yusmaлькін блог

Привіт, мій любий, закинутий другий бложику. Жж висить наглухо, надсилаю промені жахливої діареї дедедосерам. А мені доводиться повертатись сюди :(.Хоча тут якось сумно - ні тобі цікавих профілів, ні цікавих біографій, ні стрічки друзів, жах... Знаймося, бложику, це я

Я вчителька хімії, аспірант кафедри теорії та методики навчання природничих дисциплін НПУ ім. Драгоманова в Києві, студент Центру післядипломної освіти ВНУ ім. Лесі Українки за спеціальністю "Українська мова та література", журналіст та автор творів для дітей, публікуюсь в цілій купі різних журналів, як дитячих, так і наукових. Ще я мама двох чудових близнюків, маю купу хоббі від вишивання до мандрів, багато читаю. От ніби й всьо.

Ну, хто там буде знайомитись, приєднуйтеся.

Поговоримо про…

«Маленька Ганнуся завжди щасливаі. Вона жила у своєму чарівному світі, який населяли чарівні мешканці: добрі леви, срібноголосі птахи. У Ганнусі, в її казці були і подруги, найсправжнісінькі подруги, яким можна звірити найбільші таємниці. Подруг звали Вінна і Вітта…»

Якщо чесно, то я чотири рази сідала писати про дивацтво. Про нього, ніби, багато сказано, багато написано. Ми сміємося, дивуємося, сердимося на дивацтва людей, що нас оточують. Це все відомо. А тепер візьміть ручку і спробуйте написати що-небудь написати, щоб це був не поділ диваків на класи, види, підвиди, щоб не описувати якихось конкретних прикладів, дивних саме вам (в той час, як хтось інший нічого дивного в усьому вами сказаному не знайде). Що ж, давно відомо, що «скільки людей, стільки релігій, в кожному домику свої гномики», приказки можна продовжувати, проте тарганів у кожній голові не перелічиш.

Тоді як писати про дивацтво?! Хто б порадив… Я хочу написати про диваків, маю величезну кількість матеріалу по темі, проте жодним чином не можуи написати щось нове, притомне і цікаве. Що ж, сказано-зроблено. Будемо класифікувати, раз уже простий людський розум не може осягнути всієї величини дивацтва людської раси.

Що буде мірилом не подібності? Що вважатимемо нормою, а що відхиленням від неї? А судді хто? Спробую почати з різних боків (раз уже я взялася за роль судді, з усією відповідальністю і безпристрасністю).

Про що писати? Про веселе і добродушне дивацтво ботана Паганеля чи про злостиве, людиноненависницьке дивацтво убивці Родіона Раскольнікова? Що нам більш дивно: занурена у власний кольоровий світ шизофренія чи агресивна, оголена високовольтними проводами психопатія? Ніби і те, і те викликає зворотній, глибинний викид адреналіну. А, скажіть, що нам ближче, демонічна сутність з усіма пороками людської душі чи янгольська, світла, альтруїстична? Демонічна нам зрозуміла, адже звичайна людина гріховна, як стверджують різні релігійні світогляди. Альтруїзм, доброта часто чи не викличуть емоцій більш негативних, ніж чужа агресія?  Ми, люди, намагаємося відсторонюватися від усього, що інакше, що нам не зрозуміле, чуже.  Все, що відхиляється від поняття  норми, нам дивне, дивне, дивне. Писати про якийсь свій життєвий досвід, про власні зустрічі з диваками? Але ж те, що мені видається дивним, може зовсім не бути дивним вам. От, наприклад, я не їм шоколаду і всі, хто мене оточують, вважають це дивацтвом, бзіком, а, проте, серед вас цілком можуть бути люди, які тільки знижуть плечима і погодяться: «а що тут дивного? Я теж не їм»

Подумалося ще от що. Наші смішні дивацтва перетворюються з часом на шкідливі звички. Хтось смикає себе за полу сорочки в розмові, хтось не правильно тримає зубну щітку, а ще хтось в пельменях виїдає серединки. А якщо об’єднати людей з різними дивацтвами – один любить складені у певному порядку ручки в пеналі, а інший смішно прицмокує, коли їсть, то може статися різне, особливо, якщо ці люди – чоловік і дружина. Хтось звикає, а комусь, як кислотою по відкритій рані…

Перечитую за горнятком м’ятного чаю все написане, все одно, не те. От якось задумалася знову. Відволічуся, бо, відчуваю, що толку з того мого писання мало, а сказати щось треба.

Давайте, краще, я вам розкажу про смерть. Або навіть не так. Про смерті. Колись, як тільки я вперше загорілася бажанням стрибнути з парашутом, на летовиську, де ніколи не ставалися трагедії, раптом загинула семи десятирічна бабуся-інструктор. Всі ветерани знизували плечима і казали: нормальна смерть, на максимальній швидкості. Тоді вперше думала: і правда, так би померти. Але то треба мати мужність не вчепитися за кільце мертвою хваткою, щоб не висмикнути його з дружнього колись рюкзака, який раптом став ворожим. Тим, хто міцно тримається усіма чотирма кінцівками за землю не зрозуміти.

А ще читала я про смерть альпініста, одного з не багатьох, хто підкорив усі чотирнадцять восьми тисячників світу. Так от, все своє життя він був дуже набожним, і щодня під час молитви просив, щоб Бог не дав йому померти в долині. Цей польський альпініст, можете при нагоді пошукати його, він відома людина, загинув під час сходження – попав у лавину. Хто зрозуміє бажання померти не в ліжку? Та, кожен, напевно! Всі мріємо про героїчний кінець. Хто хотів би загинути в лавині? Так само ніхто.

Дивацтва – це погано. Чесно. Дивацтва примушують людей робити дурниці, розгублено озиратися навколо в пошуках окулярів, що мирно в цей час спочивають на лобі власника, дивацтва роблять людей ворогами, які ні за що в світі не захочуть помирити своїх тарганів. Добродушне дивацтво Паганеля, маніакальне дивацтво Раскольнікова – і те, і те в однаковій мірі зло. Чому? Хто зна, скількох неприємностей можна було б оминути команді Дункана, якби не Паганель…

І хоч це погано, дивацтва закладені в людську істоту, як день і ніч у звичний хід життя світу. Так є і з цим нічого не зробиш. І навіть якби комусь надумалося позбутися усіх своїх дивацтв, стати абсолютно не дивакуватим, то такий сміливець виявився б найдивовижнішою людиною в світі… зі своїми тарганами J.

 

Юля Смаль

Що треба знати про добрива

Весна. Пора братися до роботи. От і моя мама довго плутаючись між тим, які добрива кращі, які для чого, нарешті сказала: ти в нас хімік, от і шукай, чим мені підживлювати свої рослинки, щоб шкоди мало, а користі – багато. Довелося пошукати.

Наперед хочу застерегти читача. В цій статті не буде ні слова про шкідливість добрив, крім сказаного зараз. Добрива, органічні чи мінеральні, комплексні чи прості, при правильному використанні мало того, що не шкодять оточуючому середовищу і, тим більше, врожаю. Бо, може хтось не знає, при раціональному внесенні добрив і дотриманні правил їх внесення під рослини, людина отримує понад 50% «бонусу» - земля може видати більше пшениці, картоплі, буряку. А от при внесенні, скажімо, селітри в ґрунт безпосередньо перед дощем, господар досягне одного – всю його селітру змиє з дощем у найближчу річку. Кому від того гірше? Зрозуміло, що в цьому випадку страждає екологія, а господар тратить гроші саме на забруднення навколишнього середовища. Отже, дуже важливо дізнатися, коли і яке добриво потрібно вносити під рослини і як зробити так, щоб добриво не вимилося, не «зникло» без сліду, а витратилося саме на те, для чого призначено.

Отже, які ж елементи потрібні нашим городнім культурам? Всього вчені знайшли 70 елементів періодичної системи в рослинах, що ростуть в наших широтах. Проте, для повноцінного росту і плодоносіння рослинам так чи інакше потрібні всього п’ятнадцять: макроелементи – Нітроген (азот), Фосфор, Калій, Кальцій, Магній, Сульфур (сірка), Оксиген (кисень), Гідроген (водень), Карбон (вуглець) та мікроелементи – Бор, Ферум (залізо), Манган (марганець), Купрум (мідь), Молібден, Цинк. Добрива бувають простими (містять тільки один елемент) і комплексними (два і більше), органічними (гній, сеча тварин, пташиний послід, зелена маса) і мінеральними (селітри, амофоси і т.д.), бувають мішані добрива.

При використанні добрив слід дуже виважено підходити до кількостей – кілька крупинок амофоски ніяк не допоможуть рослині рости, але й завалена добривом, вона, швидше за все, згорить. Це стосується не лише мінеральних добрив, органічні добрива також дуже агресивні до рослин. Так, пташиний послід рекомендують розводити водою у масовому співвідношенні 1:20 (на літр посліду – 20 літрів води). Я б особисто рекомендувала, трохи нейтралізувати це добриво хоча б попелом, оскільки в пташиного посліду надзвичайно висока кислотність. Саме після нього найбільше горять рослини, якщо використати його не правильно. Попіл же рослин, крім того, що у великій кількості містить калій – має лужну реакцію. Тобто, при доброму розведенні і невеликій кількості попелу – добриво одночасно стає не таким агресивним до зелені і, заодно, стає комплексним.

Якщо говорити про гній, то відомо, що його найкраще вносити після осінньої оранки. За цей час азот, фосфор та інші речовини, які знаходяться в погано засвоюваній формі у вигляді білків та поліпептидів, перейдуть у гумус, крім того, ґрунт, утеплений таким чином не вимерзає і не піддається ерозії.

Тваринну сечу, по суті рідке азотне добриво, слід вносити дуже обережно, адже в саме в сечі міститься найбільша кількість різноманітних хвороботворних бактерій. Проте азот карбаміду (сечовини) добре засвоюваний, особливо, його добре поглинає картопля. В погоні за «натуральним» добривом, слід пам’ятати, що картопля, наприклад, нітратів не накопичує, тому помірні кількості азотних добрив добре покращать її ріст, а от буряк, морква – «складують» міндобрива, накопичуючи все, що ви внесли під гичку. Тому при їхньому рості слід бути дуже обережними з добривами. При чому, їм, в принципі, однаково, які нітрати засвоювати – натуральні чи синтетичні, в будь-якому випадку «пере удобрені» буряки не принесуть здоров’я.

Не варто хвилюватися про нестачу в рослинах таких елементів, як водень, кисень та карбон, їх рослини у вигляді води та вуглекислого газу в достатній кількості отримують з навколишнього середовища. Так, так, коли ви поливаєте свій город водою, ви підживлюєте їх найважливішим в житті добривом.

Як вибирати добрива? Найбільше всім рослинам потрібні мікроелементи, перераховані з самого початку. На звичайних та південних сіроземах, супісках та суглинках особливо сильно впливає на врожай внесення фосфатів. Проте, вплив фосфору на виснажених розораних ґрунтах зменшується внаслідок його накопичення у великих кількостях. Тобто, якщо фосфорні добрива щороку давати в ґрунт, то з часом його дія зменшується. Що робити? Висаджувати культури, які особливо вимагають фосфору і не удобрювати протягом певного часу. Це, наприклад, бобові. Дія азоту за відсутності зрошення суттєво слабша, але в роки, багаті на опади, та в умовах зрошення значення азоту росте. Роль калію, як правило, незначна і обмежується посівами цукрового буряку. Проте, якщо ви не користуєтеся сівозмінами і маєте виснажену землю, то внесення калію хоча б у вигляді рослинного попелу не тільки корисне, а й дуже рекомендоване. Фосфор, азот, калій потрібні всім без винятку рослинам.

Скільки добрив вносити? Обов’язково дотримуйтеся інструкцій, на кожному добриві має бути вказано кількість добрива, необхідна для певної площі. Наприклад, не рекомендоване внесення більше ніж 1 кг  фосфорних добрив на 1 сотку розораного ґрунту, куди раніше такі добрива вже вносилися. Для розрахунку необхідної кількості відповідного добрива, використовуються хімічні розрахунки.

Слід зазначити, що комплексні добрива, як правило, гірше розчинні за прості. Це не стосується калієво-азотних речовин, вони добре розчинні у воді, тому їх в жодному випадку не слід вносити під рослини, якщо є загроза дощу. Найкраще їх вносити в вологий ґрунт після дощу, але з позитивним сонячним прогнозом погоди на найближчі кілька днів. Такі добрива слід вносити уже безпосередньо після проростання рослин, оскільки вони добре засвоюються рослинами. Амофоску, складне, але добре розчинне добриво краще вносити на початку періоду вегетації, воно універсальне, підходить для всіх рослин.

Тоді як різноманітні карбофоски і інші складні фосфати, випускаються у погано розчинній формі, вони вносяться в землю один раз, найкраще після осінньої оранки. Вони не вимиваються з родючого шару водою. Взагалі, легко визначити, які добрива краще вносити на початку вегетації, а які потрібно вносити одноразово протягом усього періоду росту. Якщо невелика кількість речовини, яку ви купили добре розчиниться в воді, значить – це добре розчинне добриво, розраховане на внесення безпосередньо під рослини в період вегетації, тоді як зовнішньо схожі на пінопласт «кульки», погано розчинні у воді, навіть погано змочувані нею, вносяться, як правило, восени, «під сніг».

В усьому нашому сільському господарстві дуже важливий принцип: все, що ви купили, має бути використано, але використано розумно, без шкоди для оточення, для власного здоров’я. Без «їжі» не виросте жодна рослинка, то ж хай та їжа іде їй на користь.

Юля Смаль

Може, буде цікаво

• Нітрат калію KNO₃ (калійна селітра) являє собою безбарвну кристалічну речовину. На вологому повітрі не мокріє і не злежується. Нітрат калію — дуже цінне мінеральне добриво, в якому міститься два поживних для рослин елементи — азот і калій. Однак за агрохімічними вимогами вміст азоту в азотнокалійових добривах повинен бути більшим, ніж в KNO₃. Тому нітрат калію застосовують переважно в суміші з амонійними солями.
• Нітрат амонію NH₄NO₃ (амонійна селітра) дуже багате на азот добриво. Але нітрат амонію має істотний недолік — на вологому повітрі він мокріє, а при висиханні утворює тверді куски. Цілком сухий нітрат амонію може вибухати. Тому його застосовують як добриво в суміші з сульфатом амонію. Така суміш на повітрі не мокріє; не злежується і являє собою дуже цінне добриво, особливо під цукрові буряки, картоплю та інші культури.
• Нітрат кальцію Ca(NO₃)₂ (кальцієва, або норвезька, селітра) — теж цінне азотне добриво. Його виробляють у великих кількостях нейтралізацією нітратної кислоти вапном. Цінність нітрату кальцію як добрива полягає також у тому, що іони кальцію Ca²⁺ благотворно впливають на структуру ґрунту.
• Нітрат натрію NaNO₃ (чилійська селітра) являє собою єдину сіль нітратної кислоти, яка утворює потужні природні родовища (в Чилі). В багатьох країнах чилійська селітра широко використовується як мінеральне добриво.

• Сульфат амонію (NH₄)₂SO₄ — одне з найстаріших азотних добрив. Його добувають у зеликих кількостях нейтралізацією сульфатної кислоти аміаком. Сульфат амонію не гігроскопічний і не злежується. Він значно підвищує врожайність таких культур, як жито, пшениця, картопля і особливо чай і рис.
• Хлорид амонію NH₄Cl одержують нейтралізацією хлоридної кислоти аміаком. Він теж не гігроскопічний і не злежується. Але на відміну від сульфату амонію його не вносять під такі культури, як цукрові буряки, табак тощо, оскільки іони хлору на ці культури впливають негативно.
• Рідкий аміак і аміачна вода є найбагатшими добривами за вмістом азоту. Рідкий аміак, як і аміачну воду, стали застосовувати як азотні добрива лише останнім часом, коли були розроблені методи внесення в ґрунт добрив у рідкому стані.
• Звичайний суперфосфат - Ca(Н₂РО₄)₂ + 2CaSO₄) є найбільш поширеним фосфорним добривом. Недоліком його є те, що значну частину його маси складає баласт — сульфат кальцію, який сильно здорожує транспортування добрива.
• Подвійний суперфосфат(Ca(Н₂РО₄)₂), як і звичайний, містить фосфор у вигляді добре розчинного дигідрофосфату кальцію. Але в ньому, на відміну від звичайного, немає сульфату кальцію, і вміст фосфору в ньому значно вищий. Через це виробництво подвійного суперфосфату розвивається більшими темпами, ніж звичайного. Подвійний суперфосфат дорожчий від звичайного, оскільки виробництво його складніше і при цьому витрачається багато тепла на випарювання води.
• Преципітат за складом являє собою дигідрат гідрофосфату кальцію CaHPO₄ • 2H₂O.
• Фосфоритна і апатитна вода - Фосфоритна і апатитна мука - тонко розмелений фосфорит або апатит, її використовують як фосфорне добриво лише на кислих ґрунтах, оскільки фосфор у ній міститься у вигляді нерозчинного нормального фосфату кальцію Са₃(PO₄)₂. Фосфоритну муку краще вносити в ґрунт разом з кислими добривами, наприклад з сульфатом амонію (NH₄)₂SO₄ або тваринним гноєм.
• До амофосів належать дигідрофосфат амонію NH₄H₂PO₄ і гідрофосфат амонію (NH₄)₂HPO₄. Амофоси одержують нейтралізацією розчину фосфатної кислоти розчином амоніаку з наступним упарюванням і кристалізацією солі. Амофоси являють собою дуже цінне складне добриво, яке містить азот і фосфор.
• Азофоска — це суміш гідрофосфату амонію (NH₄)₂HPO₄ і нітрату калію KNO₃ її одержують кристалізацією з розчину суміші двох солей. Залежно від співвідношення вихідних речовин одержують різні сорти азофоски, які відрізняються між собою процентним вмістом азоту, фосфору і калію.
• Томасшлак — відхід металургійного виробництва. Він утворюється при переробці чавуну з великим вмістом фосфору в технічне залізо томасівським способом. Склад томасшлаку виражається такою приблизною формулою: Ca₃(PO4)₂•CaO. Отже, він відрізняється від нормального фосфату кальцію тим, що містить у своєму складі надлишок CaO, завдяки чому відзначається сильно основним характером. Томасшлак застосовують у вигляді тонко розмеленого порошку на сильно кислих ґрунтах (наприклад, торфянистих і болотистих), де він нейтралізує надлишок кислот і одночасно збагачує ґрунт фосфором.

 

Пральні порошки. Хатні заморочки

Для того, щоб подивитися в секрети пральних порошків, я не користуюся досягненнями потужної хімічної лабораторії (в мене її просто немає), не шукаю інформації в надто мудрих довідниках і енциклопедіях. Все, що я роблю – пригадую отримані на студентській лаві знання з хімії (як хімік) і, якщо чогось не пам’ятаю, шукаю інформацію в Інтернеті. За завдання ставлю собі не заплутування чийогось мозку в лабіринтах хімтехнології, а, навпаки, розплутування усього, що зашифровано в етикетці.

 

Отже, до складу середньостатистичного прального порошку входять: сульфати, карбонати, фосфати, силікати, аніонні ПАР, кисневмісні підбілювачі, неіоногенні ПАР, стабілізатори, ензими, катіонні ПАР, комплекс утворювачі, оптичні підбілювачі, піногасники, активатор відбілювання, барвники, ароматизатори.

 

Для початку, перед розбором польотів, варто, все-таки, розібратися, що відбувається під час прання і за рахунок чого тканини з брудних стають чистими. Завдяки хімічним речовинам, що за певної температури взаємодіють зі змоченими водою волокнами, під час прання відбуваються наступні процеси: пом’якшення води, розчинення, руйнування або підтримка у вигляді зависі різних видів бруду. Бруд руйнується не лише силою хімічних взаємодій, а й механічним тертям та струшуванням.

Всі пральні порошки (чим би вони не означувалися у рекламщиків) містять, так чи інакше, наступні компоненти:

-         поверхнево-активні речовини (ПАР) – власне те, про що і створює мийну дію,

-         зв’язуючі речовини – бруд мало відіпрати, треба зробити ще й так, щоб цей бруд не осів назад на тканину; крім того, зв’язуючі речовини перешкоджають утворення накипу, пом’якшуючи воду;

-         відбілюючі речовини;

-         допоміжні речовини (наприклад, ароматизатори).

На сьогоднішній день найвідомішим миючим засобом є звичайне мило, проте для прання в автоматичних пральних машинах воно не годиться. Утворена ним піна не стабільна, а хімічні взаємодії з дуже багатьма компонентами бруду утворюють у воді нерозчинні сполуки, які рівномірно осідають на тканині, внаслідок чого вона стає сірою, «запраною». Тому в сучасних пральних порошках використовуються синтетичні миючі речовини. Вони знижують поверхневий натяг води (завдяки чому може утворитися мильна бульбашка, а саме вона «відриває» бруд від тканини), відділяють забруднення від волокон і «завішують» його в розчині.

Напевно, найболючішим питанням усіх господинь є фосфати. Реклама безфосфатних миючих засобів. Проблема фосфатів давно і гостро стоїть перед виробниками пральних порошків та екологами. Насправді, для здоров’я шкода від солей фосфорної кислоти не значна, навіть можна замахнутися на фразу «не шкодить». Шкодить вона екології, оскільки фосфор, разом з азотом є «біогенними елементами», тобто елементами, що творять життя, то один грам фосфатів є причиною активного росту кілограмів синьо-зелених водоростей, від чого цвітуть і заболочуються водойми. Немає чому дивуватися, коли ріка або ставок замулюються і заростають ряскою. Фосфати – це міндобрива, а раз є добрива… Синьо-зелені водорості, здавалося б теж нічого поганого не роблять, тільки вони гниють. А коли гниють кілограми водоростей, то зі свіжої і чистої водойми ми отримуємо неприємно пахнучу калюжу.

Здавалося, невже досі хімічна наука не вигадала замінників цьому екологічному лиху. Для чого ті фосфати в порошку взагалі? Проблема така: всім зі школи відомо, що залежно від вмісту у воді солей кальцію та магнію, вода поділяється на жорстку (коли мило погано милиться, а на воді після миття з’являються не приємні сірі клапті кальцієвих солей) і м’яку. Власне жорстка вода є причиною утворення накипу на чайнику, машинці. Миюча дія будь-якого миючого засобу різко знижується в жорсткій воді. Жорсткість, до речі, теж буває різна. Буває така, яку можна зняти простим нагріванням (але тоді всі кальцієві солі у вигляді жовтуватого осаду залишаться на тканині), а буває постійна. І саме проти жорсткості в порошок додається фосфат. Він пом’якшує воду, не дає солям кальцію осідати на те, що переться. Поки що замінником фосфатів служать цеоліти (сульфати алюмінію), проте в регіонах з дуже жорсткою водою, як на Волині, вони не діють. В присутності великої кількості кальцієвих солей, солі алюмінію не справляються з пом’якшенням води, а, значить, і миючі засоби перуть краще.

 

Так що не правий той виробник, який заявляє, що недобросовісні виробники порошків  в Україні користуються застарілими технологіями і не дбають про здоров’я та екологію. Про споживачів в даній ситуації, таки, думають. А от як вирішується екологічне – відомо: ніяк. Хоча давно пора очищати стічні води від біогенних забрудників.

 

Карбонати в пральних порошках (а це, найчастіше сода) – пом’якшують воду, а також переводять жирові забруднення в стійкий вигляд зависі в розчині. Всім відомий факт, що свіжу жирну пляму найкраще зачищати содою. Сода з жиром – утворюють мило, а мило легко змивається з волокна.

 

Силікати – збільшують активність поверхнево-активних речовин (власне, мила), уповільнюють іржавіння металу, а ще захищають тканину від повторного глибокого забруднення, ще вони знижують пилоутворення порошків (а це дуже важливо для алергіків, без силікатів або «обтяжуючих» речовин, маса порошку знижується, значить, він легше переходить у пил).

 

Про поверхнево-активні речовини, і, зокрема, про катіонні ПАР говорити можна багато. З токсикологічної точки зору їх (катіонних ПАР) би в пральних порошках не мало бути. Вони можуть спричинити алергічні реакції, у них не високі порогові концентрації. Проте з усіх видів поверхнево-активних речовин (катіонних, аніонних і неіоногенних) саме катіонні ПАР володіють бактерицидною дією. Це не так важливо при пранні светрів чи джинсів, але відіграє дуже серйозну роль при пранні спідньої білизни чи кухонних рушників. Виробники, які свідомо відмовляються від катіонних ПАР, або не враховують цього факту, тоді після прання речі не є продезінфікованими, або вводять в хімічний склад порошку антибіотик, що, в принципі, може призвести до ще більш виражених алергічних реакцій, ніж на самі катіонні ПАР.

 

Неіоногенні ПАР мають стабільну піну, м’яко діють на тканини, їх здатність до розкладу в навколишньому середовищі стовідсоткова. Вони більш ефективні для делікатного прання та низьких температур. Оскільки більшість неіоногенних ПАР – різної густини рідини, то в порошкоподібні миючі засоби вони вводяться у невеликій кількості – всього 2-6% від маси.

 

Варто ще розповісти про ензими, про які модно зараз говорити в рекламі. Ензими – це, часто, ферменти, речовини, які відповідають за виведення специфічних плям (кава, кров, какао, молоко, трава). Кожен вид плям виводиться окремим видом ензимів. З токсикологічної і екологічної точки зору – це речовини нейтральні. Єдине, що вони не придатні до виведення плям з шовку та вовни, оскільки це розчинники «білка», по суті. Вони не розрізняють, де білкова молекула молока, а де білкова молекула шовку. Тому шовкові і вовняні волокна під впливом ензимів руйнуються – розтягуються, кошлатяться, втрачають блиск і колір. Кількість ензимів в синтетичних миючих засобах не більше 1-2%. Вони погано вживаються з підбілювачами, тому в порошках знаходяться у вигляді окремих захищених гранул.

 

Ну, і, зрештою, залишилися відбілювачі. Вони є хімічні і оптичні. Найвідомішим в Україні хімічним підбілювачем є хлорка, проте цей відбілювач дуже агресивний до волокон і, зрозуміло, в пральних порошках не використовується. Іншим видом хімічних відбілювачів є кисневмісні (або оксигеновмісні) відбілювачі, в пральних порошках найчастіше використовується перборат натрію, який при нагріванні виділяє атомарний кисень, здатний окиснити все на світі, будь-яку пляму. Щоправда, часто відбілювані тканини з часом жовтіють, втрачаючи свій білий вигляд. Чому? В усьому винні солі жирних кислот і атоми заліза, присутні як у воді (згадаймо, що труби, якими тече вода – залізні), так і в складі самих миючих засобів. Окислюючись, вони утворюють нерозчинні сполуки жовтого кольору, які осідають на волокнах і вже ніяким чином звідти не виводяться.

На допомогу можуть прийти оптичні відбілювачі. Їхня роль або забарвити тканину в блакитнуватий колір, що створює враження білизни (першим оптичним відбілювачем  була синька), або створити флуоресцентний ефект (в пральні порошки для білих тканин часто додають флуоресціюючі речовини, які осідають, відбивають світло і створюють оптичний ефект «сяючої» білизни). Для того, щоб відбілювачі почали діяти при більш низьких температурах (самі по собі вони «вмикаються» в процес при температурах, вищих 60 градусів), вводять активатори відбілювання – речовини, які знижують температури процесу до 40-45 градусів.

 

Мусять бути в пральних порошках антисорбенти, які запобігають злежуванню, піногасники (надмірна кількість піни не вимиває бруд, але пом’якшує ефект від тертя та тряски, тобто, не дає бруду вийти назовні), ароматизатори (саме в ароматизаторах часто ховається алергічна дія порошку.

 

Насправді, стаття не для того, щоб відвадити читачів від користування пральними порошками. Адже ніхто зараз не візьме рубель (важка ребриста палиця для вибивання бруду з тканин, якою користувалися наші бабусі), не піде на берег річки і не стане півдня вибивати білизну, стираючи руки до крові. Коли хтось скаже: є ж і природні миючі засоби, на це знайдеться і контраргумент. Їх не так багато, а ті що є (скажімо, витяжка з кінського каштана), насправді, не менш небезпечні для навколишнього середовища, ніж синтетика, вони ще й отруйні, тобто викликають подразнення і при пранні, і при носінні. Не варто сприймати за чисту монету слова рекламщиків, які рекламують свій засіб, як той, що не містить хлору. Зараз жоден з порошків не містить хлору, від відбілювання хлор-вмісними засобами виробники миючих засобів відмовилися дуже давно. Безфосфатні пральні порошки не підходять мешканцям більшості регіонів України, оскільки ми живемо на карстах, а значить навколо нас дуже багато кальцію. Ну, а відсутність магнію та бору в пральних порошках, взагалі, ні про що не свідчить. Ці елементи не є ні отруйними, ні подразнюючими, ні такими, які суттєво знижують миючу дію порошку.

 

Для якісного прання треба користуватися перевіреним вами пральним порошком, не вестися на фрази типу «ми розробили для вас порошки четвертого та п’ятого поколінь (я й про перше та друге нічого не чула, це як «звичайне мило» у рекламах), так само не звертати уваги на боротьбу з азотом та цеолітами, адже це нейтральні в хімічному, токсикологічному та екологічному значенні речовини. А у випадку, якщо ви дійсно хочете екологічного і не токсичного прання – періть на пральній дошці пральним милом без ароматизаторів і пом’якшувачів. Хоч воно і не з собачого жиру, але шкода від нього мінімальна.

Успіхів.

 

Юля Смаль

Хоча б раз на тиждень кожна жінка мусить витратити на себе кілька годин у ванній (це не рахуючи косметичних салонів). Для наведення краси їй потрібна така кількість тюбиків та баночок, що треба мати не абияку пам'ять, щоб все це запам'ятати.

Так от. Що потрібно жінці для того, щоб прийняти справжню ванну?
1. Піна для ванни, сіль або масло для ванни.Поєднувати їх не треба, а от чергувати - обов'язково.
2. Шампунь, бальзам для волосся, маска (помити голову шампунем, нанести маску, посидіти так півгодинки, змити маску, нанести бальзам).
3. Засоби для догляду за шкірою обличчя, шиї і декольте: засіб для очищення шкіри (щоб не милом), скраб, маска, тонік, крем для обличчя, крем для очей (це спрощений варіант, бо ще потрібні не тільки зволожуючі, але й живильні креми, при чому, денний окремо, нічний окремо, ватні диски чи тампони для нанесення цих всіх справ).
4. Гель для душу, мило (тіло тре помить), відповідно, лосьйон, молочко чи крем для зволоження і живлення тіла (залежить від сухості і молодості шкіри).
5. Гель для гоління, засіб для пом'ягшення шкіри після гоління.
6. Зволожуючі, підживлюючі, заживляючі креми для рук і ніг.
7. Антицелюлітні креми (в разі необхідності).
8. Зубна паста і щітка.

Зрозуміло, що такі процедури, як глибинне очищення шкіри обличчя, депіляція зони бікіні (дехто депілює ще й руки, спину і т.д.), вищипування брів, манікюр, педікюр, реабілітація шкіри обличчя (після тридцяти), масажі (релаксуючі, антицелюлітні, лікувальні) залишаються для косметичних салонів. Не треба забувати ще й того, що для того, щоб гарно виглядати, спортзал, басейн чи хоча б велосипед - це просто життєво необхідні речі.

Ну і, такі серйозні прийоми ванн, з величезною кількістю баночок-пляшечок-тюбиків потрібні, все-таки, не так часто. Скажімо, скраби і маски наносяться не частіше, як два рази в тиждень і то при потребі. Ванну можна замінити душем, тоді відпадає необхідність пінки, масла, солі. Голити ноги кожного дня теж не у всіх є гостра необхідність... Проте, ще необхідно згадати, що при виході з дому кожна жінка наносить хоча б трішки косметики, а повертаючись це все має змити спеціальними засобами.

При тому жінка має встигати приготувати обід для сім'ї, відпрацювати робочий день, посміхнутися кожному члену родини, запитати, як у нього справи, попрасувати-попідмітати, щоб не виглядати занадто "блондинистою" їй ще треба заглянути в комп'ютер, перевірити електронну пошту і почитати якусь книжечку (на біду, можна написати віршик чи пост в жж), ну, і зрозуміло, в жодному випадку ідеальна жінка не мусить проявляти ні ознак роздратування, ні ознак смертельної втоми :). А, ну і до решти, приказка: справжня жінка має бути на кухні господинею, в компанії подругою, а в ліжку повією.

Такі от справи. Чи ж дивно, що в великому бізнесі і в великій політиці так мало жінок? Хіба у них є час і сили?
Жінкою бути не легко...
Але дуже приємно, особливо, коли після тридцяти всі навколо захоплюються свіжим виглядом, неабияким інтелектом і неймовірною здатністю до всевстигання.

Юля Смаль

Тут немає чорнобильців, афганців, інвалідів, тут є хворі: важкі, середні і легкі. І навіть чорнобилець з усіма посвідченнями, буде чекати півдня, якщо він легкий опіковий хворий, поки не розберуться з важким.

Чомусь усі думають, що в опіковому відділенні лікують опіки – попечену вогнем, електрикою, хімікатами шкіру.  Насправді ж, опікова хвороба – це важке порушення діяльності всього організму, коли уражаються і серце, і кров, і шлунок, і нирки, і печінка. Ускладненнями важких опіків бувають і виразки шлунку та кишківника, сердечні та нервові хвороби. Луцький опіковий центр та відділення пластичної хірургії приймає усіх, хто постраждав не лише від вогню, а й внаслідок аварій чи будь-яких інших подій, що привели до травми. Але травми не будь-якої, а такої, що вимагатиме втручання пластичного хірурга.

Завідуюча Опіковим центром другої клінічної лікарні міста Луцьк,а заслужений лікар України, Шепель Лідія Петрівна на розмови не має часу. Тут завжди багато роботи – хворі поступають щогодини: операції, огляди, знову операції. Буває одному хворому потрібна не одна, не дві, а цілий десяток пересадок шкіри. Наприклад, щоб сформувати втрачене вухо, шкіру з живота спочатку приживляють на руці, а лише після того пересаджується на «постійне місце». Але й це не все. Тільки тоді, коли тканина приживеться займаються «ліпкою» форми.

Опікове відділення за давніх часів, яких дехто й не пам’ятає, справляв гнітюче враження. Повз другий поверх лікарні відвідувачі, хворі та й самі лікарі, намагалися швидше пройти, щоб позбутися неприємного, важкого запаху відділення, відчуття важкої хвороби. Зараз охайні, викладені плиткою палати тішать погляд хворого (відвідувачів сюди не пускають, оскільки більшість пацієнтів після важких операцій, такої тиші, як в цьому відділенні не зустрінеш більше в жодному крилі лікарні). Стерильний запах стериліуму та спирту, у, сучасні ліжка, ритмічно гудуть апарати життєзабезпечення – це сьогоднішній Опіковий центр.

-         Все спонсори, – каже Лідія Петрівна. – Фінансування, що надається державою, не достатнє – Трохи більше, ніж дві гривні в день на хворого. На ремонт відділення лікарня виділяє гроші дуже рідко. Але біди немає: обладнання все нове, недавно зроблений ремонт.

Проте, на запитання: «скільки середньостатистичному хворому обійдеться лікування?» тут відповідають: «по різному». Зрозуміло, що дві гривні вдень – це пластинка недорогих анальгетиків.

-         Обговорюємо з хворим, скільки він може потратити грошей, а тоді складаємо йому список ліків, які можна купити тут же в аптеці. Насправді, до нас за рік попадає до двадцяти так званих бомжів, - розповідає головний лікар. – Лікуємо і їх. Адже, крім сумнозвісних двох гривень, лікарня забезпечує відділення усім необхідним: бинтами, антисептиками, антибіотиками, мазями, нехай недорогими, але ж ліками! І годуємо їх краще за інших, бо до інших прийдуть, а цих нещасних немає кому відвідати.

Є в Опіковому центрі і тема для гордості. Хоча сюди регулярно потрапляють діти з різними опіками, вони тут не вмирають. Ось уже близько десяти років тут не померло жодної дитини. Що змінилося? Змінилося обладнання, лікування. Змінилося і ставлення лікарів до пацієнтів, поступово зникає байдужість, коли пацієнти – це просто сировина для виконання п’ятирічок, самі лікарі визнають, що поступово, хай там як, а світ стає кращим.

- Нема біди! Я не вірю в цю біду, про яку всі навколо говорять! Ви подивіться на лікарні, адже вони – обличчя здорової нації. От ми поступово виліковуємося!

В лікаря з таким величезним досвідом, як у пані Шепель, збереглося в пам’яті чимало цікавих лікарських історій, на жаль, більшість з них з поганим кінцем. Проте під час бесіди вона згадала останній випадок. Три молодих чоловіка, три шахтера з Ново волинської шахти, потрапили під завал в забої і постраждали від вибуху метану. В усіх трьох важка опікова хвороба, багато пластичних операцій по відновленню. В усіх трьох однакове ускладнення – кровоточива виразка шлунку, усі троє вижили після десятка операцій за два місяці. Трагедія сталася на Різдво, а якраз в переддень нашої розмови, наприкінці лютого чоловіків, нарешті, виписали додому.

Опіковий центр – специфічне місце роботи, напевно, при розподілі по закінченні навчання про таке не мріють: багато болю, багато смерті. Хворі не хочуть фотографуватися, ховаючи від камери бинти і шрами, медсестри не мають часу перепочити і поправити зачіску: аналізи, проби, уколи, перев’язки, лікарі з’являються в коридорі, щоб одразу знову зникнути в операційній чи в палаті нового хворого. От і завідуюча відділенням всередині дня, виділивши кілька хвилин на відпочинок і розмову, просила її, втомлену і заклопотану не фотографувати.

Залишилося тільки сказати, що Опіковий центр і відділення пластичної хірургії другої лікарні Луцька – гарне і затишне місце, але дуже не хотілося б на собі випробувати привітність тамтешнього медперсоналу…

 

Юля Смаль

Кожна жінка прагне гарно виглядати, пахнути, тобто, бути жінкою. Щоденні душі, ванни, вмивання поступово виснажують шкіру, волосся, одним словом все, що, від природи призначене нас захищати. А чому?
Так от. Дехто скаже: от не люблю я цих всіх кремів після душу, люблю, щоб шкіра дихала! Так то воно так, але ж шкірі не притаманно бути чисто вимитою, без жодного захисного жирового покриття. Наш природний жир захищає шкіру від пересушування, розтріскування, подразнень, він збирає і блокує на собі мільйони різноманітних мікроорганізмів, десять відсотків з яких - хвороботворні. Ретельно позбуваючись так званого "забруднення" за допомогою мочалок, мил, гелів для душу та пін для ванн (а всі поверхнево-активні речовини жири розчиняють) ми, заодно, позбуваємося від елементарного захисту організму. Шкіра вже ніяк не може перешкоджати виходити воді з клітинних мембран епітелію, вона швидше старіє, розтріскується від найменшого морозу. Я в жодному випадку не стверджую, що людині не треба митися, ні. Це наші предки, а ще більше давні сибіряки, ескімоси, чукчі, обмазувалися ведмежим чи тюленячим жиром і роками не мились, так захищали себе від холоду, від швидкої зміни температур: з тріскучого морозу підійти до вогнища. Нам, сучасним людям, вражати ближнього ароматом немитого тіла якось і не пристало. Тому миття стало щоденною необхідною процедурою, для декого навіть не щоденною, а щопівденною. Навіть проста гаряча вода, без застосування мила, здатна позбавити шкіру значної частини природного захисту. От саме для цього і існує крем. Ні, він не створить бар'єру мікробам (з цим успішно справиться антибактеріальне мило з додаванням слабкого антибіотика, триклозану), він не закупорить пори від випаровування, але він, вбираючись на клітинному рівні, наситить клітину потрібною водою, а мембрану - жиром, сповільнюючи такі небезпечні для захисту людини процеси, заодно, надавши потрібної еластичності, щоб запобігти розтріскуванню і подразненням. Особливо різноманітні креми для тіла, лосьйони, молочко потрібні в зимовий час. Влітку, коли організму гаряче, обмінні процеси відбуваються дуже швидко і певна кількість жиру постійно вкриває шкіру (не залежно від кількості прийнятих душів), тому шкіру можна вважати умовно захищеною і кількість "хімії" обмежити захистом від загару (згоряння). Взимку, коли організму холодно і він не віддаватиме свої внутрішні ресурси на захист, шкіра сама не справляється. Звідси всі наші почервоніння, запалення, прищики, подразливість і т.д. Якщо ж жінка категорично проти вживання косметики, в її запасі є народні засоби: лимонний сік, узвар з шипшини, сметана, олія (тільки її варто прокип'ячувати перед нанесенням на шкіру), ефірні масла, морська сіль з додаванням екстрактів трав, гусячий жир тощо. Якщо ж вона не має протипоказань, алергії і категорично негативного ставлення до побутової хімії, в неї є широчезний асортимент зволожуючих засобів, від дитячого крему за кілька гривень до дорожезних брендових баночок і тюбиків.
Тепер стосовно волосся. Іноді фарбоване волосся, яке ще й пережило хімічну завивку, раптом починає страшенно ламатися, розпушуватися, нагадувати паклю і викликати дике бажання обстригтися і не перейматися дурним. Кожне ранкове розчесування супроводжується витяганням зі щітки жмені волосся. Зрозуміло, що з понищеними кінчиками нічого не зробиш і їх, таки, доведеть обстригти в перукарні, а далі братися до роботи. Маски з реп'яхової олії (на звичайній оливковій олії настояний корінь реп'яха, червоний перець і листя м'яти), куплений в аптеці шампунь на основі тієї ж олії, лимон для змивання і за кілька тижнів волосся перестає ламатися і вводити власницю в глибоку меланхолію від споглядання гребінця.

Для чого нашому волоссю бальзами, маски (не обов'язково куплені за страшні гроші, дехто миє голову курячими яйцями, кефіром чи чорним хлібом). Чому б не дати свіжовимитому волоссю самостійно висушитись, влягтись, як воно хоче і не обтяжувати зайвими речовинами "по всій довжині і біля коренів"? Все дуже просто. Наш волосяний покрив - це дуже складна система, сюди входить і шкіра, про яку я говорила в попередньому абзаці, і волосяні бульбочки, і, власне, сама волосина, яка, якщо її грубо уявити виглядає, як трубочка, всередину якої вставлені тоненькі волоконця. Зовні ця трубочка вкрита тоненьким шаром природного воску (жироподібної речовини), який не дає їй пересушуватись і лопати (сіктись). Звичайний, навіть найдорожчий шампунь змиває віск з волосся, позбавляє його еластичності (власне те, про що ми мільйон раз чули в рекламі різноманітних засобів), тому виробники, спеціалісти дуже радять користуватися не лише шампунями, а й кондиціонерами (їхнє призначення - "підлатування" структури волосини), бальзамами (підживлення, захист, воскоподібне покриття), масками (волосина вбирає корисні речовини - як білки, жири, вуглеводи, так і вітаміни, мікроелементи). Крім того, ці засоби призначені і для захисту шкіри голови (пересушена шкіра - перший крок до лупи, яка не є чимось іншим, ніж не здатністю шкіри боротися з паразитичними організмами).
Велике значення як для догляду за тілом, руками, обличчям, так і для догляду за волоссям надається кислотності. Стандартний рН, про який, знову таки, говорять в рекламах, і це правда, для шкіри та волосся становить 5.5. Для порівняння рН (показник кислотності) питної води становить приблизно 7. Звичайне дитяче мило має лужне середовище і його рН рівне 10-11. Тобто, підкислюючи шкіру, волосся, ми створюємо природні умови, які сприяють запуску власних механізмів захисту. Традиційно, спокон віків, люди використовували лимонний сік, оцет (будь-який), квас і узвари багатих на кислоти ягід (як от, шипшини, хоч вона і не кисла, але узвар з ягід шипшини має ідеально вивірений показник кислотності). Тут важливо не "переборщити", адже кількох крапель оцту чи лимонного соку вистачить для створення необхідної кислотності. А при використанні масок з кисломолочних продуктів, ніяких допоміжних засобів вживати не треба, як і при митті голови кашкою з чорного хліба і яйця, адже вони вже мають потрібну для шкіри та волосся кислотність.

Так от, любі мої подруги, жінки! Всі ми хочемо гарно виглядати і якомога довше зберегти свіжість молодості, хочемо мати красиву шкіру і розкішне волосся. А все дуже просто, це ж в наших силах :).

Юля Смаль

Звідки береться?

Чи задумувався ти колись, чому літо називається літом, осінь - осінню, зима- зимою, а весна - весною? Або, скажімо, чому маленьку біляву дівчинку з двома хвостиками, звати Оленка? Тут все просто, скажеш ти: її так назвала мама! Але що означає її ім'я? Звідки взялося? З іменами дівчаток, як і з іменами хлопчиків, все просто: колись давно, багато-багато століть тому, ще коли не народилися наші бабусі і прабабусі, їхні імена називали предмети, явища і навіть богів: наприклад, Оленка, насправді, - це зовсім не Оленка, а факел, іскорка, вогник. Увляєш, якби всіх Оленок у цьому світі звали Іскорками? Хіба це ім'я? - запитаєшся. Звісно ім'я, а наші, українські, предки, запросто могли так назвати новонароджену дівчинку, якщо вона була така ж жвава, як іскорка від вогню.

Проте, щось я не туди зазирнула. Я ж питала про "осінь" і "весну", "зиму" і "літо". Ми кожного дня користуємося цими назвами, вчимо про них віршики, читаємо казки і історії. Всі знають: восени дозрівають яблука та груші, жовтіє та опадає листя, ідуть дощі і літає павутиння, взимку - Різдво і коляди, холодно, сніг, санчата, навесні ми співаємо веснянки, радіємо, все пробуджується до життя, народжуються нові листочки, пагони, ну, а влітку - тепло, сонце сяє так яскраво, що від спеки всі роздягаються, часто бувають грози з громами і блискавками, дозрівають смачнющі полуниці, малина, кавуни. Навіть важко вибрати, яка краща, правда? 
Ну, от, розповім вам звідки побралися ці дивні слова. Для цього мені довелося трохи пошукати, а де не знайшла, то й трішки вигадати. Так що ви читайте, думайте і, може, придумаєте і кращі історії.

Так от. Давно-давно, коли Земля тільки народилася, не було ще багато людей,  жили на світі чотири сестри - одна одної кращі. Такі вони були красиві, що навіть їхній синьоокий дідо - Небо не міг надивитися на онучок і звикнути до того, які ж вони гарні.

Одна була дуже весела, зеленоока, струнка, у її волоссі завжди були вплетенні блакитні стрічки і чого б вона не торкнулося, все оживало. Чи це була суха вербова гілка, чи пересохла від спеки річка - усе одразу починало радіти разом з наймолодшою, найвеселішою сестрою. От і називали її всі Весна - весела. Весна щоранку прокидалася, віталася з Сонечком і бігла до лісу, до дерев, до звірів. Всі її любили, бо ж як можна не любити таку радісну дівчину.

Друга сестра - була смаглявою і жовтокосою, з темними-темними, наче земля, що рік від року родить пшеницю, очима. Любила ця сестра поливати втомлені від спеки стебельця трав, квітів, навіть дерев не оминала вона стороною. Воду любила сестра понад усе, і від цієї її роботи ростити і підливати (лити водичку на коріння), назвали цю сестру Літо. Літо була дуже спокійної вдачі, проте іноді, коли хтось сердив її, могла розпочатися й справжнісінька гроза, з громом і блискавками, проте й тут Літо поливала все і всіх водою-дощиком.

Третя сестра, майже найстарша, вдачею найспокійніша любила все доводити до кінця, а коли закінчувала, осінювала все знаком подяки сонцю, вітру, сестрам Весні та Літу, що так гарно посадили, виростили та доглянули рослини. За це її назвали Осінню. Осінь збирала яблука, груші, виноград, поки її легковажні молодші сестри бавилися і веселилися. Осінь заосінювала цілий світ, щоб приготувати його до довгого-довгого сну.

А четверта сестра - найстарша, срібнокоса, срібноока, дуже рідко навідувалася вона до сестер, живучи у своєму Химному царстві. Там усе було не живе, зроблене зі срібла-снігу. Ніщо не ворушилося в тому царстві, усе спало, не тікла в ріках вода, не цвіли квіти. І коли вона приходила до молодших своїх сестер ті, з поваги до неї, не веселилися, не поливали усе живе цілющою водою, не доглядали врожаї. Тільки тоді вони сиділи у своєму домі, замотавшись у теплі шалики і раділи старшій сестрі, яку через те, що приходила вона зі свого Химного царства, називали Хима, Зима.

Дідо Небо довго дивився на своїх онучок і вирішив він тоді, що не може Зима приходити тоді, коли Літо поливає світ дощем, а Весна закликати усе до життя, коли Осінь тільки вколисує. І сказав він так: "Ти, Весно, наймолодша моя онуко, приходитимеш у світ першою, веселитимеш його, будитимеш, пробуджуватимеш до життя. А ти, Літо, моя зеленоока онуко, підеш наступною, щоб усе, що народилося весною, цвіло, буяло, дорівало. Хто влітку догляне свого, взимку матиме! Осінь, люба моя золоволоско, тобі доведеться йти третьою, осіняти світ, завершувати усю роботу, складати у скрині, бочки, банки та погреби. Зима буде холодною і довгою, а прийде вона останнью, четвертою. Вона загортатиме світ у холодний сніг, щоб спав він спокійно аж до весни. То ж нехай буде так! Послухалися сестри. Кожна отримала від діда дарунки і, хоч продовжували вони жити в одному домі, проте у світ стали приходити по черзі, щоб і людям, і звірам, і усім-усім рослинам було добре.

Цікаво знати
Слово "весна" походить від слов'янського, а, імовірно, і від санскритського слова, від якого ж походять слова "веселощі", "веселитися", "весілля". Тобто, весна - пора веселощів та весіль.
Слово "літо" імовірно походить від санскритського слова "лити" (лити воду, наприклад), від якого потім греки та римляни утворили цілу низку слів. Означати слово "літо" може пору, коли ллють дощі. Можливо, ти не повіриш, але і слова "літр", "літера", "література", "латунь" - теж походять від слова "лити".
Слово "осінь" також має слов'янські (чи навіть санскритські) корені, ті ж, що і слова "сіно", "осінювати", означати воно може сухість, смерть, закінчення. Хоча, хто зна...
Зима - санскритське слово "Хима", а, може, "Гіма" - темна, мертва пора року.

Юля Смаль

Все життя на долоні. Ой, пробачте, все життя в Інтернеті. Дитячі анкети, що мандрують по класу з наївними питаннями: «Що ти думаєш про мене?», щоденники, яким звірялися найсокровенніші таємниці, закопані на подвір’ї під бузком «секрети», накриті шматочком пляшкового скла, переросли в блоги, он-лайн денники, сайти. Люди завжди не правильно уявляють собі майбутнє. Воно, майбутнє, розвивається не в бік величезних космодромів і підводної станції життя, не до розумних холодильників і рухомих тротуарів, воно рухається в бік поглиблення ексгібіціонізму. Не збоченого бажання оголювати власне тіло, а, в цілому, такого ж збоченого, але менш соціально небезпечного, простого людського бажання показати усю красу своєї душі. Або навіть не так. Знову пробачте. Бажання оголювати душу виникає від самотності. Навіщо комусь доводити всю свою «роз чудовість», якщо є хтось, хто тобі ж це і доведе?

А ще Інтернет допомагає проводити дослідження бунтівним душам. От, наприклад, душа в сум’ятті. Її цікавить питання: для чого люди разом? Ти, ти, ти, - вказую пальцем на присутніх десь у віртуалі читачів. – Або ти! Навіщо ти разом з тим, з ким ти разом? Що вас тримає? Адже, скільки б мені не розповідали, не доводили про соціальність людини, по суті, від початку часів людина людині… Ну, ви самі знаєте, правда? Покарання в тюрмі страшне не стільки обмеженням свободи, скільки відсутністю самотності, усамітнення, двадцять чотири години на добу ти з кимсь. Це важко. Просто приклад.

Якщо хтось говорить про необхідність спілкування, то виходить, що цілими днями ми спілкуємося на протязі усього життя. Тисячі, десятки тисяч наших робочих людино-годин присвячені спілкуванню. Садочок, школа, університет, батьки, робота, друзі, театр, музей, аська і чати, зрештою, - хіба такого спілкування мало нормальній людині? Навіщо добровільно обмежувати свою свободу, валити на свої, і так завалені плечі, ще чиїсь клопоти, спільні обов’язки (ах ти ж, безвідповідальний, такий-сякий, забув купити мені в магазині шкарпетки, хліб, прокладки, ковбасу, мінералку ітсетера)?!

Секс, точніше – безпечний секс з одним партнером? Ну, для цього, при сучасному розвитку технологій, навіть не обов’язково бути з кимось. Секс – важливо, звичайно, але, не скажу нічого нового, якщо нагадаю, що він не може бути «суперклеєм» стосунків, не слеїть, не зростить, так, лише затримає на трішки.

Тобто, всі версії терплять поразку. А в Інтернет відповідях на поставлене питання виникло багато цікавих варіантів відповідей. Як вам: САМОНЕДОСТАТНІСТЬ? Цікаво, так? Люди шукають те, що «перекриє» їхню само недостатність. Це навіть не пошук половинки. Пошук самого себе. Тобто, людина, наче каліка, шукає будь-кого, аби лікувати свою недостатність. Хтось каже: для різноманітності, щоб сумно не було, щоб було з ким поговорити. Особисто в мене виникає протест. Для різноманітності можна купити новий комп’ютер, телевізор, змінити обстановку, гардероб, з’їздити кудись, але жити з людиною, в горі і в радості, поки смерть… і далі по тексту? Набридне ж, гірше гіркої редьки набридне.

Як на мене: версії  про соціалізацію, різноманітність, недостатності і достатності, сексі – нікуди не годяться. Так, ми боїмося самотності, так, нам потрібно, щоб хтось був поруч, вночі зігрів, втішив. Але ж для цього є ще батьки, друзі. Значить, все не те. Не зовсім те. Не лише для цього люди разом!

Знову банально, не психологічно, але з часом втрачається смак поцілунків, швидкість мурашок по шкірі, блиск у очах, а люди разом, здається, попри всі закони логіки. Давно б вже мали набриднути і розбігтися, а ні! Навіть мимовільна зрада не змінює положення справ у довічній боротьбі. І от вона, одна з тих відповідей, з якими я згодна, може не на сто відсотків, але частково… на більшу частину: люди разом для того, щоб цілуватися вранці, щоб скаржитися, сваритися, радіти один одному, для того, щоб не бути самотніми. Версії об’єдналися. Для того, щоб бути. Але для мене, все одно, секрет: чому з цим я готова старіти, той, ніби ж нічим не гірший, дратує, здається, від такого пішла б на раз. Хімія. Чари.

Залишається додати. Часто ми залишаємося «разом» через звичку. Спочатку, ніби «злюбиться-стерпиться», потім спільний телевізор-холодильник, дітки, а далі просто лінь, страшно щось змінювати. А що там, за межею цього власного острівка між особового болота? Так, заростаючи потихеньку мохом, люди залишаються разом, не маючи права бути разом, відбираючи в когось право на щастя.

Іноді так хочеться, щоб хтось прийняв рішення. Якщо у тебе забирають твоє, відвоюй його. Хіба ні? Скажи: я хочу бути з тобою, хочу померти з тобою в один день, готовий ділити з тобою твої будні і твої свята, твій найокриленіший успіх і найфіасковіше фіаско. Тоді, можливо, тобі і мені вдасться бути разом, а якщо ні, що ж, тоді ми будемо з тим, за кого не доведеться боротися!

О, ще. Довелося в мережі мені ще задати одне питання, яке, судячи з кількості відповідей, хвилює багатьох моїх он-лайн друзів: чи приходилося вам зустрічати ідеальні пари (я дозволила собі не уточняти параметрів ідеальності, оскільки ідеали в кожного свої)? Так ось, що дивно, навіть ті, хто, здавалося б, мав би відносити себе до, якщо і не ідеальних, то щасливих пар, вказували на якісь міфічні престарілі сім’ї, шлюби друзів і т.д. Все виходить, мало? Так ось задавши в мережі два питання, перечитавши гору літератури, я досі не можу зрозуміти. Якщо відкинути моменти обов’язкового «дітонародження», сексу, традицій, різноманітності, спілкування, то для чого люди разом? Навіщо люди один одному? І не будь-які, а саме ці, саме в цій комбінації?!

Юля Смаль

Тематична атестація № 1, 8 клас

«Кількість речовини»

Варіант 1

 

Теоретичні питання

1. Кількість речовини. Моль.
2. Число Авогадро.
3. Молярна маса.
4. Молярний об’єм газів.
5. Відносна густина газів.
6. Закон об’ємних відношень газів Гей-Люсака.
7. Формули для визначення кількості речовини.

 

Задачі

І рівень

1. Визначити масову частку Оксигену в Кальцій карбонаті СаСО₃.

2. Визначити кількість речовини Водню об’ємом 5.6 л.

3. Визначити відносну густину хлору за воднем.

4. Визначити об’єм кисню кількістю речовини 3 моль.

 

ІІ рівень

1. Визначити масу Сульфур (IV)оксиду, якщо він займає об’єм 224 л.
2. Яка маса 3.01*10²³ молекул сульфатної кислоти H₂SO₄?
3. Скільки атомів і молекул міститься в аміаку NH₃ об’ємом 448 л?
4. Відносна густина невідомого газу за повітрям 0.5. Визначити відносну густину цього газу за гелієм.

 

ІІІ рівень

1. Визначити об’єм азоту, необхідний для взаємодії з воднем, щоб утворилося 18 л аміаку NH₃.
2. Визначити об’єм кисню, який утвориться при розкладі бертолетової солі KClO₃ масою 316 г. Скільки молекул кисню при цьому утворилося?
3. Визначити масу Гідроген пероксиду H₂O₂, який розкладається з утворенням 8 л кисню.
4. Густина газу становить 3.17 л/моль. Визначити густину цього газу за повітрям.

 

 

***

Обчисли молярну масу газу, якщо його густина за воднем становить 8.5. Визнач формулу газу, знаючи, що масова частка Нітрогену в його складі становить 82,35%, а Гідрогену – 17,65 %.

 

 

 

 

 

БАЖАЮ УСПІХУ!

 

Нагадую: однакові роботи оцінюються однаково, найчастіше, негативно!

 

Тематична атестація № 1, 8 клас

«Кількість речовини»

Варіант 2

 

Теоретичні питання

1. Кількість речовини. Моль.
2. Число Авогадро.
3. Молярна маса.
4. Молярний об’єм газів.
5. Відносна густина газів.
6. Закон об’ємних відношень газів Гей-Люсака.
7. Формули для визначення кількості речовини.

 

Задачі

І рівень

1. Визначити масову частку Оксигену в Натрій нітраті NaNО₃.

2. Визначити кількість речовини Гелію (He) об’ємом 4.48 л.

3. Визначити відносну густину хлору за воднем.

4. Визначити об’єм фтору F₂ кількістю речовини 0.1 моль.

 

ІІ рівень

1. Визначити масу Карбон (IV)оксиду, якщо він займає об’єм 1,12 л.
2. Яка маса 6.02*10²² молекул Барій гідроксиду Ba(OH)₂?
3. Скільки атомів і молекул міститься в Нітроген (IV) оксиді об’ємом 5,6 л?
4. Відносна густина невідомого газу за воднем 22. Визначити відносну густину цього газу за киснем.

 

ІІІ рівень

1. Визначити об’єм азоту, необхідний для взаємодії з воднем, щоб утворилося 18 л аміаку NH₃.

2. Визначити об’єм кисню, який утвориться при розкладі бертолетової солі KClO₃ масою 316 г. Скільки молекул кисню при цьому утворилося?

3. Визначити масу Гідроген пероксиду H₂O₂, який розкладається з утворенням 8 л кисню.

4. Густина газу становить 3.17 л/моль. Визначити густину цього газу за повітрям.

 

 

***

Чи вистачить водню, що утворився внаслідок взаємодії цинку кількістю речовини 0.5 моль з хлоридною кислотою HCl, для відновлення заліза масою 11 г з залізної окалини Fe₃O₄?

 

 

 

 

 

БАЖАЮ УСПІХУ!

 

Нагадую: однакові роботи оцінюються однаково, найчастіше, негативно