Кого робота любить?

Кого робота любить?

Якщо людина знаходить те, що їй до душі, то вона більше жодного дня в житті не працює, а лише займається улюбленою справою.

(перефразоване)

Трапляються на життєвому шляху люди, які катастрофічно не вміють шукати роботу. Вони професійно подають резюме, їх в обличчя знають в кожному кадровому агентстві і з освітою ніби все гаразд, а робота їх не любить і все, не знаходиться те, до чого лежить душа. Ці люди мають безліч записів в трудовій книжці, можливо, вони навіть ризикнуть відкрити свій маленький бізнес, але ніколи з них не вийде ні топ-працівників, ні трудоголіків.

Є інша категорія людей. Здається, в їхніх руках все горить. Вони можуть робити все, що захочуть і ніщо їм не може в цьому завадити. Легко змінюють пріоритети, захоплення, швидко вчаться, їх поважають (не обов’язково люблять) в колективі, все вдається. Вони досягають вершин, а потім легко змінюють вид діяльності, починаючи з нуля, знову вчаться, важко працюють, але робота в їхніх руках і головах кипить. Таких люблять працедавці і зовсім не знають в кадрових агентствах, оскільки сенсу їм там з’являтися нема, або знають лише, як високооплачуваного працівника, якого б хотіло перекупити *** підприємство. Це топ-працівники, це трудоголіки, які роблять те, що хочуть, і отримують за це стільки, скільки хочуть. Справжня мрія. На жаль, таких людей мало. Переважна більшість працівників відпрацьовують свій роботчий день.

Чому? Кого робота любить? Чи можна щось зробити, щоб полюбити роботу самому.

Почнемо. Спочатку про причини, чому ми не любимо свою роботу.

Причина перша. Не та професія.

Ситуація:

  Доню, ти підеш вчитися на бухгалтера (юриста, менеджера, біолога тощо).

  Але ж, мамо, я хочу танцювати (малювати, писати вірші, фарбувати стіни).

  Це не професія, послухай мене, бо я краще знаю, чим займатися моїй дитині!

Минає п’ять років студентського життя, дитина стає дорослим спеціалістом в галузі, до якої її не тягне, яка просто мало оплачується, яку обрали дитині батьки, мода, суспільство.

Що робити? Міняти спеціалізацію. Вірити в свої сили, знаходити курси, факультети післядипломної освіти, навчання для компаній, йти до мети. Адже, робота, яку спочатку не любиш, потім буде все більше і більше викликати відразу, спричиняючи нервові зриви.

Причина друга. Не той колектив, не та посада.

 Людина знаходить роботу, відповідну кваліфікації, але не вживається в колективі. Або обіймає посаду, яка не відповідає ні акцентуації особистості, ні типу темпераменту.

Що робити?

Вибирати посаду не з позиції імовірного престижу, а з позиції емоційного комфорту. Намагатися не вступати в конфронтації ні з колективом, ні з керівництвом. Звільнятися, якщо все ж, робота з даним колективом не можлива.

Причина третя. Не усвідомлення власної ціни.

Попри те, що люди вже давно не речі і не меблі, їх, за законом не можна ні продати, ні купити, все ж не даремно вживається термін "найманий працівник". Працівник, який продає свій час і вміння роботодавцю. Завищуючи собі ціну, людина втрачає шанс на працевлаштування, а занижуючи – на повагу і можливості до зростання.

Що робити? Бути впевненим у собі, але не самовдоволеним, знаючим, але не абсолютом в знаннях, лабільним, але не ламким. Фраза: "Я не вмію цього робити, але навчусь обов’язково", — сприяє контакту з майбутнім керівництвом. Фраза: "Ой, як же це, я ніколи такого не робив", — зазвичай викликає негативну відповідь при підборі персоналу.

Причин і наслідків, способів боротьби з невдачами є безліч. Для цього варто відкрити один з тих посібників, що останнім часом впадають в вічі з вітрин книжкових магазинів. "Як заробити свій перший мільйон", "Навчися бути лідером", "Як правильно шукати роботу". Ці книжки написані спеціалістами психологами і інколи, при вмілому використанні, можуть дати якийсь позитивний результат, як і різноманітні психологічні тренінги і курси, але…

Якщо прийнято рішення розпочати пошук роботи, то першим кроком в цьому напрямку є складання резюме. До цього кроку не варто ставитись зневажливо, оскільки дуже часто спілкування з роботодавцем починається саме з цього, і якщо резюме не несе у собі якоїсь "родзинки", то особисте знайомство з претендентом може так і не відбутися. Постає питання: що варто, а що не варто писати про себе. Звичайно, воно має відповідати класичним вимогам (тобто мати певні розділи і певним чином викладену в ньому інформацію, але крім цього резюме має містити щось таке, що може відрізнити кандидата серед десятка інших. Дуже часто бувають випадки, що цікава, розумна та перспективна людина приходить у агентство з пошуку роботи, залишає готове резюме, а роботодавці цією кандидатурою не цікавляться. Претендент на вакансії не розуміє причину відсутності пропозицій, а все могло бути інакше. Висновок: якщо виникла неохідність скласти резюме, потрібно добре подумати, зважити всі свої позитивні сторони, знайти індивідуальну "родзинку", при можливості почитати резюме ваших конкурентів і, зрештою, порадитися з професіоналами.

Нарешті, готове резюме, і можна перейти до другого кроку.

Сучасна людина може використовувати всі шляхи для досягнення бажаної мети. Існує багато способів пошуку роботи.  

1. По знайомству. Цей варіант обмежується шириною кола знайомих. Крім очевидних переваг він має і недоліки: невелику заробітну плату та відсутність можливості кар`єрного росту — до протеже упереджене ставлення. Проте, якщо пошук роботи відбувається вперше, нехтувати цією можливістю не варто.

2. Пошук роботи по газетах. Перевагою є простота цього методу. Недоліком — більшість вакансій, які надруковані в газетах — мережевий маркетинг або просте обдурювання. Інші вакансії з газет на момент їх виходу часто не актуальні, оскільки газети виходять через три дні після подачі оголошень.

3. Internet. Перевага цього методу пошуку роботи — його доступність. Недоліки — половина вакансій з Internet не відповідають дійсності.

4. Кадрові і рекрутингові агентства. Пошукач має знати різницю між кадровими та рекрутинговими агентствами.

Кадрові агентства беруть оплату з потенційних клієнтів (причому, якщо агентство бере відсоток з першої заробітної плати — це означає, що воно також зацікавлено у їх працевлаштуванні). Переваги цих агентств у тому, що в них завжди набагато більше вакансій і відсоток влаштованих через кадрові агентства в десятки раз більший, ніж через рекрутингові. Якщо Ви не являєтесь рідкісним спеціалістом, цінність якого очевидна кожній фірмі, є зміст використати саме цей метод.

У рекрутингових агентствах за послуги сплачує фірма-замовник, проте недоліком таких агентств є менший відсоток влаштованих працівників, за рахунок значно меншого числа замовлень (особливо це стосується працівників середньої ланки). Хорошим виходом є кадрово-рекрутингові агентства. У випадку, якщо роботодавці погоджуються оплатити послуги агентства, пошукач роботи за них не сплачує, а у випадку незгоди фірми на платний пошук спеціалістів, є можливість скористатись великою базою вакансій кадрового напрямку. Результат — швидке влаштування на бажану вакансію. Існує ще один важливий момент — коли людина іде реєструватись в агентство з працевлаштування, потрібно вдягнутися так, наче вона йде на співбесіду до роботодавця та по можливості таким самим чином необхідно будувати розмову. Від справленого на залежить частота пропозиції роботодавцям Вашого резюме.

Третім кроком у пошуку роботи буде етап співбесіди з роботодавцем. Тут одяг, біжутерія, висота голосу, манера поведінки, навіть те, як людина сідає на крісло, все має значення. Найкраще на співбесіду вдягнути не яскравий костюм, помірну кількість біжутерії (це стосується жінок — діє правило: краще менше, та ліпше). Велике значення має взуття (як не дивно багато чоловіків про це не задумуються) — його чистота, фасон, відповідність до костюму.

Перед співбесідою простіше всього заздалегідь продумати відповіді на деякі загальні питання. Починаючи з найбільш ймовірних — розповісти про себе, останнє місце роботи, причини звільнення, стосунки з колишнім керівництвом. На більшість питань, які задаються при співбесіді не слід давати прості відповіді "так" чи "ні". Відповіді мають звучати у доконаній формі та бути обґрунтованими. Не слід давати негативні відгуки про колишнє місце роботи, керівництво та колег, оскільки ваше можливе керівництво може розцінити це як потенційну погрозу для своєї власної компанії чи персони. Найкраще назвати нейтральну причину: нерегулярність грошових виплат, відсутність перспектив росту, віддаленість від місця проживання, незручний графік роботи і т. д. Необхідно підкреслити переваги, згадати про недоліки. Це додасть вам балів. Співрозмовник буде впевнений, якщо йому прийдеться мати справу з цим працівником, він може розраховувати на таке ж відношення. Варто завчасно ознайомитись з напрямком діяльності та специфікою компанії. Під час демонстрації знання сфери діяльності, динаміки розвитку компанії та її останніх досягнень, здобувач підтверджує свою компетентність виявляє повагу до роботодавця. Необхідно дати позитивну оцінку діяльності компанії в цілому. По-можливості варто зробити кілька пропозицій та критичних зауважень, показати імовірну корисність компанії, що проводить з вами співбесіду.

Працівника, якого поважають, ініціативного, закоханого в свою роботу,  не звільнять і боротимуться за нього з конкурентами, працівника, який не склав ціни собі сам і відпустять легко і причину звільнити завжди знайдуть.

Отож, "учітесь, читайте" (Т.Шевченко), складайте собі ціну і обов’язково обирайте свою професію, посаду, роботу. А тоді, коли на роботі буде цікаво, коли ви зможете реалізувати власні амбіції і стосовно власного розвитку і стосовно фінансового забезпечення, ви зможете стати по-справжньому успішною людиною, в особистому житті, в громадському, в будь-якому.

Тільки тоді людина щаслива, коли на роботу йде з задоволенням, а додому з посмішкою! І це не правда, що робота любить дурних, робота любить щасливих і захоплених.

Успіхів.
Юля Смаль.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*