Пора до садочка?

Пора в садочок?

В житті кожної мами, тата, бабусі, дідуся, тітки чи дядька настає мить, коли улюблене чадо треба віддавати до дитячого садочка. Що ж робити? Куди віддавати, чи віддавати, чи, може, краще найняти няню? Батьки в пошуках рішення заробляють нервові зриви і сиве волосся, але нікуди не подінешся – рано чи пізно мамі треба виходити на роботу. Якщо немає бабусь, дідусів, або, якщо вони працюють, то доводиться думати над тим, щоб віддати свою кровиночку, дитиночку, малятко кохане чужим людям, а вони вже обов’язково там, в садках, над нею (ним) познущаються, застудять, зламають психіку, заразять глистами тощо. Велику роль тут грає внутрішній психологічний спротив мами: вона не хоче розлучатися з дитинкою на цілий день, особливо після того часу, який вони разом проводили цілодобово. Починаються хаотичні пошуки садочка-няньки-вихователів. Батьки намагаються знайти найдорожчий, найпрестижніший садочок, через знайомих шукають, кому з вихователів можна довірити синочка або доню.

Потім, коли рішення вже прийнято, настає найскладніше: привчання дитини до садочка і матері до відсутності дитини. Без сліз тут рідко обходиться. Але не можна заздалегідь сприймати таку ситуацію як травматичну.

Пропоную занепокоєним батькам не так поради, як власні спостереження, адже мені теж скоро віддавати своїх двійнят до садочка. Доводиться багато читати, спілкуватися з іншими батьками, з вихователями, медпрацівниками. Добре, що зараз ера інформації, завдяки чому спілкування з Австралією, Сполученими Штатами, Польщею, Києвом, Львовом тощо не є проблемою. Отже:

1.                     Найкраще спостерігати за садочками, які розташовані найближче до місця вашого проживання, прогулянок тощо. Ви можете зробити висновок про садочок, якщо кожного дня проходитиме повз нього, бачитимете, як вихователі ставляться до дітей, чи слідкують, чи бавляться, чи сваряться. Якщо вам сподобається загальна атмосфера в садочку, можна спробувати! Я бачила, що в садочку біля мого будинку виховательки разом з дітьми прикрашали свої павільйончики саморобними прикрасами, бавилися в ігри, бігали. Але, разом з тим, довелося бачити там і іншу картину: дитина впала обличчям в пісочницю, набрала повний рот піску, а вихователька в цей час була дуже зайнята розмовою на іншому боці майданчика. Враховуючи, що в садочку ще й працює моя рідна тітка, схиляюсь до думки, що він нам радше підходить, ніж ні.

2.                     Якщо виходу нема і вам все одно доведеться віддавати дітей в садочок, то не збирайте негативних історій. Донька моєї подруги, навіть хворіючи, вимагає, щоб її вели в садочок, бо там друзі, іграшки і вихователька, яку всі діти дуже люблять. Не забувайте, що виховательки — перш за все люди і з ними завжди можна домовитись.

3.                     Коли доводиться залишати дитину в садочку, згадайте, що вона не знає, що таке час. Їй здається, що ви йдете "навіки". Сядьте з дитиною і розкажіть, коли ви за нею прийдете: "Бачиш, сонечко зараз он там. Я за тобою повернусь, коли воно буде он там. А за цей час ви погуляєте, пограєтесь, поспите і знову вийдете на вулицю. Значить, запам’ятав, що будете робити? Добре. А де має бути сонечко, коли я за тобою прийду?" Тепер дитина точно знає, що дорослий не просто привів його і залишив, але й що по неї повернуться в певний момент.

4.                     Якщо вам дуже боляче розлучатися з дитиною і ви самі погіршуєте ситуацію, провокуючи дитину на сльози, то варто, щоб дитину відводив хтось інший: тато, бабуся, сусідка  разом зі своєю дитиною. Так вашому сину чи доньці буде простіше, бо не доведеться прощатися з мамою й вигукувати: "Я не хочу тут бути! Нащо ти мене сюди привела!" Після того, як дитина і ви звикнете, можна водити і самій.

Попри всі ці поради, ви обов’язково мусите прислухатися до своїх внутрішніх відчуттів. Можливо, і вам, і вашій крихітці легше буде залишатися вдома. Доведеться шукати якусь надомну роботу, але, разом з тим, ви уникнете зайвих стресів і неприємних ситуацій.

Так, у нашій країні не до кінця вирішена проблема зі щепленнями. Якщо мама категорично від них відмовляється, у неї можуть виникнути проблеми з медперсоналом і адміністрацією садочка. Їх можна зрозуміти – є нормативні документи, згідно з якими, вони мусять зробити все для імунізації дітей. Але мама, яка прийняла відповідальне рішення, теж не хоче поступатися. Той, хто знає свої права за законом, відстоїть перебування дитини в закладі дошкільного виховання. Та скількох нервів це коштуватиме, навіть подумати страшно.

Діти беззахисні перед агресією дорослих. Тому уважно придивляйтесь до дитини. Вона ставить ляльок в куток, щось їм вичитуючи? Б’є лінійкою по столу? Тоді пора спілкуватись з вихователькою.

Думаєте, це в нас так усе погано: дітей застуджують, глистами заражають, годують з погано вимитого посуду? Ні! Ось вам приклад: півторарічний хлопчик — син емігрантів з наших країв — ходить до садочка за 800 доларів в місяць (це в передмісті, а в самому місті від 1000). Але коли одного разу батько прийшов забирати дитину з садочка, виявилось, що в приміщенні дуже спекотно і відчинені вікна. Надворі був мороз. На зауваження батька вихователі ніяк не відреагували, а дитина наступного дня прокинулася з отитом – запаленням вушка. Сваритись батьки не хочуть, щоб не створювати собі проблем – чергу на садочок вони чекали рік, а на скарги чують відповідь: «Якщо вам щось не подобається, ви можете забрати свою дитину!» Хлопчику приписали антибіотики, батьки з ним бути не можуть, оскільки обоє працюють. Одним словом, розвинена країна.

Для наочності наведу відповіді моїх інтернет-друзів на питання "чи варто віддавати дитину в садочок?"

 

"Є різні дитячі садочки. Я, наприклад, свого водив в садочок до своєї мами (вона завідуюча садочком). Враження гарні. Дитина розвивається в товаристві з іншими дітьми, а не дома сама з собою або з мамою. В таких закладає є програма навчання, я впевнений, що вона дотримується на сто відсотків. В садочку працює багато гуртків, від малювання до басейну. Погодьтесь, що в домашніх умовах такого досягти важко. Вважаю, що віддавати дитину в садочок раніше двох років не варто. Шкода малятко. Воно ж ще й говорити толком не вміє, не говорячи  вже про решту." (батько, Київ).

 

"Мій похресник ходив у садочок, той що за першим будинком (біля дитячої поліклініки), і віддали його дуже рано, десь у півтора роки, але в садку музкерівником працює його бабуся, так що він був під подвійним наглядом. Став комунікабельним, рухливим, кмітливим. Цікавих заходів для дітей в них повно, ледь не щотижня. Возили і на екскурсії по місту. Скаржитись не було на що. Тепер будемо школу освоювати…" (Луцьк)

 

"Навіть взяти для прикладу свята… Новий рік. Дітей з раннього дитинства вчать водити хороводи біля ялинки, батьки в коридорі виглядають своє чадо. Це ж надзвичайно! Хіба можна дома таке створити? Свого молодшого я теж туди віддам. Діти – це щастя!" (батько, Луцьк).

 

"В садочок дитину треба віддавати обов’язково. Де ще вона навчиться битись і відстоювати свої іграшки?" (батько, Луцьк)

 

"НІ-ЗА-ЩО!!! Моя мама працювала в садочку, який вважався найкращим по ставленню до дітей. Я часто після школи туди приходила, була там годинами і такого надивилася!!! Там же ламають особистість дитини… Кого там хвилює, який в кого біологічний годинник? А як вирішується ситуація, коли кілька дітей хочуть гратися однією іграшкою? А харчування? Хіба ви не питаєте в дитини — що вона хоче їсти з того, що є? В садочку діти не можуть обирати. Мої двоє дітей в садочок не ходили. як не складно мені було все встигати, але я жодної миті про те не пошкодувала. (мама, Київ)

 

"Потрібно. З тієї точки зору, що соціалізація сьогодні дитині необхідна — без неї ніяк." (Дніпропетровськ)

 

"Я ходила в садочок, по тій простій причині, що батьки були на роботі, але страшенно не любила там бути. Хоча саме там навчилася їсти часник з борщем..
Мої знайомі мають 2-річну донечку, спочатку довго шукали їй садочок, керувалися критеріями — добрі вихователі, близько від дому, погодинне відвідування. Знайшли, мала ходила спочатку з плачем, потім з хниками, тепер, коли там почалися танці і різні руханки ходить із задоволенням.." (Тернопіль)

 

"Збираємось віддавати восени. Основний аргумент — людина живе у соціумі, при чому часто далеко не дружньому. Тому, все одно, колись починати. А раз так, то краще починати раніше: здатність адаптуватись краща та й невдачі не такі критичні. Тобто те, що в 7-10-14 здається трагедією на все життя, у 2 ще таким не є. А найбільший страх пов’язаний з тим, що всі мої вищенаведені теоретичні розмірковування нічого не варті, що дитині пропресують психіку і т.п. Побутових проблем не торкаюсь, бо тут уже можна перебирати." (мама, Івано-Франківськ).

 

"Одна моя родичка, сиділа вдома і водила дитя в садочок — "шоб був в колективі". Спочатку він там простудився, потім отруївся чимось, потім зламав руку. Я передумала віддавати діток в садок, коли гуляючи біля одного тут, де ми живем, почула як вихователька верещить на якусь бідну маму: "Єслі ви будєтє єщьо виступать і жалаватса то ето очень плохо отразітса на вашем рєбьонкє!!!!". А подумати — хто туди йде працювати? Я вчилась в педінституті, так, наскільки знаю, з випуску в державні садочки і школи пішли тільки останні двієчниці, які не змогли собі знайти пристойної роботи."  (мама, Київ, двоє синів, три і півтора року)

 

"Цілковита зрівняйлівка. Я молодших хотіла була віддати в садок "Монте Сорі", де начебто — індивідуальний підхід. Пішла, поспілкувалась із вихователями, зрозуміла, що там те саме. Через кілька років моє враження підтвердили деякі шкільні вчителі і батьки тих дітей. Ніхто з моїх дітей не ходив у садок. Було важко, доводилось працювати ночами і не зовсім робити те, що хотілось. Пізніше по черзі з чоловіком водили їх у різні школи для дошкільнят, на музику і т. ін. От вам до речі, соціальна адаптація. Але там викладачі не дозволяли собі тиснути на дитину, ніхто їх не годував із погано вимитого посуду й не заносив глистів, ніхто ні до чого ґвалтовно не змушував (наприклад, доїж, хоч вдавися, а то стоятимеш у кутку без трусів). І от парадокс: мої малі у Києві українізували дітей у дворі на майданчику. Тоді як садківські діти з україномовних сімей починали говорити ламаною російською. Можна про це дисертацію написати. Але кожен має вирішити для себе сам. От усі говорять: "Дитина спершу плакала, потім — звикла". Ви лише уявляєте собі, який це стрес у маленькому віці, і як катастрофічно він може позначитися на подальшому житті дитини?! Але, згодна, є діти цілком "садкові". Особливо, якщо пощастить з вихователькою "від Бога" (такі, хоч як це дивно, досі трапляються).
Щодо мене, то моя мама навмисне пішла працювати в садок, куди віддала й мене. Більшу частину днів я ховалася в маминій групі у кладовці й відмовлялась іти в свою. Зрештою, батьки побачили, що справа безнадійна і з 4 з половиною років почали лишати мене саму вдома, за що я їм дуже вдячна". (мама, Київ, троє дорослих дітей).

 

 

Можна довго розповідати жахливі історії про садочки або, навпаки, захоплюватися розвиненістю дітей в колективі, набором занять і т. д. Проте ні те, ні те не допоможе вирішити питання: йти чи не йти вашій дитині до садочка. Будьте терплячі: послідкуйте за садочком, в який плануєте віддавати дитину, познайомтесь з вихователями і адміністраторами, зрештою, знайдіть знайомого, який би "замовив" за вас слово. Розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй, для чого віддаєте в садочок, зрозумійте, що зміна середовища для неї – травма. Навчіться заспокоюватись самі, не збирайте страшних історій, якщо вже ваша дитина ходить до дошкільного закладу.

 



 

Пора до садочка?: 1 комментарий

  1. те, про що я прочитала це жах, але іноді може і правда, але є вихователі, які дуже люблять ваших малят, повірте. вони віддають їм всю свою любов.

Обсуждение закрыто.