопичуються в жировому шарі тварин та в олієвмісних рослинах. Таким чином таким небезпечним канцерогеном уже впродовж півстоліття постачає людям природа.

Стосовно канцерогенів вживається термін – гранично допустима концентрація (ГДК), тобто, вміст речовини в оточуючому середовищі, який не призводить до хвороб та мутацій. Поширена думка, що канцерогенів взагалі не повинно бути в природі. Це не так, в визначених концентраціях канцерогени були присутні на планеті впродовж усієї її історії. Крім того, вважається, що одночасно велика доза шкідливої речовини для організму є більш прийнятною, ніж постійно присутня незначна. Оскільки велика доза вбиває клітину, в той час, як мала при постійному впливі призводить до руйнувань на молекулярному, клітинному та міжклітинному рівні.

За впливом на геном людини канцерогени поділяють на генотоксичні, які руйнують та змінюють діяльність клітинного ядра, таким чином перебудовуючи генетичний код, та негенотоксичні, які впливають тільки на фізіологічні процеси, але так само викликають ракові захворювання. До того ж слід врахувати, що в довкіллі поряд із канцерогенними існують і інші токсичні речовини, які виконують роль своєрідних модифікаторів того чи іншого канцерогену. Отож слід враховувати комплексність дії біологічних, фізичних, хімічних чинників на організм людини в навколишньому її середовищі. А сьогодні дедалі переконливіше говорять і про необхідність врахування чинників психологічних. Благополуччя і рівновага в організмі залежить від стану систем, які покликані оберігати здоров`я організму — імунної, ендокринної, біохімічної.

Посилання:

  1. http://en.wikipedia.org/wiki/Carcinogens
  2. Канцерогенез. Канцерогени. Принципи класифікації канцерогенних речовин. http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/1267.html
  3. В.М. Михайленко, к.б.н.; П.М. Михайленко, к.б.н Канцерогени в харчових продуктах: звідки і що робити? http://www.health-ua.com/articles/1042.html

Юля Смаль (для Вікіпедії)

Мамадея-4. Соціальний психоз

Мамадея – 4. Соціальний психоз.

Чотири розмови

Мамадея – проект соціальний, «літературний» з елементами інших видів мистецтва. Впертість його організаторів «Молоді нації», ініціативної молоді, тобто, вражає і викликає повагу. Попри різні думки учасників проекту, однозначно одне: Мамадея є і набуває щораз більшої популярності в масах. Думаю, на п’ятій «соціальній вечірці» вже буде не проштовхатися. Що ж, побачимо. Мені пощастило зустріти кількох старих друзів і знайомих і спровокувати їх на розмову. Що ж, поети народ публічний, інтерв’ю дають охоче, а мені тільки цього й треба.

Першою жертвою диктофона став тернопільський поет Микола Шпаковський, більше відомий в народі, як Барет.

—         Привіт. Що тут робиш, як сюди попав?

—         Оленка Артеменко запросила, організатор. Не зміг відмовити такій красивій дівчині.

—         Ти вперше на Мамадеї?

—         Так. Напевно, і востаннє. В мене трохи інші вподобання стосовно цього всього,  не такі панківські.

—         Колю, що би ти хотів, щоб у тебе запитали?

—         Я б хотів, щоб мене запитали, чого тут бракує, а чого вдосталь?

—         Кажи, — хіба ж йому відмовиш?

—         Бракує, як на мене, глибини. Може, тому що це п’ятниця, люди не налаштовані слухати. А вистачає тут усілякої потолочі, що хоче себе розташувати десь ближче до арту.

—         А ти критичний. Не буває ж таких масових заходів без «потолочі», як ти кажеш.

—         Не буває, але ж це не значить, що не варто про це говорити. Ми маємо орієнтуватися на активного слухача.

—         Ну, мені здається, що активних слухачів тут нема. Але, з іншого боку, те, що нас хоч хтось почув, називається «добре, що ми хоч щось робимо».

—         Так. В цьому плані ясно, що хочеться робити, але ж таке, що буде максимально ефективним. Що принесе віддачу, як авторові, так і публіці.

Далі наша розмова перейшла в суперечку, а, крім того, за звуковим ефектом, створеним рок-гуртом «Stinx» та стомленою від поезії молоддю, розмовляти стало не можливо. Тому, під час наступної невеличкої звукової перерви, розмовляти зі мною довелося Оленці Артеменко, одній з організаторів вечірки. Вона, нарешті, пояснила мені, що ж означає цей загадковий термін «соціальний психоз».

—         Мета сьогоднішньої Мамадеї, так? Це літературний вечір з аспектами інших видів мистецтва. Мета: дати можливість людям продемонструвати свою позицію стосовно тематики, яку ми висвітлюємо. Тому й поезія мала бути така, яка викриває ставлення людей до соціального психзу, розкриває цю проблему, показує, що це таке, і як впливає на життя. Ну, музика підібрана теж така, соціально психозна.

—         Досягла того, що хотіла?

—         Процентів на сімдесят.

—         Поезія відповідала темі?

—         Ні!

—         Думаю, що це тому, що люди не зрозуміли, що ж ви мали на увазі під терміном «соціальний психоз». Може, поясниш?

—         Соціальний психоз – це явище, коли людина припиняє думати сама за себе, коли її думки співпадають з думками соціуму, один в один, так би мовити.

—         Тепер ще таке. Це четверта Мамадея. Боротьба з наркотиками, війною і т.д. Чи досягнута загальна мета цієї боротьби, заявленої в темі?

—         Я скажу так: по-перше, як тільки ми зараз даємо оголошення про те, що буде Мамадея, одразу починають зголошуватися люди. Це стосується і музичних гуртів і письменників. По-друге, мені здається, що головне – це когось проштовхувати, дати можливість виступити для людей. Є ж ті, хто не вміє шукати собі місця під сонцем. По-моєму, Мамадея багатьом з них в цьому плані допомогла.

—         Оленко, от сьогодні прозвучала думка, що ця акція збирає занадто багато так званої потолочі, тих, хто приходить не слухати, а тусуватися, випивати, розважатися. Що скажеш з цього приводу?

—         Я особисто не бачу, кого б я могла назвати «потолоччю»!

—         Це зрозуміло, ти ж організатор, тобі не можна!

—         Та ні, взагалі. Я знаю цих людей, деякі з них, їхня поведінка, можуть здатися жахливими, а, насправді, це дуже креативні люди, які роблять багато хорошого. А те, що вони зараз так себе поводять… Ну, це ж і є соціальний психоз!

—         Ну і до теми сьогоднішньої Мамадеї. Як думаєш, війна буде?

—         Ні, її не повинно бути.

—         Вона потрібна чи ні?

—         Звичайно, не потрібна!

—         Чи стосується, взагалі, сьогоднішній «Соціальний психоз» теперішньої кризи і потенційної загрози війни?

—         Так. Люди закривають очі на те, що відбувається. Вони ніяким чином не проявляють своєї позиції. В цьому, як на мене, головна загроза.

—         Думаєш, сьогоднішній вечір якось вплине на активність людей?

—         А ти бачила, скільки тут молодих людей? Думаю, що це щось та й значить. Принаймні, для них. Думаю, поезія, музика – це шлях альтернативного розвитку сучасного суспільства.

—         Ще скажи, чому люди мають брати участь в Мамадеї?

—         Треба піднімати свій естетичний рівень, начитаність. Треба більше живого спілкування, знайомств. Напевне, це одне з наших завдань: спілкування.

—         Скажи щось світові.

—         Світ, я тебе люблю!

Оленку терміново покликали вирішувати якісь організаторські питання, а мені довелося шукати новий об’єкт. Об’єкт знайшовся майже зразу, ним стала Юліана Паранько, львівська поетеса, яка цього разу прийшла не себе показати, а людей подивитися.

—         Що робиш на Мамадеї?

—         Прийшла просто відпочити.

—         Будеш читати?

—         Ні! Кажу ж: сьогодні відпочиваю!

—         Звідки дізналася про вечір? Це твоя перша Мамадея?

—         Перша. Раніше навіть не чула про таке. А дізналася від Люби Артеменко, яку зустріла в галереї «ОМ».

—         Ти підтримуєш ідею і її втілення?

—         Ну, ці виступи важко не підтримувати.

—         Скажи тоді ще основні плюси і мінуси на твою думку.

—         Плюс в тому, що це весело, гарно, можна, нарешті, відпочити. Мінус, як завжди, це проблеми з організацією, з людьми.

—         Як думаєш, Мамадея досягла поставленої мети?

—         Думаю так. Люди приходять почути музику, але їм доводиться слухати поезію. Виходить, що ті, хто хотів виступити – виступили, а ті, хто мали почути – почули.

—         Тут сьогодні прозвучала думка про велику кількість зайвих людей, випадкових. Що скажеш з цього приводу?

—         Що тут скажеш. Думаю, що тут зібралися дуже різнопланові люди. Зрозуміло, що ті, хто прийшов слухати музику, не дуже налаштовані слухати поезію. Кожен шукає щось своє в Мамадеї, тому й можуть виникати образи.

Юліана побігла до своєї компанії, слухати музику і насолоджуватися шумним вечором. Ах, молодість, молодість. А мені на очі потрапив ще й Вано Крюгер.

—         Скажи кілька слів про Мамадею.

—         Все дуже класно. Не дочекаюсь, коли буду виступати, бо ж дуже втомлений, хочу спати.

—         А що тут, взагалі, робиш?

—         Що роблю? Відриваюсь. Що планую робити? Виступити і йти спати!

—         Тобі тут подобається? – Вано не багатослівний, видно, розмовляти просто так він не дуже любить.

—         Ну так! Атмосфера супер! Люблю цю публіку.

—         Опиши плюси і мінуси Мамадеї, на твою думку.

—         Плюси: молодість, не комерційність проекту, щирість, відвертість. А мінусів мало, хіба деякі проколи в організації, але, думаю, це все лікується часом.

—         Як думаєш, Мамадея досягла поставленої перед собою мети?

—         По-моєму, мета подібних заходів одна: зібрати прогресивну молодь. Тут, безумовно, вона досягнута.

—         Дякую, а тепер скажи людям те, що вони мають почути.

—         Люди! Я вас люблю! Начувайтеся!

—         Дякую тобі! Па!

Відгриміла холодна і застуджена Мамадея, струсивши з підземних стін «Пивного клубу Роберта Домса» зимовий холод, розійшлися учасники і глядачі. А літературний соціальний проект продовжує жити. Думаю, не за горами наступна, п’ята Мамадея з черговою ідеєю боротьби. Може, навіть з божевільною ідеєю. Але хто сказав, що божевільні не творять історію?

 

Юля Смаль

«Подаруйте мені… ВЕЛОСИПЕД!!!»

Подаруйте мені…

ВЕЛОСИПЕД!!!»

Напевно, багатьом батькам доводилося (чи доведеться) простистояти або піддаватися всього двом мріям своїх дітей –про собаку і про велосипед.

Малюк колись просив в батьків щеня. Не розраджували його в цьому бажанні ні веселун Карлсон, ні старший брат, ні жодна іграшка. Йому просто хотілося мати друга. Так само, напевно, не знайдеться жодної дитини, яка б не хотіла велосипеда.

Ще з тих, давніх часів, коли двоколісні друзі були незграбними підлітками з величезним переднім колесом і крихітним заднім, з незручним кермом і сидінням, діти мріяли про них. Батьки збирали гроші, купували, ховали у великих картонних коробках, щоб на день народження, Новий рік чи будь-яке інше свято подарувати дитині радість. Поколінню сьогоднішніх батьків дарували до свят Орлятко, Україну, Тису, Десну. Зараз вибір в батьків ширший в будь-якій ціновій категорії.

Скажімо, для малят можна купити «Гномика» за 100 гривень, а можна вибрати бренд за вісімсот. Так само, для підлітків актуальними залишається стара добра «Україна», а можна їздити і на китайській «діючій моделі», за ціною в 300-400 гривень. Якщо батьки не хочуть економити на комфорті і престижі – до їхньої уваги будуть запропоновані велосипеди відомих фірм-виробників з міцною рамою, амортизованою вилкою, гарно встановленими передачами, які гарно і легко переключаються. В принципі, вибір за батьками.

 

Ми поговорили з Костею, продавцем-консультантом магазину «Велозона» в Луцьку, задали йому кілька питань(Велозона займається поставкою виробів лише відомих і добре зарекомендованих марок).

Привіт, Костю, розкажеш нам про дитячі велосипеди?

Привіт. Звичайно, — Костя якраз ремонтує колесо свого залізного коня.

Нас сьогодні цікавить питання про те, чи велосипед є найкращим подарунком для дитини. То як, часто батьки приходять вибирати такий дорогий подарунок?

Досить часто. Я б сказав, на шість дорослих купують чотири дитячих.

Ви представляєте широкий вибір продукції?

На замовлення: клієнт замовляє – ми привозимо, якщо в нас немає того, що він хоче.

Чи беруть діти участь у виборі велосипедів?

Ну, спочатку, найчастіше, батьки приходять самі. Потім я рекомендую, щоб прийшли з дитиною – примірятися. Буває, що батьками подобається одне, а дитина вибирає зовсім інше.

На яку суму потрібно розраховувати, щоб купити у вас велосипед?

Є різні цінові категорії. Найнижча (сюди входять і українські виробники) – від п’ятисот гривень (для дітей різного віку), найдорожчі велосипеди коштуватимуть майже вісімсот гривень для дітей від півтора до трьох років, дев’ятсот – для трішки старших, з діаметром колеса 16 дюймів, а з семи років і підліткові моделі – вже від тисячі двісті гривень. Взагалі, чим більший діаметр колеса, тим вища ціна.

Ну і останнє питання, Костю. А частіше на подарунки купують, все-таки, велосипеди чи аксесуари?

Звичайно ж аксесуари: велокомп’ютери, ремнабори, шоломи, насоси. Велосипед купується надовго, а от деталі до нього потрібні постійно, та й обвісити раму і кермо гарними фарами, світловідбивачами, дзеркальцями та іншою атрибутикою – і приємно, і корисно.

Дякую за розмову. Успіхів.

До побачення.

 

Костя залишився ремонтувати своє колесо, а ми пішли роздивлятися мрію кожної дитини – велосипед. Напевно, все-таки, це найкращий подарунок… після щеняти J.

 

Юля Смаль

Пласт в житті пластуна

Коли б хто запитав мене: що для мене Пласт, я б, напевно, відповіла, що Пласт – це просто моє друге я. Ще коли різноманітні патріотичні, скаутські, трохи мілітарні організації були майже в підпіллі, я стала пластункою, зовсім-зовсім малою, тоді вперше відчула різницю між просто розумною людиною і людиною, занятою в якійсь громадській діяльності. Важко уявити десятирічну дівчинку «політиком», а тим не менше, я брала участь в організації поетичних вечорів, розробляла програми мандрівок, вчилася дискутувати за всіма правилами, навіть стояла в обороні церков – такі були часи.

Табори тих часів, які зовсім-зовсім відрізнялися від піонерських, — це зоряне небо, скрип старих дерев під час нічної стійки (так-так, ми самі охороняли табір вдень і вночі), це теренові ігри, на яких вбрід переходили болото, щоб захопити «ворожий» прапор. Напевно, мені важко буде про все, по порядку в одній-єдиній статті. Чим Пласт відрізняється від школи? Чим пластові табори відрізняються від звичайних, відпочинкових? Чим пластуни відрізняються від інших людей? По-перше, в Пласті ніхто нікого ні чого не вчить. Не важливо, скільки тобі років – десять чи п’ятдесят – якщо ти пластун, ти, найперше, друг, п’ятнадцятирічний юнак звертається до сорокарічного виховника на ти, цілий гурток юначок (це п’ять-сім дівчат) можуть усі разом варити кутю на кухні своєї виховниці. Тоді для чого цим юначкам і юнакам, взагалі, дорослі? Ну, складається так, що дорослі вже мають якусь кваліфікацію з гірськолижного спорту, в’язання вузлів, самовиживання, природознавства, першої допомоги і інших, вельми цікавих речей, тому можуть бути інструкторам. І ясно, що батьки не відпустять дітей на табір, де зовсім будуть відсутні дорослі.

Сьогодні в школах часто згадують про принцип «рівний-рівному», тільки, все одно, ніхто цього принципу не дотримується. Йдеться, ніби про те, що вчитель мусить стати учневі другом, а, насправді, є вчитель десь дуже-дуже далеко від нас, і учень, якому не цікаво вчитися, ходити на додаткові заняття. Повірите? На пластові сходини новаки і новачки, юнаки і юначки ходять добровільно, їх ніхто не примушує, вони отримують від цього задоволення, а їхні виховники працюють просто так, бо їм це подобається, просто подобається бавитися, їздити до лісу, щоб черговий раз нагодувати комарів, поспівати українських пісень під гітару, в колі друзів біля вогнища, «повоювати» у черговий день індіанця чи здійснити черговий марш-кидок.

Пластові вже більше дев’яносто років. Народився в Україні неспокійного початку двадцятого століття, пережив еміграцію до різних країн світу – США, Австралії, Польщі, Англії, Канади, Словаччини, Аргентини і т.д., повернувся додому в кінці вісімдесятих років і захоплює все більше неспокійних дитячих і дорослих душ.

Не знаю, можливо, ця стаття нагадує вам чимось так званий «піар», може, вона надто захоплена, але можу розказати про найзвичайнісінькі сходини. Хочете? А на сходинах ми… Наприклад, малюємо відбитками. Мені довелося самій спочатку навчитися, але вийшло не погано. На сходинах ми говоримо про те, як можна розвести вогонь, якщо ти опинився серед болота, а вогонь розвести обов’язково потрібно. Ще на сходинах ми обговорюємо історію пласту, правила ведення дискусії, так-так, навіть таке є, співаємо, бавимося, багато-багато говоримо, готуємося… А готуватися приходиться до різноманітних речей: інтелектуальних змагів, спартакіад, Брейн-рингів, таборів, гаївок… Тому що пластунам, не важливо від віку, доводиться вчитися робити багато корисної і якісної роботи. Наприклад, задумали хлопці до дня захисту дітей допомогти дитбудинку, пішли і допомогли: зібрали іграшки, книжки, одяглися в робочий одяг, щоб поспилювати сухі гілки. А дівчата до гаївок зайняли цілу паркову площу, де на різних столах розклали зразки писанок, яйця, писачки, віск, фарби, готові вироби і вчили всіх бажаючих писати й собі. Крім того, вони довго, з зими аж до самого Великодня готували ігри, забавки, розповіді, щоб зайняти усіх допитливих перехожих. Скажете: та ну, стільки роботи, лінь! Будете праві, напевно. Але для тих, хто почав цим займатися, Пласт стає способом життя. Як для мене, наприклад. Навіть через двадцять років пластування, маючи своїх дітей, багато років «дорослого життя» за плечима, я все ще бавлюся зі своїми вихованками в Велику Гру (це друга назва Пласту). Можу гасати з ними на велосипедах лісом, можу здати своїх дітей, якщо треба кудись іти – довіряю своїми юначкам в усьому, вони – мої подруги.

Ну і до решти, розкажу ще про романтику таборів. Моє перше кохання, найцікавіші пригоди, багато літніх днів, приємних спогадів, сліз і сміху сталися саме на пластових таборах. Мені траплялося бути і в звичайних відпочинкових таборах, і в літніх школах, навіть в Артеці, але жоден табір не зрівняється з Пластом. Між іншим, саме завдяки Національній скаутській організації України – Пласту, завдяки Спартакіада, Орликіадам, вишколам, різним святам (Андрія, Валентина, перше квітня, Зелені свята, Купала), таборам, я вже об’їздила всю Україну, була в таких куточках, про які навіть мріяти важко. Так от, про табори.

Пластовий табір, якщо говорити про табір юнацький (11-18 років), проводиться серед лісу, в наметах. Дощ чи спека в жодному випадку не заважають програмі. Вдень юнаки, разом зі своїми виховниками мають заняття: піонерку (це вміння в’язати брами-дошки оголошень-інші таборові споруди за допомогою линви) – кожен пластун має вміти в’язати близько двадцяти різних вузлів, табірництво, першу допомогу, природознавство і самовиживання, спів… стільки занять, що іноді голова обертом іде. Але заняття ці зовсім не схожі на уроки, бо відбуваються серед лісу, з практикою, сміхом і, зрозуміло, з користю. Юнаки самі варять їсти на вогнищі, самі стоять нічну стійку, бережуть прапор, самі слідкують за порядком. На фотографії є брама – вона збудована без жодного гвіздка – тільки за допомогою линви. На таборі щодня відбувається ватра – вечірня розвага, де люди співають собі, балакають, граються в смішні ігри, ставлять сценки-імпрези. А ще на таборах закохуються, дивляться в безмежно оксамитове чорне-пречорне небо, дихають свіжим лісовим повітрям, що пахне скошеною травою і вологою землею. Ех, це я знову переходжу до ліричних відступів. Табір – це ще дуже багато теренових ігор. Терен – територія. Тобто, теренова гра – це гра на великій території, гра, в якій обов’язково бере участь карта, увага, вміння орієнтуватися на місцевості. Гра може бути на знання: знайти «хворого», надати першу допомогу, транспортувати до табору, розпалити на швидкість вогонь, закип’ятити на ньому воду, поставити правильно і швидко вогонь, розшифрувати повідомлення, написане морзеткою, дати правильну відповідь на питання, пролізти під «павутинкою. А може бути «день індіанця», це для прикладу, бо варіантів цих ігор безліч. Тобто два «ворожих» табори – ловлять один одного, відбирають «життя», «прапори», завойовують територію, стратегічні запаси тощо. Цілий таборовий день занятий. Скажу навіть більше. Коли пластун повертається додому з табору, кілька днів його не впізнають власні батьки – така працьовита і слухняна дитина. Самим смішно, а зробити нічого не можеш, так звик працювати за останні чотирнадцять днів.

Що додам? Не знаю жодного пластуна, який би був «неуспішною» людиною. Коли ти з самого дитинства привчений до роботи, то виростаєш і стаєш в усьому успішний. А, я ще не розказала про «новацтво», тобто, про Пласт для 6-11 річних пластунів. Але, як бачите, і цього, що вже написано, вийшло досить багато. Тому новацтво, історію… і що ще не розповіла – розкажу наступного разу.

А, може, є питання?

 

Юля Смаль