Володимир Маяковський. А ви б змогли?

Володимир Маяковський. Спроба зазирнути.

"А ви б змогли?.." (1913)

А ви б змогли прожити життя так, як прожив він? А потім так само гучно піти молодим, гордо грюкнувши дверима? Ми давно звикли до Маяковського – пропагандиста, агітатора, комуніста, борця, запроданця, продажного поета і т.д. В нас прийнято зневажливо махати рукою при одній згадці імені, але що ми про нього знаємо, щоб мати право засуджувати і єхидно посміхатися, згадуючи широкі штанини, з яких він дістає… паспорт? Можливо, тільки одне здатне посіяти сумнів в душі зацікавленого – факт його незрозумілого самогубства: сам чи допомогли? Якщо сам, то чому, якщо допомогли, то за що, кому став не зручним? Зберігши в душі ідеали революції, але зневірившись в її результатах, поет зіткнувся з системою, яку він з надзвичайною єхидністю зобразив в своїй сатирі. Творча криза, відторгнення від читачів, конфлікт з системою могли стати причинами самогубства поета. Іншою ж, рівнозначною причиною, на думку біографів, були невлаштованість в особистому житті. Таємниця навіки залишиться таємницею.  В будь-якому випадку, навіть через майже вісімдесят років після смерті, він не припиняє цікавити і заворожувати. Твори В.Маяковського непідвладні часові. За гуркотом і вибухами ритмів можна побачити і його епоху, і душу поета.

Володимир Маяковський прожив, відгорів тридцять сім років. Головний опонент Єсеніна, який щиро побивався над могилою ворога. Поет, художник, революціонер, футурист, а ще, як виявилося, неабиякий романтик і майстер нецензурної лайки. Хто ж він, зрештою?

В житті автора безсмертних рядків, вбитих в голови цілих поколінь, про "ананаси і буржуїв", "что такое хорошо" і безліч інших, крім громадянської лірики, важливе місце займає лірика любовна. Вона зовсім не личила справжньому пролетарському письменнику, про неї майже не говорили, її не вивчали на уроках літератури. Взагалі, про особисте життя Маяковського не прийнято було говорити за радянських часів, дуже вже воно вибивалося за рамки суворої дійсності, де, як відомо, "сексу немає". Хоч поет був неабияким любителем і цінителем жіночої статі, в його житті була лише одна муза, яку він ділив з її законним чоловіком. Ділив, при тому, не ховаючись, так і жили, справжнісінькою шведською сім’єю. В історії поряд з його іменем згадується Лілія Брік. Саме її поетичне ім'я римував В.Маяковський, саме їй присвятив він більшість своїх творів, це її ініціали, наче навмисне для тонкого поетичного слуху В.Маяковського, складались у слово ЛЮБЛЮ.Чого насправді було більше в стосунках Маяковського і Бріків – кохання чи футуристичної декларації – не відомо. Але поезія, присвячена Лілії Брік, Лілічці, романтична, лірична, здатна ніжну жіночу душу закохати в себе.

Гіперболізм світосприймання поета допомагав йому у творчості, але заважав у житті. Він прагнув великої віри, всесвітнього визнання, космічного кохання. Вони познайомились влітку 1915 р. На той час Лілія була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації Маяковський та Бріки знайшли незвичний: погодилися на “любовний трикутник” і створили нову родину. Йосип Брік, який дуже кохав дружину, обрав собі роль друга і порадника. До речі, саме він перший почав вивчати віршування поета, допомагав йому. Брік допомагав Маяковському в скруті. Так, в автобіографії "Я сам", згадує в розділі  "ПРИЗОВ": "Забрили. Тепер йти на фронт не хочу. Прикидаюся креслярем. Вночі вчуся в якогось інженера креслити авто. З друком ще гірше. Солдатам забороняють. Один Брік радує. Купує мої вірші по 50 копійок за рядок. Надрукував "Флейту хребта" і "Хмару". Хмара вийшла периста. Цензура в нього дула. Сторінок шість суцільних крапок. З тих пір в мене ненависть до крапок. До ком теж."

Багато фактів свідчать про справжню ніжність і довіру в тих стосунках. Лілію Брік поет називав свою єдиною жінкою; незважаючи на те, що в його житті з’являлися й інші захоплення  — Еллі Джонс, Тетяна Яковлєва, Вероніка Полянська, — Маяковський завжди повертався до Лілі. У передсмертному листі до уряду саме Бріків поет визнавав своєю родиною.

Згідно з офіційною версією, що викликає чимало сумнівів, поет застрелився 14 квітня 1930 р., коли Бріків не було в Москві, і мати Маяковського повторювала: “Якби була Ліля, цього не сталося б…” Куля, що обірвала його життя – ще одна загадка. Чому поет, який засуджував самогубство С.Єсеніна (до речі, вкрай непевне), буцімто вчинив так само? Версій існує багато, але зрозуміло одне: він поступово втрачав упевненість у своїх ідеалах (творчість останніх років переважно сатирична); крім того, самогубство було одним із головним мотивів у житті Маяковського. За словами Л.Брік, це було ніби хронічною хворобою Він кілька разів намагався піти з життя… і одного разу це закінчилося трагічно.

   Після смерті ім'я В.Маяковського знову стало об’єктом політичної гри. Через 5 років після трагічного пострілу Сталі проголосив В.Маяковського “найкращим поетом епохи”. Великого бунтівника одягли у бронзу, зрівнявши гострі кути, а творчість пошматували на цитати, які, виокремлювали, справляли потрібне для влади враження.

Потрібно згадати про основний, публічний аспект життя поета: його громадянську лірику. Основні теми лірики Маяковського – радянський патріотизм, героїка соціалістичного будівництва, зверхність соціалістичного ладу над капіталістичним, боротьба за мир, укріплення обороноздатності країни, місце поета та поезії в робітничій лаві, боротьба з пережитками минулого і т.д.

Варто згадати ще про стиль Маяковського. Нерідко можна зустріти ствердження, що віршування Маяковського унікальне і він не мав попередників, це не зовсім так. Для метрики Маяковського характерне широке використання акцентного вірша в поєднанні з вільними варіантами класичних розмірів – ямбу і хорею; поліметричні композиції об’єднуються стилем і єдиною синтаксичною інтонацією, яка задається графічною подачею вірша на декілька рядків, що записуються в стовпчик, а з 1923 року відомими "східцями", яка стала "візитною карткою" Маяковського. Проте, про "східці" Маяковського ходили і більш приземлені чутки. Деякі були впевнені, що поет "ламав" рядки лише для того, щоб збільшити гонорар за публікацію віршів, оскільки тарифікувався кожен рядок твору.

Ще однин Маяковський – художник. Хоча його не визнають за неабиякий талант в художньому мистецтві, його освіта (а закінчував він, власне, художнє училище) і творча жилка дозволили йому втілитися у надзвичайно талановитих агітплакатах, багато з яких до сьогодні відомі.

Марка России 2000 года.Владимир Маяковский и Окна РОСТА

   Марка Росії 2000 року, на задньому плані – герої плакатів Маяковського.

В останні роки життя В.Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він “став на горло власним пісням. У відповідь на свою поему “Добре!” збирався писати нову – “Погано!”.

Сьогодні в Україні багато поетів перекладають найкращі, раніше не відомі твори Маяковського — бунтаря. Ці переклади і цікаві, і корисні, дозволять молодому читачеві (та й немолодому теж) познайомитися з новим, не відомим Маяковським, таким, в якого не можна не закохатися.

 Юля Смаль

 

Домашні улюбленці

Який же благословенний час, коли все в квартирі лежить на своїх місцях, всі меблі виглядають природно з усіма ручками та шухлядками, домашні тварини спокійні і задоволені життям. Та настає момент, коли доводиться ховати високо-превисоко ножі та виделки, постійно чистити килими і сто разів на день складати одні й ті ж речі, все знервованішими стають домашні улюбленці, ховаючись під дивани-ліжка, на шафи, тобто в доступні для них місця. Але від маленьких ручок наших підростаючих дітей дуже важко заховатися. Отже, якимось чином треба одночасно задовольняти і всеосяжну допитливість крихітки і право на особисте життя пухнастика.

Здається, ну що тут такого? Кіт в хаті! Пухнастий, симпатичний, воркочучий антидепресант. А нічого подібного. Навіть  найлінивіший і найтерплячіший Мурчик, не витримає, якщо його почнуть тягати за вуса чи хвоста, а тоді вже хата наповнюється невтішним плачем: і дитину шкода, і Мурчика можна зрозуміти – він дає зрозуміти, що його терпець увірвався. І правильно, між іншим, робить, бо ж дитина мусить знати межі світо пізнання, наступає та мить, коли це стає небезпечним.

У нас дома є кішка, яку ми щоліта відвозимо в село – погрітися на сонечку і погуляти в траві, а там нещодавно з’явився ще один волохай – щеня Ляля (нащадок гордих родин чистокровних вівчарок і ротвейлерів). Так от, кілька подряпин і попереджуючих голосних мнявів навчили дітей (а в мене непосидюча двійня) поважати особистий простір кота – коли він в своїй хатині, то зачіпати не можна, не можна чіпати хвоста, лап та вусів. Мало того, що діти навчилися гладити кота, а не бити, то тепер вони в квача грають всі троє (правда, Мурзілка, так її звати, трохи вільніша в виборі шляху руху), то тепер вони можуть разом спати, їсти, спостерігати один за одним і процес пізнання світу набуває нового сенсу. Тепер це можна робити разом з пухнастиком. Ляля – це трішки інша проблема, маленьке щеня, в два місяці на задніх лапах ростом з мою доньку, життєрадісне до божевілля, воно замордовує будь-кого дорослого вже на п’ятій хвилині спілкування. Попри те, з дітьми вони борюкаються, як вовченята на галявині. Разом сміються, гавкають і чого тільки не роблять. Думаю, росте чудовий друг і захисник моїм дітям. Інколи, коли хтось з малих є недостатньо спритним, Ляля може вихопити булку, цукерку чи іграшку з ручки, тоді починається нова серія – відстоювання свого.

Не зважаючи на цю райдужну картину, намальовану мною, картина "діти-улюбленці" не завжди світла і радісна. Починаючи від алергій і закінчуючи повним не сприйняттям, а тому постійною потенційною небезпекою. Давайте поступово.

Як тільки маля починає ходити, воно перетворюється в невтомного дослідника. Дитину цікавить абсолютно все, що його оточує, включаючи домашнього улюбленця, його іграшки, посуд, з якої він їсть, їжу й навіть туалет. Малюк не розуміє, що його різкі рухи, стрибки, дотики (удари, поштовхи) можуть заподіяти тварині біль. І, як наслідок, можлива природна реакція тварини — вкусити, подряпати…
Американець, доктор Стефані Шварц, консультант із питань ветеринарії, вважає, що з того моменту, коли дитина почала ходити, батьки повинні почати вчити її спілкуванню з домашніми тваринами.
Основне, щоб дитина зрозуміла: тварина — це жива істота, що, як і людина, відчуває біль і ображається, якщо з нею погано поводяться. Але пояснень у цьому випадку буде недостатньо.
Маля повинне засвоїти:


• до яких частин тіла тварини доторкатися не можна, тому що це може заподіяти їй біль;
• тварину не можна чіпати, коли вона спить, їсть або грається з улюбленою іграшкою;
• не варто переслідувати домашнього улюбленця, коли той хоче втекти — виходить, тварина не настроєна на спілкування.

Постарайтеся навчити дитину розпізнавати ситуації, коли тварина взагалі агресивна. Маля також повинне навчитися порівнювати свою силу й передбачати наслідки свого поводження. У деяких випадках можна вдатися до рольової гри: нехай маля уявить себе в ролі тварини, а мама або тато виступить у ролі дитини.

Однак якщо ви вважаєте, що ваша дитина до спілкування із твариною ще не готове, те краще домашнього улюбленця від дитини ізолювати. Можливо, вам доведеться на якийсь час тварину віддати. І не слід думати, що це зрада. Навпаки, це буде дійсно гуманним жестом. Навіть спокійна й “надійна” тварина має свій “поріг чутливості”. Щеня або кошеня можна буде взяти в дім, коли малюк навчиться себе контролювати.
Якщо ж дитина до тварин проявляє особливу агресивність, то над цим варто серйозно задуматися (можливо, аж до консультації психолога).
И, нарешті, не кожну людину тварина сприймає як свого господяря, і, отже, не кожного вона буде любити й не кожному підкорятися. “Звання” господаря у тварини ще потрібно заслужити.
А взагалі, на думку доктора Шварц, маленька дитина й тварина — не найкраще поєднання. Тому, якщо у вас ще немає домашнього улюбленця (але ви дуже хочете його завести) і є дитина, то краще почекати, поки вона не підросте.

Американці американцями, а в українській традиції домашні тварини завжди займають і займали не останнє місце в вихованні. Бровки, Сірки, Рябки, Пушки, Босі, Мухи, Найди, Мурки з Мурчиками – вічні персонажі епосу, спогадів дитинства, а ще мешканці всіх без винятку дворів і двориків, де живе малеча. Тварини вчать дітей любові і співчуття, винахідливості (спробуй кожного разу винести з дому шматок ковбаси, та й так, щоб мама не сварилась!).

Тому, зваживши всі за і проти, перевірившись на алергію самим (в основному, якщо в батьків алергії на тварин нема, то й в дітей її бути не має), запасайтеся терпінням – бо пухнастий клопіт не менший, а інколи навіть більший за дітей. Бо, насправді, тваринки так само хворіють, збиткуються і навіть депресують, як люди.

На останок, щоб не здалося, що можна обмежитися тільки котами чи собаками в якості домашніх улюбленців можна мати: шин шил, щурів, мишей, хом’ячків, тушканчиків, декоративних кролів, морських свинок (і решту гризунів), папужок, канарок, канарейок, нерозлучників (японці навіть солов’їв тримають), ящірок, змій, черепашок (можна навіть крокодилів тримати, але самі розумієте…), ну, і зовсім екстравагантно мати власного лева чи тигра, але, знову таки, як на мене, то тут гостро постане питання: хто ж чий улюбленець, зрештою J.

Успіхів вам в спільному вихованні дітей, тварин і себе. Співчуття, натхнення і гарного гумору.

Юля Смаль

Дошкільне виховання (дитячі журнали)

Від двох до шести – один з найважливіших періодів в формування людської особистості. В цьому віці дитина осягає більшу частину свого розмовного словника, вчиться спілкуванню, елементарній граматиці, кольоровому і звуковому світосприйняттю, дрібній моториці, розвиває грацію та зграбність на все наступне життя. В дошкільному віці закладається любов до праці, до читання, повага до оточуючого світу, основні поведінкові поняття. А, крім цього всього, це найчарівніший час, коли дитина тільки осягає чарівність світу книг, вірить в дива та святого Миколая, вона легко запам’ятовує віршики і з задоволенням їх розповідає. Це як родючий грунт, в який можна безмежно засівати зерна, а вони будуть давати паростки, не виснажуючись. В грі, яка одночасно є життям, діти вчаться, а навчаючись – граються.

Сучасне життя не дозволяє більшості батьків залишати дітей дома, виникає необхідність віддавати їх до дитячих садочків. Зрозуміло, що сьогоднішня система освіти є недосконалою, але в садочку діти рано привчаються до співпраці з іншими, до вміння досягати компромісів. Саме в садочку вони вперше добровільно діляться іграшками, увагою дорослих, там же вони готують свята, вчать пісеньки. Є дуже багато різноманітних методик раннього розвитку дітей, їхнього виховання та навчання. Дошкільні заклади беруть на озброєння праці Домана, Зайцева, Монтесорі та дуже багато інших цікавих і адаптованих моделей. Кожна хвилина малюків в садку зайнята: спортивні заняття, музика, мова, правила поведінки, малювання, ліплення, дрібна моторика.

На сьогоднішній день і діти, і вихователі зайняті цілий день, проте виникають моменти, коли між заняттями з’являється хвилина, наприклад, їсти ще рано, а малювати вже немає часу. Тоді в пригоді дорослим стають барвисті та цікаві дитячі журнали. Для забезпечення дозвілля під час саме таких «перерв» сьогодні розповсюджена практика співпраці дитячих садків з редакціями журналів, таких, наприклад, як Пізнайко. До речі, не лише вихователям корисно мати журнал в запасі – допоможе він і батькам.

До початку занять в садочку, вранці,  коли батьки приводять дітей, є півтори години: когось привели о сьомій тридцять, когось о дев’ятій. Звичайно, можна дістати іграшки, а можна відкрити журнал і разом почитати коротеньку казочку, в якій за пів сторінки тексту і багато цікавих ілюстрацій відбуваються різноманітні дива, герої встигають потрапити в пригоду та успішно з неї вибратися. Потім казочку можна й обговорити, адже діти люблять обговорювати малюнки, події. Пізнайко пропонує також невеличкі майстрування, коли за кілька хвилин з допомогою ножиць та клею можна зробити щось надзвичайне. Діти люблять вирізати, майструвати, клеїти, а якщо потім виріб можна використати чи показати батькам, бабусям, дідусям, друзям, то це має свою подвійну користь. В плані вигадок для простих дитячих виробів Пізнайко – незамінний помічник будь-кому з дорослих.
Пропонують журнали і велику підбірку віршів, з простим чітким мотивом, гарним сюжетом. Їх можна і під час перерви почитати, і в сценарії використати. Ще на сторінках видання є загадки та скоромовки, які є незамінними помічниками при розвитку логіки та зв’язного мовлення. Старші діти можуть їх прочитати самі, а молодшим це роблять вихователі та батьки. Дитинство кожного дорослого починалося з найпростіших віршиків та цікавих загадок, які з задоволенням згадуються і в дорослому віці, бо ж те, що запам’яталося в дитинстві – це скарб усього життя.

Крім вище названого, дитячі журнали пропонують і настільні ігри, і логічні загадки, і анаграми. Цікавим є нововведення Пізнайка. Сьогодні, напевно, кожен садочок має  дискові програвачі, та й сучасні діти з малечку знаються на електроніці, з раннього дитинства призвичаюючись до електронних носіїв інформації. Вони з задоволенням слухають аудіо казки і з таким же задоволенням граються в прості ігри, запропоновані дисками – додатками до журналу, розвиваючи таким чином і увагу, і всі види пам’яті: і слухову, і асоціативну, і зорову тощо.

Барвистий журнал, з усіма своїми вправами, забавами, завданнями, розповідями – це і те, що кожна дитина з задоволенням візьме до рук і на якийсь час порине в його чарівний світ. Усе, що вимагають різні методики розвитку, як сучасні, так і класичні, можна знайти на кольорових сторінках. В теперішніх садках, з яких діти ідуть до школи, вміючи читати, писати, та володіючи неабияким словниковим запасом, красивий і корисний посібник стане в пригоді розробникам навчальних планів та занять.

Юля Смаль

Пора до садочка?

Пора в садочок?

В житті кожної мами, тата, бабусі, дідуся, тітки чи дядька настає мить, коли улюблене чадо треба віддавати до дитячого садочка. Що ж робити? Куди віддавати, чи віддавати, чи, може, краще найняти няню? Батьки в пошуках рішення заробляють нервові зриви і сиве волосся, але нікуди не подінешся – рано чи пізно мамі треба виходити на роботу. Якщо немає бабусь, дідусів, або, якщо вони працюють, то доводиться думати над тим, щоб віддати свою кровиночку, дитиночку, малятко кохане чужим людям, а вони вже обов’язково там, в садках, над нею (ним) познущаються, застудять, зламають психіку, заразять глистами тощо. Велику роль тут грає внутрішній психологічний спротив мами: вона не хоче розлучатися з дитинкою на цілий день, особливо після того часу, який вони разом проводили цілодобово. Починаються хаотичні пошуки садочка-няньки-вихователів. Батьки намагаються знайти найдорожчий, найпрестижніший садочок, через знайомих шукають, кому з вихователів можна довірити синочка або доню.

Потім, коли рішення вже прийнято, настає найскладніше: привчання дитини до садочка і матері до відсутності дитини. Без сліз тут рідко обходиться. Але не можна заздалегідь сприймати таку ситуацію як травматичну.

Пропоную занепокоєним батькам не так поради, як власні спостереження, адже мені теж скоро віддавати своїх двійнят до садочка. Доводиться багато читати, спілкуватися з іншими батьками, з вихователями, медпрацівниками. Добре, що зараз ера інформації, завдяки чому спілкування з Австралією, Сполученими Штатами, Польщею, Києвом, Львовом тощо не є проблемою. Отже:

1.                     Найкраще спостерігати за садочками, які розташовані найближче до місця вашого проживання, прогулянок тощо. Ви можете зробити висновок про садочок, якщо кожного дня проходитиме повз нього, бачитимете, як вихователі ставляться до дітей, чи слідкують, чи бавляться, чи сваряться. Якщо вам сподобається загальна атмосфера в садочку, можна спробувати! Я бачила, що в садочку біля мого будинку виховательки разом з дітьми прикрашали свої павільйончики саморобними прикрасами, бавилися в ігри, бігали. Але, разом з тим, довелося бачити там і іншу картину: дитина впала обличчям в пісочницю, набрала повний рот піску, а вихователька в цей час була дуже зайнята розмовою на іншому боці майданчика. Враховуючи, що в садочку ще й працює моя рідна тітка, схиляюсь до думки, що він нам радше підходить, ніж ні.

2.                     Якщо виходу нема і вам все одно доведеться віддавати дітей в садочок, то не збирайте негативних історій. Донька моєї подруги, навіть хворіючи, вимагає, щоб її вели в садочок, бо там друзі, іграшки і вихователька, яку всі діти дуже люблять. Не забувайте, що виховательки — перш за все люди і з ними завжди можна домовитись.

3.                     Коли доводиться залишати дитину в садочку, згадайте, що вона не знає, що таке час. Їй здається, що ви йдете "навіки". Сядьте з дитиною і розкажіть, коли ви за нею прийдете: "Бачиш, сонечко зараз он там. Я за тобою повернусь, коли воно буде он там. А за цей час ви погуляєте, пограєтесь, поспите і знову вийдете на вулицю. Значить, запам’ятав, що будете робити? Добре. А де має бути сонечко, коли я за тобою прийду?" Тепер дитина точно знає, що дорослий не просто привів його і залишив, але й що по неї повернуться в певний момент.

4.                     Якщо вам дуже боляче розлучатися з дитиною і ви самі погіршуєте ситуацію, провокуючи дитину на сльози, то варто, щоб дитину відводив хтось інший: тато, бабуся, сусідка  разом зі своєю дитиною. Так вашому сину чи доньці буде простіше, бо не доведеться прощатися з мамою й вигукувати: "Я не хочу тут бути! Нащо ти мене сюди привела!" Після того, як дитина і ви звикнете, можна водити і самій.

Попри всі ці поради, ви обов’язково мусите прислухатися до своїх внутрішніх відчуттів. Можливо, і вам, і вашій крихітці легше буде залишатися вдома. Доведеться шукати якусь надомну роботу, але, разом з тим, ви уникнете зайвих стресів і неприємних ситуацій.

Так, у нашій країні не до кінця вирішена проблема зі щепленнями. Якщо мама категорично від них відмовляється, у неї можуть виникнути проблеми з медперсоналом і адміністрацією садочка. Їх можна зрозуміти – є нормативні документи, згідно з якими, вони мусять зробити все для імунізації дітей. Але мама, яка прийняла відповідальне рішення, теж не хоче поступатися. Той, хто знає свої права за законом, відстоїть перебування дитини в закладі дошкільного виховання. Та скількох нервів це коштуватиме, навіть подумати страшно.

Діти беззахисні перед агресією дорослих. Тому уважно придивляйтесь до дитини. Вона ставить ляльок в куток, щось їм вичитуючи? Б’є лінійкою по столу? Тоді пора спілкуватись з вихователькою.

Думаєте, це в нас так усе погано: дітей застуджують, глистами заражають, годують з погано вимитого посуду? Ні! Ось вам приклад: півторарічний хлопчик — син емігрантів з наших країв — ходить до садочка за 800 доларів в місяць (це в передмісті, а в самому місті від 1000). Але коли одного разу батько прийшов забирати дитину з садочка, виявилось, що в приміщенні дуже спекотно і відчинені вікна. Надворі був мороз. На зауваження батька вихователі ніяк не відреагували, а дитина наступного дня прокинулася з отитом – запаленням вушка. Сваритись батьки не хочуть, щоб не створювати собі проблем – чергу на садочок вони чекали рік, а на скарги чують відповідь: «Якщо вам щось не подобається, ви можете забрати свою дитину!» Хлопчику приписали антибіотики, батьки з ним бути не можуть, оскільки обоє працюють. Одним словом, розвинена країна.

Для наочності наведу відповіді моїх інтернет-друзів на питання "чи варто віддавати дитину в садочок?"

 

"Є різні дитячі садочки. Я, наприклад, свого водив в садочок до своєї мами (вона завідуюча садочком). Враження гарні. Дитина розвивається в товаристві з іншими дітьми, а не дома сама з собою або з мамою. В таких закладає є програма навчання, я впевнений, що вона дотримується на сто відсотків. В садочку працює багато гуртків, від малювання до басейну. Погодьтесь, що в домашніх умовах такого досягти важко. Вважаю, що віддавати дитину в садочок раніше двох років не варто. Шкода малятко. Воно ж ще й говорити толком не вміє, не говорячи  вже про решту." (батько, Київ).

 

"Мій похресник ходив у садочок, той що за першим будинком (біля дитячої поліклініки), і віддали його дуже рано, десь у півтора роки, але в садку музкерівником працює його бабуся, так що він був під подвійним наглядом. Став комунікабельним, рухливим, кмітливим. Цікавих заходів для дітей в них повно, ледь не щотижня. Возили і на екскурсії по місту. Скаржитись не було на що. Тепер будемо школу освоювати…" (Луцьк)

 

"Навіть взяти для прикладу свята… Новий рік. Дітей з раннього дитинства вчать водити хороводи біля ялинки, батьки в коридорі виглядають своє чадо. Це ж надзвичайно! Хіба можна дома таке створити? Свого молодшого я теж туди віддам. Діти – це щастя!" (батько, Луцьк).

 

"В садочок дитину треба віддавати обов’язково. Де ще вона навчиться битись і відстоювати свої іграшки?" (батько, Луцьк)

 

"НІ-ЗА-ЩО!!! Моя мама працювала в садочку, який вважався найкращим по ставленню до дітей. Я часто після школи туди приходила, була там годинами і такого надивилася!!! Там же ламають особистість дитини… Кого там хвилює, який в кого біологічний годинник? А як вирішується ситуація, коли кілька дітей хочуть гратися однією іграшкою? А харчування? Хіба ви не питаєте в дитини — що вона хоче їсти з того, що є? В садочку діти не можуть обирати. Мої двоє дітей в садочок не ходили. як не складно мені було все встигати, але я жодної миті про те не пошкодувала. (мама, Київ)

 

"Потрібно. З тієї точки зору, що соціалізація сьогодні дитині необхідна — без неї ніяк." (Дніпропетровськ)

 

"Я ходила в садочок, по тій простій причині, що батьки були на роботі, але страшенно не любила там бути. Хоча саме там навчилася їсти часник з борщем..
Мої знайомі мають 2-річну донечку, спочатку довго шукали їй садочок, керувалися критеріями — добрі вихователі, близько від дому, погодинне відвідування. Знайшли, мала ходила спочатку з плачем, потім з хниками, тепер, коли там почалися танці і різні руханки ходить із задоволенням.." (Тернопіль)

 

"Збираємось віддавати восени. Основний аргумент — людина живе у соціумі, при чому часто далеко не дружньому. Тому, все одно, колись починати. А раз так, то краще починати раніше: здатність адаптуватись краща та й невдачі не такі критичні. Тобто те, що в 7-10-14 здається трагедією на все життя, у 2 ще таким не є. А найбільший страх пов’язаний з тим, що всі мої вищенаведені теоретичні розмірковування нічого не варті, що дитині пропресують психіку і т.п. Побутових проблем не торкаюсь, бо тут уже можна перебирати." (мама, Івано-Франківськ).

 

"Одна моя родичка, сиділа вдома і водила дитя в садочок — "шоб був в колективі". Спочатку він там простудився, потім отруївся чимось, потім зламав руку. Я передумала віддавати діток в садок, коли гуляючи біля одного тут, де ми живем, почула як вихователька верещить на якусь бідну маму: "Єслі ви будєтє єщьо виступать і жалаватса то ето очень плохо отразітса на вашем рєбьонкє!!!!". А подумати — хто туди йде працювати? Я вчилась в педінституті, так, наскільки знаю, з випуску в державні садочки і школи пішли тільки останні двієчниці, які не змогли собі знайти пристойної роботи."  (мама, Київ, двоє синів, три і півтора року)

 

"Цілковита зрівняйлівка. Я молодших хотіла була віддати в садок "Монте Сорі", де начебто — індивідуальний підхід. Пішла, поспілкувалась із вихователями, зрозуміла, що там те саме. Через кілька років моє враження підтвердили деякі шкільні вчителі і батьки тих дітей. Ніхто з моїх дітей не ходив у садок. Було важко, доводилось працювати ночами і не зовсім робити те, що хотілось. Пізніше по черзі з чоловіком водили їх у різні школи для дошкільнят, на музику і т. ін. От вам до речі, соціальна адаптація. Але там викладачі не дозволяли собі тиснути на дитину, ніхто їх не годував із погано вимитого посуду й не заносив глистів, ніхто ні до чого ґвалтовно не змушував (наприклад, доїж, хоч вдавися, а то стоятимеш у кутку без трусів). І от парадокс: мої малі у Києві українізували дітей у дворі на майданчику. Тоді як садківські діти з україномовних сімей починали говорити ламаною російською. Можна про це дисертацію написати. Але кожен має вирішити для себе сам. От усі говорять: "Дитина спершу плакала, потім — звикла". Ви лише уявляєте собі, який це стрес у маленькому віці, і як катастрофічно він може позначитися на подальшому житті дитини?! Але, згодна, є діти цілком "садкові". Особливо, якщо пощастить з вихователькою "від Бога" (такі, хоч як це дивно, досі трапляються).
Щодо мене, то моя мама навмисне пішла працювати в садок, куди віддала й мене. Більшу частину днів я ховалася в маминій групі у кладовці й відмовлялась іти в свою. Зрештою, батьки побачили, що справа безнадійна і з 4 з половиною років почали лишати мене саму вдома, за що я їм дуже вдячна". (мама, Київ, троє дорослих дітей).

 

 

Можна довго розповідати жахливі історії про садочки або, навпаки, захоплюватися розвиненістю дітей в колективі, набором занять і т. д. Проте ні те, ні те не допоможе вирішити питання: йти чи не йти вашій дитині до садочка. Будьте терплячі: послідкуйте за садочком, в який плануєте віддавати дитину, познайомтесь з вихователями і адміністраторами, зрештою, знайдіть знайомого, який би "замовив" за вас слово. Розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй, для чого віддаєте в садочок, зрозумійте, що зміна середовища для неї – травма. Навчіться заспокоюватись самі, не збирайте страшних історій, якщо вже ваша дитина ходить до дошкільного закладу.

 



 

Як ми привчаємося до горщика

Як ми привчаємося до горщика…

О, це болюча тема для багатьох мам, тат, бабусь, дідусів. Зараз, коли є можливість не думати про замочені пелюшки і колготки, коли багато часу і пральних порошків зберігають підгузники, дуже важко зібратися і відмовитися від цих благ цивілізації. Значно простіше одягнути на дитину підгузник, в якому дитині сухо, а матері від того спокійно, ніж кожного разу ловити черговий "врожай" і нервуватися, якщо це все виявилося на килимі…

Тут треба відійти від теми і нагадати собі, що діти – не тягар, що ми зобов’язані сприяти їхньому комфорту і розвитку. Коли дивишся рекламу, де дво-трирічні дітки бігають в підгузках, стає шкода тих дітей. Скажімо, в Сполучених Штатах такою дитиною нікого не здивуєш – всі страшенно зайняті, але ж ми інакші. Ми не виштовхаємо дитину в плечі з хати, коли вона досягне вісімнадцяти років, не відмовимося від неї, якщо вона десь не вкладається в рамки нашого бачення їх майбутнього. Українці – нація, в якої в генах прописано турбуватися за потомство до самої смерті. До чого це я? Та до того, що порівняно з усіма іншими проблемами, проблема горщиків – це найменше, зате яке задоволення, коли дитинка починає присідати біля вас або смикати за спідницю, примовляючи при цьому: "Мам, а-а! Мам, а-а!".

З чого почати? Якщо ви ще тільки-тільки поповнили своє сімейство малим галасливим чадом, то саме час братися до роботи. Вперше я про цю методику почула від своєї свекрухи, а потім ще й вичитала в інтернеті, є сторіночка, яка так і називається "Голопопи" J. Суть методики полягає в тому, що кожного разу після того, як дитинка поїсть, поп’є чи поспить, її треба потримати над великою мискою (щоб не промахнутись). В цей час з нею можна побалакати, посміятися, порозказувати віршики, щоб маля не плакало. Якщо трапляється так, що дитинка нервується, то не варто її мучити, просто одягніть і хай зробить свої мокрі справи в пелюшки. Ви ж і не чекали, що все навколо завжди буде сухе і чисте? При такій системі мама привчається слідкувати за знаками від дитини: сукання ніжками, видавання якихось характерних звуків, протягування ручок. І ще, дитина, не привчена до підгузника набагато легше привчається до горщика, ніж привчена. Недоліком такого "висаджування" є те, що в ночі доводиться або змінювати пелюшки, або вилазити з теплого ліжечка, щоб потримати дитину над тазиком. Проте, старання мам швидко винагороджується – дітки, які знають незручність мокрого одягу і перевагу сухого, намагатимуться швидше усвідомити, від чого ж це залежить.

Є думка, що висаджування до року нічого не дає. Дитина здійснює випороження неусвідомленно, не розуміючи, що діється. Найкращим періодом для привчання до горщиків за різними джерелами є від року і двох місяців до року і шести місяців, коли дитна вже починає розуміти слова "ну-ну-ну!", "ай-яй-яй!", "не можна!" і т.д. Важливо підібрати зручний для дитини горщик. Одні мої знайомі купили дитині гарненьку пластмасову, кольорову модельку, до якої дитина ніяк не хотіла підійти, а їй вже було 2 роки, вже й сама вчилася говорити. Тоді батьки взяли примхливе чадо з собою на базар, поставили перед нею всі горщики, які пропонувала якась точка і сказали: "Вибирай!". Дівчинка вибрала, з тих пір проблем з висаджуванням не було.

Ще важлива річ, яку треба пам’ятати батькам і яку переживаю зараз я, — є періоди так званих "горщикових криз", коли дитина, яка вже згоджувалася сідати на горщик раптом відмовляється навіть наближатися до нього і всі спроби посадити доньку чи сина закінчуються скандалом і сльозами, при чому не тільки дитячими. Тут треба тільки чекати. Ну, і ще… змиритися з тим, що якийсь час – може місяць, може тиждень, може кілька днів хтось буде робити свої мокрі справи на килими. Можете спробувати домовитись зі своїми нащадками, щоб вони займалися цим на кухні, на лінолеумі, так як я. Інколи, правда, трапляються казуси, коли заграємося, або, коли я забуду, що вже час перебазуватися на кухню, але це буває рідко, тому… От, вже й доня повернулася до дружби з пластиковим другом J, сподіваюся, що й синочок скоро піде по її стопам,, вони ж усе роблять разом.

P.S. Кілька слів на захист підгузників.

Якщо ви, все-таки, не прихильник примушування дитини, вам легше, коли дитина спокійно собі ходить у підгузнику, то теж не хвилюйтесь, просто, у вас цей процес затягнеться, поки дитина свідомо не стане задумуватись над потребами свого організму. Як каже мій чоловік, ще ніхто не йшов у підгузнику в школу. І ще, кажуть, що хлопчикам підгузники одягати не можна, бо це їх стерилізує і в майбутньому вони не будуть мати дітей. Це не правда, лікарі-андрологи  кажуть, що сперматогенез у хлопчиків починається лише до семи років, до того часу стерилізація від запарювання хлопчикам не загрожує. Слідкуйте, щоб вашим діткам завжди було комфортно, і тоді вони виростуть розумні і здорові на радість батькам і суспільству.

Юля Смаль

Дитяче свято

Кожен з нас з дитинства любить свята. До когось приходив справжнісінький дід Мороз, якому читалися наперед завчені віршики, для якого готувалися цілі номери. Комусь дарували на день народження справжнісіньку дорослу вечірку в дитячому ресторані. А хтось просто любив отримувати подарунки від численних родичів та друзів. Як заворожуюче шаруділа кольорова упаковка! А целофанові бантики і квіточки, напевно, зберігаються в декого й досі.

Проходить час, міняють свята. Інколи ми задумуємося: що, я колись стану батьком? Та ні, мені ще рано бути мамою. Аж раптом … ви вже не просто батьки, на вас вже не просто дивляться ґудзички очі, а з настороженою допитливістю в вас летить перше в житті питання: "А що, мені скоро скільки років буде?". І ви вже розумієте, що просто купити нову красиву футбол очку чи машинку не вийде. Бо з’явився хтось, хто вже любить свята, любить діда Мороза, для якого готове вчити десятки віршів, любить дні народження і дитячі ресторани, любить ПРИГОДУ! У цієї, ще зовсім маленької людини, вже є друзі, яких хочеться запросити, вже є мрії про подарунки… І батькам, нам, доводиться вигадувати все нові і нові свята-ігри.

Основне в організації будь-якого свята не забувати, що ми були дітьми, нам хотілося шукати і знаходити, нам хотілося сміятися, а ще ми дуже любили розгортати так ретельно запаковані подарунки.

Що, почнемо? Ми самі й почнемо бавитися!

Перед  розвагою тільки одна серйозна порада. Що б ви не вирішили: везти усю гамірну зграю друзів вашого малюка на природу, пригощати у ресторані, змагатися у власній квартирі чи організувати справжнісіньку теренову гру, прикрашати ялинку і запрошувати справжнісінького діда Мороза – навколо має бути максимально безпечно. Ніде не повинно лежати незахищених електричних дротів, краще, коли розетки будуть безпечні, менше скла, воно має здатність битися і розсипатися бризками скалок по підлозі. Взагалі, слідкуйте за безпекою, тоді святкування принесе справжню радість, не затьмариться дрібними неприємностями. Якщо ви святкуєте надворі, на природі майте при собі маленьку аптечку: зеленка, вата, бинт і супрастин – от все, чого вам вистачить на вечір.

А тепер починаємо готувати розвагу. Пригадую з власного дитинства, щороку до нас на Новий рік, який ще й до всього мій народження, батьки запрошували друга – актора театру. Він одягав довгу білу бороду, червону шубу, шапку, брав до рук величезного мішка з подарунками і ціпа і ходив по сусідських дітях. Він садив малечу на коліно і уважно вислуховував по сто разів один і той же віршик: "Зимонько-снігуронько" чи "Білі мухи", відпускав і зі старечим "О-хо-хо!" діставав з мішка подарунка. Солодкі миті дитинства. До речі, акторів на свято для малюка, не важливо, на яке свято, зараз можна запросити з театру. Якщо вони не зайняті, вони з радістю візьмуть участь у ваших розвагах, щоправда, не безкоштовно. Є ще численні агентства, які пропонують весь набір послуг з організації свят для діток.

Якщо ж ви вирішили організовувати свято самостійно… Скажімо, у вас хата і обійстя або затишний двір старої багатоповерхівки, тоді проявляймо фантазію. Розкажу, як мій брат організовував день народження сину-другокласнику. Була колись акція в сухариків і чіпсів – збирали діти жетончики з зображенням чи то капітана Флінта, чи то ще якогось легендарного пірата. Одним словом там була ціла легенда з викопуванням скарбів. Цілу ніч, напередодні восьмиріччя сина, брат складав карту, розробляв маршрути і ховав підказки. В брата і його дружини свій будинок, не якийсь аж надто модний – старосвітський – подвір’я, горище, город, гараж, сарай, ну, все що має бути біля хати. Підказки та ключі були в найрізноманітніших місцях і необхідно було точно дотримуватися інструкцій, щоб знайти їх. Одна лежала на горищі (в темному місці, де володарі – страшні восьминоги!). Ще одна підказка була там, де небо ховається в зелених вітах винограду, зрозуміло, що в винограднику. Щось було закопане в городі, а вказівником служила стара лопата. Цікаво, що і справжні піратська записка у пляшці була. В бочці для дощової води плавала справжнісінька пляшка з рому, закоркована, а всередині була записка, в якій і повідомлялося, що скарб чекає на шукача нед інакше, як в хаті біля телевізора. Година сміху, перемірювання кроків, визначання ліворуч-праворуч і захід-схід, зйомок камерою і карколомних пригод забезпечені. Думаю, таку теренову гру, такий день народження ваша дитина запам’ятає назавжди.

Не забувайте і про те, що наші діти, як і ми колись, люблять загадувати бажання, зрозуміло, щоб вони обов’язково збувалися. Пишіть разом з вашою дитиною листи до Миколая, виходьте на балкон, щоб піймати падаючу зірку і зрозуміло, не залишайте товариство без торта з надписом-побажанням і свічками. Гасити свічки можна всім разом або тільки імениннику, обов’язково треба загадати справжнісіньке бажання, яке має збутися. Бажання не можна озвучувати, адже воно не збудеться.

Пам’ятайте, що б ви не робили, який би варіант святкування не вибрали, свято для дитини – це подія усього її маленького життя. Це ми, такі дорослі і поважні вже знаємо, що не існує діда Мороза, а бажання інколи і не здійснюються, що свят буває дуже багато, а за клопотами інколи можна забути привітати з днем народження найближчих. Для дитини свято – одне єдине, воно настає і світ грає усіма барвами райдуги. Діти мріють, щоб день народження чи Різдво, Великдень чи Новий рік бували кожного дня, триста шістдесят п’ять днів в рік. Просто пам’ятаймо це, сміймось з нашими дітьми, святкуймо і на один день залишмо усі клопоти десь в іншому житті. Можна пропустити свій день народження, але ніколи не можна зіпсувати дня народження своєму малюкові!

 

 

Варіанти ігор для дня народження:

1.                    Ляльковий театр. Що може бути цікавіше, ніж поставлена дорослими справжнісінька казка-вистава, коли замість сцени бильця крісел, завішених простирадлом, а актори зроблені з рукавичок.

2.                    Тато-фокусник. Придумайте кілька не складних махінацій з хованням предмета в рукав, відриванням пальця (коли великий палець однієї руки захований, а інший ви тримаєте в такому положенні, наче відірваний). Варіанти всіляких фокусів можна знайти і в газетах, і в книжках і навіть дитячих мультфільмах.

3.                    Фанти. Один учасник стає спиною, до нього підводять когось з дітей чи дорослих, а він визначає, що має робити цей фант: "Цей фант має заспівати пісню!", "Закукурікати, стоячи на лівій нозі" тощо. Єдине, треба наперед повідомити, що ніяких образливих дій загадувати не можна.

4.                    Гра Кіма. Ви кладете кілька предметів на стіл, накриваєте їх рушником. Всі учасники отримують по ручці з листочком. Рівно на хвилину ви піднімаєте рушник, всі уважно дивляться, запам’ятовують, писати в цей час не можна. Ви кладете назад рушник і даєте хвилину на пригадування-записування. Перемагає той, хто назве більше предметів. Не кладіть занадто багато речей. Слідкуйте за чесністю гри.

5.                    Традиційні ігри в колі: "Кішки-мишки", "Хустинка" (коли всі сидять навприсядки в колі, ведучий ходить в них за спинами, кому покладе хустинку, той ловить, якщо спіймав – він ведучий). Гра рухлива, грати її потрібно на вулиці, бажано не на асфальті, а на траві.

6.                    Якщо святкуєте дома, то підійдуть і Лото, і Монополія, і комп’ютерні ігри. Одним словом, підходить усе, що цікаве вашим дітям і вам.

 

І на останок. Якщо ви не хочете, щоб колись ваш малюк заявив: "Ну все мама, у тебе свої справи, у мене свої!" – бавтеся з вашими дітьми, не думайте, що ваші справи важливіші, ніж їхні. Ви не тільки батьки своїм дітям, а й друзі!

Юля Смаль

Про себе

в цьому блозі будуть мої статті або статті людей, яких я ціную і до думки яких прислуховуюсь. Ще тут будуть лінки на мене в мережі або на корисні ресурси з педагогіки, психології, педіатрії або "просто почитати". Особисте шукати тут yusmal.livejournal.com

Минуле і майбутнє наших дітей. Що в імені твоєму?

Минуле і майбутнє наших дітей…

Що в імені твоєму?

 

Як відомо спочатку було слово. А люди з’явилися лише на шостий день, згідно біблійської легенди і перше, що зробив Бог, створивши людей, — дав їм імена, навчив їх мові і дав завдання назвати все, що він створив.

Вже в осяжному минулому, найдавніші імена людей у всіх народів — це просто прізвиська, які давали їм оточуючі. Як правило прізвисько відображало характерну особливість людини, яка відрізняла її серед інших — Швидкий, Веселий, Кривоніс, Мила і т.д. Також відомо, що в минулому у багатьох народів прийнято було давати людині декілька імен — одне при народженні, інше — коли людина ставала дорослою, імена могли змінюватись, коли людина здійснювала певний вчинок (добрий чи поганий) або займала нове положення у суспільстві. Цікаво також, що дитині могли давати як ім'я яке означає гарну якість (щоб людина мала цю якість коли виросте) так і погану (щоб дитину не чіпали злі духи).

З розвитком сімейно-родових відносин спосіб найменування людей починає змінюватись. Поряд з власним іменем починає вживатись ім'я батька, а також родове ім'я (прізвище) — ім'я спільне для членів даної родини, роду. В деяких суспільствах до імені людини додають також ім'я його сина, або назву місцевості звідки він родом. Яскравий приклад — класичні мусульманські (арабські імена). Наприклад абу Хасан, Мухаммад ібн Ахмед Ісфахані перекладається як батько Хасана, Мухаммад син Ахмеда з Ісфахану. Можливий варіант (характерний також для біблійських персонажів) — Мухаммад ібн Мустафа ібн Ахмед ібн Хасан … — Мухаммад син Мустафи сина Ахмеда сина Хасана і т.д… У складі арабського імені також може бути присутнє прізвисько або ім'я родини (відповідник укр. прізвища).

В більшості країн Близького Сходу, Центральної Азії, а також у східнослов'янських країнах до останнього часу зберігся спосіб повного іменування людей типу — Іван (ім'я) Степанович (по-батькові) Непийпиво (прізвище) , тобто Іван син Степана з родини Непийпиво. При цьому при близькому спілкуванні так само як і в інших народів людину можуть називати лише по імені, або прізвиськом. Останнім часом в ділових стосунках набуває поширення європейська модель іменування — Іван Непийпиво, тобто лише ім'я та прізвище людини.

Первісно власні імена людей у всіх народів утворювались за допомогою слів рідної мови. Після появи більш тісних контактів між різними народами, зокрема після поширення світових релігій і іноземних культур у багатьох народів стали поширюватися імена іншомовного походження — у мусульманських країнах — арабські, у християнських — грецькі, староєврейські і латинські. Саме така ситуація в Україні і Росії — багато імен грецького походження. Приклад — Григорій (грецьк. Швидкий) і т.д. (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC'%D1%8F)

Сьогодні батьки, називаючи дітей, мають величезний вибір. Все частіше люди звертаються до традиційних, дещо призабутих донедавна імен. Буває, називають на честь героїв серіалів, передач або шоу. Як раніше побутували Олімпіада і Електрифікація, так зараз можна зустріти Марісабель, Леонсію чи Рикардо. Дехто підбирає співзвучність імені та по-батькові, хтось вичислює астрологічну придатність імені. Яких тільки забобон і прийомів не використовують, вигадуючи імена.

А керуватися в підборі імені треба одним чітким правилом: воно має бути досить просте у вимові і не виділятися немилозвучністю посеред інших. Ніхто не говорить "бути, як всі", але Родріго Убийвовк, погодьтеся, викликає посмішку.

Проведене нами опитування батьків з інтернету стосувалося двох питань: чому вибрали саме таке ім’я для дитинки і чи впливав хтось на вибір.


Орій-Всеволод. Чомусь хотіли подвійне. Орій — давнє слов"янське ім"я, похідне від "Ярило", в побуті, правда, називаємо Орестом. На вибір не впливав ніхто — як з дружиною вирішили, так і назвали.
В майбутньому планую розвивати його здібності і таланти — запишу на безліч секцій, а чим займатись буде підросте і вибере.

Сікорський, Львів

 

Назвали доньку Ніно, на честь святої Ніно, бо знайомство з татом було пов’язане з розповіддю про святу Ніно. Майбутнє не загадую. Виросте — сама собі обиратиме що їй до вподоби, я ж лише допомагатиму.

Леся, Луцьк

 

Юра в нас сам собі ім’я обрав. Коли ми дізналися, що буде хлопчик (УЗД показало, але я раніше то знала — мама я чи хто?), зробили просто — руку на живіт і давай імена називати. Озвався на Юру, Андрій і Максима. Оскільки брати Андрії в нас обох вже є, а Максим — просто не подобається, то став наш хлопчик Юрою.
Оля, Київ

 

В чоловіка дідусь Павло, якого він не бачив, але на якого дуже схожий. Просив, якщо хлопчик, то хай буде Павлом. В мене уподобаннь щодо чоловічих імен не було, тому з радістю погодилася.
Віра, Київ

 

Донечку назвали Софією. А історія імені така. Після приїзду з будинку, де роздають діток, маленький племінник цікавиться:
— а хто мама цієї маленької дівчинки?
-я;
— А тато?
-Олег . Виросте, буде Олегівна.
— О! Зовсім як наша вчителька- Софія Олегівна.
Отак і стала в нас Софія Олегівна.
А ще мені сподобалось , що означає це ім"я — мудрість. Дуже хотілося б такої риси для своєї дитини.
2)А на майбутнє особливо не загадую. Вже зараз бачачи її характер, знаю: було б здоров"я, то раду вона собі в житті дасть сама. І у виборі друзів , і у виборі професії. Особливо наполягати, тиснути не буду, чим зможу допоможу і старатимусь розуміти та поважати її вибір.Кожен сам коваль свого щастя. Та й табу особливих немає. Я думаю їй вистачить мудрості самостійно робити правильні вибори.

Леся, Луцьк

 

Мою звати Соломія (Соль, Соля, Солоха, Соломієчка, Солошка, Суліко….. так можна дуже дуже довго:). Вибрали бо подобається, навіть дуже. Ще хотілось українського імені (співробітниця чоловіка якось навіть перепитала: А как єта будет па русскі:). І щоб не на кожному кроці (з цим трохи лажанулись, бо виявилось що у Львові майже на кожному, правда ми в Києві:). Так звати мою двоюрідну сестричку, але то особливо не впливало, просто може імя було на слуху.
Стосовно майбутнього — нічого особливого — здорова,щаслива, розумна, хороша освіта, принц з каньом, впевнена в собі, (стандартне мамське:). І жодних схем, то вже як буде:)Правда школу явже вибрала:))
а в тебе як? і перше і друге:) а то однобоко якось виходить, ти питаєш а сама не розказуєш:)

 

Оля, Київ

 

мое дете

Книга в мене є Б. Хігера «Таємниця імені», зачитана до дірок.

Ми ж чекали сина, ну, зовсім чекали, навіть без варіантів. В книжці на форзаці виписані імена, які мені подобались і які за характеристиками з книги хороші.

Хлопчачі:  
Арсен, Артур, Всеволод, Вадим, Владислав, Святослав(улюблене), Ярослав, Герман, Денис, Ждан, Ілля, Назар, Роберт, Родион, Устин.

Зійшлися на Всеволоді, я до вісімнадцяти тижнів пузко Севкою називала.

З вісімнадцяти стало взагалі важко. Нам повідомили, що ми дівчинка. Почалось! Я мріяла дитину назвати Амалією. В моєї близької подруги трішки раніше народилася дівчинка. Вони місяць не могли назвати дитину і кілька разів мені дзвонили, ми це обговорювали. Я сказала, що мрію про Амалію. Вна назвала дитину Амелією, але дитини не стало. Коли мені довелося вибирати ім’я для доньки, я вже не могла назвати майже так само, хоча до того часу встигли посваритися зі свекрами з того приводу. Довелося шукати щось нове: Августа, Адель, Анеліна, Анастасія (всі родичі чоловіка були переконані, що буде Настя, бо в університеті в нього була велика любов – Настя. Я ж запротивилась. Крім того, так звали мою бабусю, а на честь когось я називати не хотіла), Вероніка (це моїй мамі найбільше подобалося), Даніела, Дар’я, Діана, Зоряна, Лаура, Лілія, Маріана, Марта, Майя, Поліна, Стела, Соф’я, Еліна, Емілія, Яс міна. Одного прекрасного дня, коли ми вже по сотому разу бракували імена, які подобаються один одному, він прийшовши з роботи, заявив, що вже вибрав ім’я. Я сподівалася, що це Даніела, вже вирішила зрадіти, як він повідомив, що по телевізору слухав якусь жінку – адвоката, її звали Мілада. Я навіть не обговорювала, мені сподобалося.  Але пішла я шукати в Інтернеті її характеристики. Я ж дитині долю вибираю за іменем, вже всі імена дивилися з прізвищем, з по-батькові, з місяцем народження, з днем тижня, з числом. Все ж треба продумати. Голова обертом, то ім’я до прізвища не підходить, то хороші дітки осінні, а ми ж весняні. Весняне ім’я підходить під прізвище, але з по-батькові зовсім не стикується. А тут Мілада. Характеристик імені в Інтернеті не виявилося взагалі, крім того, що ім’я слов’янське, дуже популярне в Чехії, означає мила, добра. Двоє людей мені сказали, що знали дівчат з таким іменем, хороших людей. Більше нічого я не змогла взнати про долю для моєї доні, не парила голову днями, сумісністю, годинами, порами року – просто назвали Міладою і все.
Так і живемо.

 

Олена, Київ

Підготувала Юля Смаль


Кого робота любить?

Кого робота любить?

Якщо людина знаходить те, що їй до душі, то вона більше жодного дня в житті не працює, а лише займається улюбленою справою.

(перефразоване)

Трапляються на життєвому шляху люди, які катастрофічно не вміють шукати роботу. Вони професійно подають резюме, їх в обличчя знають в кожному кадровому агентстві і з освітою ніби все гаразд, а робота їх не любить і все, не знаходиться те, до чого лежить душа. Ці люди мають безліч записів в трудовій книжці, можливо, вони навіть ризикнуть відкрити свій маленький бізнес, але ніколи з них не вийде ні топ-працівників, ні трудоголіків.

Є інша категорія людей. Здається, в їхніх руках все горить. Вони можуть робити все, що захочуть і ніщо їм не може в цьому завадити. Легко змінюють пріоритети, захоплення, швидко вчаться, їх поважають (не обов’язково люблять) в колективі, все вдається. Вони досягають вершин, а потім легко змінюють вид діяльності, починаючи з нуля, знову вчаться, важко працюють, але робота в їхніх руках і головах кипить. Таких люблять працедавці і зовсім не знають в кадрових агентствах, оскільки сенсу їм там з’являтися нема, або знають лише, як високооплачуваного працівника, якого б хотіло перекупити *** підприємство. Це топ-працівники, це трудоголіки, які роблять те, що хочуть, і отримують за це стільки, скільки хочуть. Справжня мрія. На жаль, таких людей мало. Переважна більшість працівників відпрацьовують свій роботчий день.

Чому? Кого робота любить? Чи можна щось зробити, щоб полюбити роботу самому.

Почнемо. Спочатку про причини, чому ми не любимо свою роботу.

Причина перша. Не та професія.

Ситуація:

  Доню, ти підеш вчитися на бухгалтера (юриста, менеджера, біолога тощо).

  Але ж, мамо, я хочу танцювати (малювати, писати вірші, фарбувати стіни).

  Це не професія, послухай мене, бо я краще знаю, чим займатися моїй дитині!

Минає п’ять років студентського життя, дитина стає дорослим спеціалістом в галузі, до якої її не тягне, яка просто мало оплачується, яку обрали дитині батьки, мода, суспільство.

Що робити? Міняти спеціалізацію. Вірити в свої сили, знаходити курси, факультети післядипломної освіти, навчання для компаній, йти до мети. Адже, робота, яку спочатку не любиш, потім буде все більше і більше викликати відразу, спричиняючи нервові зриви.

Причина друга. Не той колектив, не та посада.

 Людина знаходить роботу, відповідну кваліфікації, але не вживається в колективі. Або обіймає посаду, яка не відповідає ні акцентуації особистості, ні типу темпераменту.

Що робити?

Вибирати посаду не з позиції імовірного престижу, а з позиції емоційного комфорту. Намагатися не вступати в конфронтації ні з колективом, ні з керівництвом. Звільнятися, якщо все ж, робота з даним колективом не можлива.

Причина третя. Не усвідомлення власної ціни.

Попри те, що люди вже давно не речі і не меблі, їх, за законом не можна ні продати, ні купити, все ж не даремно вживається термін "найманий працівник". Працівник, який продає свій час і вміння роботодавцю. Завищуючи собі ціну, людина втрачає шанс на працевлаштування, а занижуючи – на повагу і можливості до зростання.

Що робити? Бути впевненим у собі, але не самовдоволеним, знаючим, але не абсолютом в знаннях, лабільним, але не ламким. Фраза: "Я не вмію цього робити, але навчусь обов’язково", — сприяє контакту з майбутнім керівництвом. Фраза: "Ой, як же це, я ніколи такого не робив", — зазвичай викликає негативну відповідь при підборі персоналу.

Причин і наслідків, способів боротьби з невдачами є безліч. Для цього варто відкрити один з тих посібників, що останнім часом впадають в вічі з вітрин книжкових магазинів. "Як заробити свій перший мільйон", "Навчися бути лідером", "Як правильно шукати роботу". Ці книжки написані спеціалістами психологами і інколи, при вмілому використанні, можуть дати якийсь позитивний результат, як і різноманітні психологічні тренінги і курси, але…

Якщо прийнято рішення розпочати пошук роботи, то першим кроком в цьому напрямку є складання резюме. До цього кроку не варто ставитись зневажливо, оскільки дуже часто спілкування з роботодавцем починається саме з цього, і якщо резюме не несе у собі якоїсь "родзинки", то особисте знайомство з претендентом може так і не відбутися. Постає питання: що варто, а що не варто писати про себе. Звичайно, воно має відповідати класичним вимогам (тобто мати певні розділи і певним чином викладену в ньому інформацію, але крім цього резюме має містити щось таке, що може відрізнити кандидата серед десятка інших. Дуже часто бувають випадки, що цікава, розумна та перспективна людина приходить у агентство з пошуку роботи, залишає готове резюме, а роботодавці цією кандидатурою не цікавляться. Претендент на вакансії не розуміє причину відсутності пропозицій, а все могло бути інакше. Висновок: якщо виникла неохідність скласти резюме, потрібно добре подумати, зважити всі свої позитивні сторони, знайти індивідуальну "родзинку", при можливості почитати резюме ваших конкурентів і, зрештою, порадитися з професіоналами.

Нарешті, готове резюме, і можна перейти до другого кроку.

Сучасна людина може використовувати всі шляхи для досягнення бажаної мети. Існує багато способів пошуку роботи.  

1. По знайомству. Цей варіант обмежується шириною кола знайомих. Крім очевидних переваг він має і недоліки: невелику заробітну плату та відсутність можливості кар`єрного росту — до протеже упереджене ставлення. Проте, якщо пошук роботи відбувається вперше, нехтувати цією можливістю не варто.

2. Пошук роботи по газетах. Перевагою є простота цього методу. Недоліком — більшість вакансій, які надруковані в газетах — мережевий маркетинг або просте обдурювання. Інші вакансії з газет на момент їх виходу часто не актуальні, оскільки газети виходять через три дні після подачі оголошень.

3. Internet. Перевага цього методу пошуку роботи — його доступність. Недоліки — половина вакансій з Internet не відповідають дійсності.

4. Кадрові і рекрутингові агентства. Пошукач має знати різницю між кадровими та рекрутинговими агентствами.

Кадрові агентства беруть оплату з потенційних клієнтів (причому, якщо агентство бере відсоток з першої заробітної плати — це означає, що воно також зацікавлено у їх працевлаштуванні). Переваги цих агентств у тому, що в них завжди набагато більше вакансій і відсоток влаштованих через кадрові агентства в десятки раз більший, ніж через рекрутингові. Якщо Ви не являєтесь рідкісним спеціалістом, цінність якого очевидна кожній фірмі, є зміст використати саме цей метод.

У рекрутингових агентствах за послуги сплачує фірма-замовник, проте недоліком таких агентств є менший відсоток влаштованих працівників, за рахунок значно меншого числа замовлень (особливо це стосується працівників середньої ланки). Хорошим виходом є кадрово-рекрутингові агентства. У випадку, якщо роботодавці погоджуються оплатити послуги агентства, пошукач роботи за них не сплачує, а у випадку незгоди фірми на платний пошук спеціалістів, є можливість скористатись великою базою вакансій кадрового напрямку. Результат — швидке влаштування на бажану вакансію. Існує ще один важливий момент — коли людина іде реєструватись в агентство з працевлаштування, потрібно вдягнутися так, наче вона йде на співбесіду до роботодавця та по можливості таким самим чином необхідно будувати розмову. Від справленого на залежить частота пропозиції роботодавцям Вашого резюме.

Третім кроком у пошуку роботи буде етап співбесіди з роботодавцем. Тут одяг, біжутерія, висота голосу, манера поведінки, навіть те, як людина сідає на крісло, все має значення. Найкраще на співбесіду вдягнути не яскравий костюм, помірну кількість біжутерії (це стосується жінок — діє правило: краще менше, та ліпше). Велике значення має взуття (як не дивно багато чоловіків про це не задумуються) — його чистота, фасон, відповідність до костюму.

Перед співбесідою простіше всього заздалегідь продумати відповіді на деякі загальні питання. Починаючи з найбільш ймовірних — розповісти про себе, останнє місце роботи, причини звільнення, стосунки з колишнім керівництвом. На більшість питань, які задаються при співбесіді не слід давати прості відповіді "так" чи "ні". Відповіді мають звучати у доконаній формі та бути обґрунтованими. Не слід давати негативні відгуки про колишнє місце роботи, керівництво та колег, оскільки ваше можливе керівництво може розцінити це як потенційну погрозу для своєї власної компанії чи персони. Найкраще назвати нейтральну причину: нерегулярність грошових виплат, відсутність перспектив росту, віддаленість від місця проживання, незручний графік роботи і т. д. Необхідно підкреслити переваги, згадати про недоліки. Це додасть вам балів. Співрозмовник буде впевнений, якщо йому прийдеться мати справу з цим працівником, він може розраховувати на таке ж відношення. Варто завчасно ознайомитись з напрямком діяльності та специфікою компанії. Під час демонстрації знання сфери діяльності, динаміки розвитку компанії та її останніх досягнень, здобувач підтверджує свою компетентність виявляє повагу до роботодавця. Необхідно дати позитивну оцінку діяльності компанії в цілому. По-можливості варто зробити кілька пропозицій та критичних зауважень, показати імовірну корисність компанії, що проводить з вами співбесіду.

Працівника, якого поважають, ініціативного, закоханого в свою роботу,  не звільнять і боротимуться за нього з конкурентами, працівника, який не склав ціни собі сам і відпустять легко і причину звільнити завжди знайдуть.

Отож, "учітесь, читайте" (Т.Шевченко), складайте собі ціну і обов’язково обирайте свою професію, посаду, роботу. А тоді, коли на роботі буде цікаво, коли ви зможете реалізувати власні амбіції і стосовно власного розвитку і стосовно фінансового забезпечення, ви зможете стати по-справжньому успішною людиною, в особистому житті, в громадському, в будь-якому.

Тільки тоді людина щаслива, коли на роботу йде з задоволенням, а додому з посмішкою! І це не правда, що робота любить дурних, робота любить щасливих і захоплених.

Успіхів.
Юля Смаль.

Доманівські картки

доманівська картка з теми "Рахунок"Рубрика "Розвиток"

Частина 1. Розвиток за Доманом

Емоційний вступ до циклу про методики раннього розвитку

Майже в кожного з нас настає в житті момент, коли з дітей, учнів, студентів, працівників ми перетворюємося на батьків. Дев’ять місяців, проведених за читанням журналів, посібників, трактатів, на курсах материнства, батьківства, грудного вигодовування і т.д. не проходять даремно. Ледь відкривши очки, дитина починає сприймати світ крізь призму освіченості батьків.

Розроблені сотні методик. Книжні магазини, Інтернет-сайти майорять заголовками "Як виростити генія", "Повір у своє дитя", "Запорука дитячих успіхів", "Найкращі методики виховання" тощо. Дитина, як губка, дитині все цікаво. Вона буде бавитися з батьками за Доманом, Монтесорі, Зайцевим тільки тому, що це її батьки, вони приділяють їй час.

Можна довго сперечатися, чи потрібно дитині в два роки вміти читати, чи дійсно потрібно кидати дитину в ополонку, як в сумно відомому кліпі Нікітіних, АЛЕ! Основне  пам’ятати, що жодна методика не замінить старих, добрих пальчикових ігор, з лоскотною і прихованою тактильністю, або читання казок на ніч. І Марія Монтесорі, і Глен Доман, і Бенджамін Спок, і всі інші знаменитості від педагогіки і психології розробляли свої революційні теорії для дітей з різними формами розумових і психічних відхилень.

Для наших, звичайних, хороших, розумних діток ці методики підходять лише при вмілому помірному використанні.

І останнє, перед тим, як перейти до безпосереднього описання методик. Любі мами і тати! Ви дійсно хочете виховати генія? Чи потрібні вашому малюкові енциклопедичні знання, закладені ще з народження, чи, насправді, потрібно виховувати і плекати просту життєву мудрість, бажання вчитися і орієнтуватися в житті? Кожна дитина – індивідуальність, далеко не кожній потрібно все те, що мама, начитавшись, буде намагатися втиснути в голову рідного чада. Ну, успіхів. В даному циклі статей буде запропоновано опис методи, вам вибирати, що підходить і як це реалізовувати.

 

Виховання за Доманом

Певно, немає методики, яка б викликала більш неоднозначну думку серед психологів. Вивчення мов, математики, читання, сприйняття картин і музики. Все через презентації. Вбирання величезних об’ємів інформації через важку працю мами (вчителя) і дитини (учня). Згідно цієї методики, дитина вже з народження сприймає форму, звук, поступово розвиваючи чуття. Вже з півроку дитина може починати сприймати букви, звуки, слова, поступово, з часом, починає знайомитися зі словами, реченнями, текстами, вчити гами, кольорові палітри, твори мистецтв.

Як здійснюється навчання згідно Домана? Картки. Хочемо навчити дитину алфавіту? Готуємо тридцять дві картки з буквами. Не більше трьох секунд на демонстрацію і називання букви. Не більше п’ятнадцяти карток на раз. В довільному порядку. Хочемо, наприклад, слова. Вибираємо тему: фрукти (овочі, машини, люди, їжа і т.д.). Ті ж матеріали, ті ж умови. Не більше декількох хвилин на тему. В методиці Домана дитина занята цілий день, кожна хвилина життя розписана під конкретний предмет з перервами на прогулянку, сон, їжу. Ця методика забирає весь час вихователя і дитини, але, разом з тим, при правильному підході, до трьох років дитина вміє читати, розмовляти на декількох мовах (з врахуванням віку), розрізняти Далі і Моне. В грі, в постійній взаємодії з дорослими, дитина вчиться.

Краще, якщо на карточках, разом з буквою, словом, словосполученням, буде зображення названого предмету чи явища. На сьогоднішній день технології дозволяють вчити дитину не лише за допомогою саморобних чи куплених в магазині картках, але і використовувати з цією метою комп’ютер. В продаж регулярно поступають "Навчання за Доманом", "Доманівські презентації для дітей" і т.д. Вони добре розроблені, там гарно розраховано час показу і вони економлять час вихователів.

Власна думка  автора статті про методику. В комплексі з методиками інших педагогів, направленими не стільки на нагромадження знань, скільки на розвиток дрібної моторики, тактильності, орієнтування в просторі, не загружаючи весь час дитини навчанням, дуже користа, дієва і потрібна дітям річ.

Що почитати на тему:

Сесиль Лупан. Поверь в свое дитя. – С.-Петербург. Дельта, 1996. (не слепо по Доману, но интересная адаптация).

Г. Доман. Вылечить их – наш долг (в интернете можно найти, тут описаны исследования, проводившиеся в процессе лечения детей с поражением мозговых функций).

Гиблерт Ф. Тринадцать на дюжину (тоже в интернете, юмористический рассказ о том, как отец двенадцати братьев и сестер, использовал развивающие методики в начале двадцатого века).

Також за ключовим словом "Доман" в Інтернеті можна знайти багато цікавої, потрібної і корисної інформації.

 

Юля Смаль